В червні 2019 року Рівненський міський суд визнав винною в адміністративному порушенні 16-річну Дар’ю Коцюрубу, яка 25 травня 2019 року у центрі Рівного з товаришем тримали плакати, на одному з яких був напис “імпічмент президенту”. І хоча провадження було закрито Рівненьским апеляційним судом за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, ця резонансна справа має продовження. До вашої уваги інтерв’ю з Юлією Хмарук – адвокаткою Дар’ї Коцюруби від УГСПЛ по справі. 

Обставини справи

У травні 2019 року, на той момент ще школярка Дар’я Коцюруба разом зі своїм другом Романом Філюком стояли у місті Рівному на майдані Незалежності з плакатами, які виражали їхню громадянську позицію з приводу політичної ситуації в країні (це були плакати з написами «Імпічмент президенту», «Сказав. Порушив. Пішов!», «Україна поза законом»). Через деякий час до них підійшов працівник поліції та повідомив, що до них надійшло повідомлення про проведення несанкціонованого мітингу. У зв’язку з цим «запропонував» пройти до відділку для надання пояснень, а на питання Дар’ї запевнив, що це не для складання протоколу.

У відділку Романа провели в кабінет для дачі пояснень, Дар’я ж відмовилась говорити з поліцейськими у зв’язку з тим, що вона неповнолітня і без матері надавати пояснення не буде. Оскільки мама Дар’ї у цей час знаходилась за межами міста по справах та не могла приїхати, Дар’я, повідомивши про це працівників поліції, вирішила зачекати на Романа.

Прочекавши у відділку близько 2 годин, до Дар’ї знову підійшли працівники поліції та повідомили, що вона затримана. Вони вимагали приїзду мами та стверджували, що не відпустять Дар’ю допоки її мама не приїде. Після цього провели Дар’ю в кабінет.

У кабінеті щодо Дар’ї фактично вчинявся психологічний тиск. Дівчині постійно говорили, що вона вчинила адмін правопорушення, що в міськраді мають дати «дозвіл», «згоду» на проведення мітингу (що не відповідає законодавству). Говорили, що дії Дар’ї взагалі можна розцінювати як заклики до повалення конституційного ладу, і якби таку інформацію передати в компетентні органи, то Дар’ю можна було б притягнути і до кримінальної відповідальності. В присутності Дар’ї обговорювалось також у яких випадках можна затримати особу на 3 доби.

Все це було занадто для дівчини-школярки, яка вперше опинилася у відділку поліції, тим паче за висловлення своєї думки. Такі слова для неї звучали як погрози. Вона постійно плакала та була страшенно налякана.

По приїзду матері Дар’ї, пані Наталії, на останню абсолютно необґрунтовано склали протокол за неналежне виконання батьківських обов’язків, а щодо Дар’ї був складений протокол за тією ж ч. 1 ст. 185-1 КУпАП за порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Протоколи щодо Дар’ї та Романа (на якого теж склали протокол за ч. 1 ст. 185-1 КУпАП) розглядалися у Рівненському міському суді суддею Наталією Діонісьєвою, яка в обох випадках визнала останніх винними у вчиненні адміністративного правопорушення. Ці постанови були скасовані суддею Рівненського апеляційного суду Степаном Шимківим, який закрив провадження за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Розкажіть, будь ласка, про адвокатські дії щодо цієї справи.

Весь перебіг цієї справи – з початку затримання Дар’ї та до винесення постанови апеляційним судом – Дар’я висвітлювала на своїй сторінці у соціальній мережі. Робила вона це з метою привернення уваги громадськості до цієї проблеми, аби така явно неправомірна поведінка працівників поліції не потуралася та не повторювалась у майбутньому. Це фактично була і є боротьба за свободу та демократичні цінності.

Зазначу також, що як під час, так і після цих подій Дар’я отримувала величезну підтримку від громадських активістів, правозахисників та просто небайдужих людей, які поділяли її бачення ситуації та бажали успіху у доведенні своєї правоти.

Проте була і інша сторона медалі. Через те, що на майдані Незалежності Дар’я висловлювала свою позицію проти глави держави, тобто питання стосувалося політики, Дар’я отримувала також і чимало критики. Їй погрожували, критикували її зовнішність.

Проте не зважаючи на пережитий Дар’єю жах, а можливо й навпаки через нього вона вирішила йти до кінця, аби це все не пройшло даремно.

Тому нами було подано відповідний позов до суду з вимогою констатувати порушення закону у діях працівників поліції, а саме визнати протиправними дії щодо складення протоколу відносно Дар’ї про притягнення її до адміністративної відповідальності, визнати протиправними дії щодо фактичного адміністративного затримання Дар’ї, а також відшкодувати завдану їй моральну шкоду.

Наша позиція, зокрема, полягає в наступному: відповідальність за ст. 185-1 КУпАП, за якою відносно Дар’ї складено протокол, настає за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». Слова «встановленого порядку» свідчать про те, що диспозиція статті є банкетною, тобто для встановлення наявності чи відсутності порушень в діях особи, необхідно звернутися до відповідного нормативно-правового акту, яким визначено порядок організації або проведення зборів. Проте наразі відповідний нормативно-правовий акт відсутній. Це означає, що фактично вказана стаття є «мертвою» на практиці.

Зазвичай при складенні протоколів за вказаною статтею, зокрема у разі неповідомлення відповідних органів про проведення мирних зібрань, посадові особи поліції посилаються на статтю 39 Конституції, у якій зазначено: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».

Але при застосуванні вказаної норми працівники поліції, а також деякі суди з різних причин просто ігнорують рішення Конституційного Суду України, а також практику Європейського суду з прав людини, які також підлягають обов’язковому застосуванню.

Так, зокрема, у рішенні від 19.04.2001 у справі № 1-30/2001 щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання Конституційний Суд України зазначив, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання. Відповідно, за відсутності такого законодавчого регулювання важко говорити про наявність складу адмінправопорушення.

З даного приводу ЄСПЛ у рішенні «Вєренцов проти України» констатував, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 185-1 КУпАП у ситуації, коли український парламент не прийняв жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних зібрань, в той час як у ст.ст. 39 і 92 Конституції України чітко вимагається, щоб таку процедуру було встановлено саме законом, – є втручанням в право на свободу мирних зібрань, яке гарантується статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одразу зазначу, що після відповідного рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» з’явилося чимало рішень, де за аналогічних обставин суди закривають справи за протоколами, складеними за ст. 185-1 КУпАП. При цьому зазначають, що у відповідних діях відсутні подія та склад адмінправопорушення, оскільки відсутній законодавчо визначений порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Проте така практика, з незрозумілих мені причин, не є типовою для судів Рівненщини.

Також варто зазначити, що за вищевказаними фактами у справі Дар’ї нами подано заяву на працівників поліції до Державного бюро розслідувань щодо вчинення останніми дій, які містять ознаки злочинів, передбачених ст. 340 («Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій») та ст. 371 («Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою») Кримінального кодексу України.

У чому, на Ваш погляд, складність справи?

Я думаю це відсутність усталеної судової практики. Як показує аналіз судових рішень з ЄДРСР, може мати місце така ситуація, коли в одному суді по одному і тому ж факту проведення мирних зібрань без попереднього повідомлення органів влади один суддя притягає учасників такого зібрання до адмінвідповідальності, тоді як інший суддя закриває провадження за відсутністю складу адмінправопорушення, посилаючись на відповідну практику ЄСПЛ.

Така неоднорідність позиції судів у цій категорії справ спричинена перш за все відсутністю будь-яких роз’яснень, узагальнень з даного приводу судами вищих інстанцій. Це обумовлено тим, що такі справи не доходять до судів касаційної інстанції. Рідко коли вони навіть оскаржуються до апеляційного суду, оскільки в більшості випадків суди застосовують лише попередження як вид адміністративного стягнення. А таке покарання не є великим злом в очах «правопорушника».

Чи можете Ви назвати цей кейс типовим для України?

Це однозначно не типова справа. Рідко коли громадяни, щодо яких неправомірно було складено протокол і після того, як вони довели свою правоту у суді (чи то місцевому, чи то апеляційному), хочуть «продовжити свої муки» та піти в наступ на працівників поліції. Ця боротьба вимагає як багато зусиль, так і багато часу та коштів.

У зв’язку з цим робота УГСПЛ в даному напрямку є справді неоціненною.

На якому етапі знаходиться справа?

Позов подано в кінці листопада 2019 року (25-го числа). Справу зареєстровано в суді, але досі жодного руху немає. Я регулярно слідкую за реєстром чи немає нової інформації. Намагалася отримати якусь інформацію в помічника чи в секретаря – помічник сказала, що не пам’ятає чи були якісь ухвали по справі. Сказала, що було багато справ перед новим роком і ймовірно, що ще ухвали не було.

Знаю про такі випадки, коли справа не призначалася декілька місяців в Рівненському міському суді (до якого ми подали позов).

По ДБР наразі теж немає інформації.

Чи відома Вам практика ЄСПЛ у подібних ситуаціях?

Так, як я уже зазначала, у справі «Вєренцов проти України», а також у справі «Шмушкович проти України» ЄСПЛ уже аналізував законність притягнення до відповідальності за ст. 185-1 КУпАП за відсутності окремого закону, яким би визначався порядок організації та проведення мирних демонстрацій. У цих рішеннях ЄСПЛ зазначає, що за відсутності чіткого та передбачуваного порядку законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, покарання заявника за порушення неіснуючого порядку є несумісним зі ст. 7 Конвенції («Ніякого покарання без закону»).

Які обставини повинні змінитися, щоб рівень переслідувань та нападів на громадських активістів знизився?

Це має бути сукупність факторів, звичайно.

Це і підвищення правосвідомості громадян, інформування про їхні права у відповідних ситуаціях. І привернення уваги суспільства до цих питань та проблем, що повинно збільшити громадський контроль за діями працівників правоохоронних органів. Працівники поліції повинні знати, що кожне їхнє грубе порушення може вдарити по їхній репутації чи навіть кар’єрі, а не обмежиться створенням проблем для особи, на яку склали протокол.

Проте ключову роль все ж таки повинна відіграти чітка та узгоджена позиція судів. Очевидно, що ймовірність того, що працівник поліції складатиме протокол, знаючи, що його скасує суд, значно зменшується.

А перемогою я б вважала наявність правової позиції Верховного Суду щодо неможливості притягнення до відповідності за ст. 185-1 КУпАП за відсутності відповідного законодавчого акту, яку повинні будуть враховувати суди згідно ч. 5 ст. 242 КАС.

 

Підготував Максим Петров (УГСПЛ)

 

Серія статей щодо тематики захисту громадських активістів підготовлена за підтримки представництва «Freedom House» в Україні.