Українська Гельсінська спілка з прав людини презентувала стан виконання плану дій Національної стратегії, а експерти у різних її напрямках розповіли, чому вона виконується так погано.

Згідно інформації, представленої УГСПЛ, із 402 заходів плану дій Національної стратегії у сфері прав людини, які мали бути виконані до 30 червня 2017 року, повністю виконано лише 88, частково – 41, у стані виконання – 171, не виконано – 102. Найгірше Нацстратегію виконує Мінюст (22 заходи не виконано), а найкраще – Мінсоцполітики (виконано 35 заходів). Всього один захід виконало Міністерство культури, яке провалило виконання 6 заходів. При цьому найкраща стратегія виконується по напрямках “Забезпечення прав дитини” (16 заходів) та “Забезпечення права на працю та соціальний захист” (10 заходів). Найбільше невиконаних заходів (21) у напрямку “Протидія катуванням…” та “Забезпечення прав біженців” (14).

Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Богдан Крикливенко сказав, що минуло вже два роки з моменту підписання Нацстратегії, до тексту якої немає жодних питань, але от до її виконання питань навпаки багато.

«Ми маємо тиснути на будь-які національні та міжнародні важелі для того, щоб ця стратегія не залишалася декларативним документом, — сказав він, — бо поки що рівень її виконання надзвичайно низький. Як і рік тому, сьогодні Нацстратегія виконана на 25%. Через це правозахисне середовище втрачає цікавість до цього документу».

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки Аркадій Бущенко погодився, що, на жаль, виконання Нацстратегії сьогодні на низькому рівні. «Через два роки після підписання стратегії вже настав такий час, що державні органи та громадські активісти можуть відмовитися від її виконання, «адже те, що планували у 2014 році вже не актуальне», — висловив свої побоювання він.

Аркадій Бущенко вважає, що вже дійсно настав час подумати: чи не варто змінити напрямок цієї стратегії? «Критика плану продемонструє більшу увагу до прав людини, аніж просто формальне виконання Нацстратегії», — сказав Аркадій Бущенко.

Науковий консультант судді Конституційного Суду України Олександр Євсеєв розповів про те, як в Україні запроваджують інститут Конституційної скарги. «Громадяни і раніше зверталися зі скаргами до Конституційного суду, але раніше вони могли просити КСУ виключно про тлумачення певної статті Конституції або закону України, — сказав він, — але вони не могли просити суддів про те, аби вони визнали певний закон неконституційним та позбавили його юридичної сили. Тепер таке право має кожен громадянин України. На жаль, українці, на відміну, наприклад, від німців, мають право лише на часткову конституційну скаргу: вони можуть скаржитися лише на окремі закони, а не будь-які інші державні акти та судові рішення. До того ж є ще одне обмеження: оскаржити можна лише той закон, який вже порушив конституційні права конкретного громадянина».

Наразі, за словами Олександра Євсеєва до секретаріату КСУ подали 161 скаргу. Жодна з них ще не розглянута, але від 4 вересня 2017 року судді-доповідачі почали ознайомлюватися із текстами цих скарг. Але далеко не всі з них будуть взяті до розгляду: повністю відповідають критеріям прийнятності лише 8-10% від загальної кількості скарг.

В. О. директора Координаційного центру з надання правової допомоги Олексій Бонюк розповів про те, як в Україні забезпечується якісна і доступна безоплатна правова допомога. За його словами, з початку року до системи безоплатної правової допомоги звернулося понад 350 тисяч громадян України. З них близько 20% скористалися правом на представництво їхніх інтересів у суді.

«З нового року істотно розширилося коло осіб, які мають право надавати таку допомогу, — сказав Олексій Бонюк. — Наша система зосереджена також і на тому, щоб забезпечити правову спроможність територіальних громад і окремих громадян. Для цього ми створюємо ресурсно-комунікативні платформи, які незабаром відкриються у Дніпрі, Одесі, Львові, Харкові та Києві».

Радник з правової реформи Консультативної місії Європейського Союзу Вадим Човган розповів про ратифікацію Європейської конвенції щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів. За його словами, правопорушник просто не здатен відшкодувати завдану злочином шкоду навіть за рішенням суду, оскільки зазвичай — це бідна людина, яка не має ніякого суттєвого майна. Тоді починаються відрахування з установи відбування покарань, де перебуває та працює засуджений. Практика показує, що зібрати вдається дуже незначні суми порядку 10-20 гривень на місяць. За статистикою, яку навів Вадим Човган, по львівській області було позовів на відкодування на суму 5,8 млн грн. З них вдалося відшкодувати тільки 230 тисяч гривень, або близько 4%.

«Якщо коштів у правопорушника немає, то обов’язок відшкодувати завдану шкоду має взяти на себе держава, — сказав Вадим Човган, — адже держава також певною мірою відповідає за вчинений злочин».

На жаль, за словами радника, Конвенції щодо відшкодування збитку ратифікована, але досі не імплементована: Україна не має закону, який би передбачав, хто, кому і скільки має відшкодувати коштів. Проект такого закону є, бо без нього неможливо було ратифікувати Конвенцію. «За нашою інформацією, Мінфін не погоджує цей законопроект, бо він потребує витрат, — сказав Вадим Човган. — Ми підрахували, що максимальна сума компенсації всім постраждалим від насильницьких злочинів у 2016 році складе 110 млн грн, середня — 59 млн грн. Йдеться про 11 тисяч постраждалих. Якщо не буде цього закону, то більшість з них ніколи не побачить цієї компенсації».

Експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Іван Юрчик розповів про окремі аспекти забезпечення ефективного розслідування злочинів, пов’язаних із катуваннями. За його словами, Державне бюро розслідувань наразі має багато організаційних та фінансових проблем. Наприклад, не вистачає кваліфікованих працівників та поліграфів.

Юрист Центру стратегічних справ УГСПЛ Аліна Павлюк розповіла про розслідування злочинів в зоні проведення антитерористичної операції. За її словами, ще 3 вересня 2015 року при Головній військовій прокуратурі було створене спеціальне управління по розслідуванню злочинів проти миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку. Це управління займається всіма справами, які стосуються військових злочинів та збройної агресії Російської Федерації на території України. Аліна Павлюк вважає, що розслідуваннями таких злочинів має займатися лише це управління, а крім нього, цього не варто робити ніяким іншим державним органам.

«Завдяки тому, що до розслідувань залучають інші підрозділи Нацполіції, які не володіють ситуацією у зоні АТО, ми маємо багато випадків неефективних розслідувань, — сказала Аліна Павлюк. — Крім того, наше законодавство є неадаптованим до Римського статуту. Це також значно утруднює розслідування».

Координатор моніторингу імплементації Нацстратегії Ксенія Семьоркіна висловила сподівання, що презентація незадовільного стану її виконання залучить до цієї проблеми більше людей, а отже вдасться спільно забезпечити права людини в Україні.

Текст та фото Олега Шинкаренка