Олег Мартиненко, керівник аналітичного напрямку УГСПЛ

Починаючи у 2015 році перші кроки у запровадженні засад перехідного правосуддя, експерти Української Гельсінської спілки з прав людини практично не мали підтримки серед урядового сектору та правозахисників. Сам термін «перехідне правосуддя» був знайомий лише вузькому колу фахівців у сфері міжнародного права та представникам міжнародних інституцій.

Аби як, але три роки активної роботи не минулися марно. Лише минулого року УГСПЛ реалізувала три стратегічних кроки у цьому напрямку:

• підготовка «Базового дослідження із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні» – першої національної монографії (міжнародний колектив з 16 фахівців – науковців, представників НУО, органів юстиції, адвокатури);
• проведення Міжнародної наукової конференції «Пост-конфліктне правосуддя в Україні» (спільно з Європейським товариством міжнародного права та Українською Асоціацією міжнародного права);
• розробка законопроекту «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту» (спільно з Офісом Омбудсмана, депутатами ВРУ, МінТОТ, партнерськими НУО), який, по суті, є своєрідною «конституцією» перехідного правосуддя в Україні.

Одночасно тривала інтенсивна адвокаційна підтримка з боку УГСПЛ інноваційного для України напрямку:

• проведення круглого столу «Проблеми імплементації правосуддя перехідного періоду в Україні» (І Харківський міжнародний юридичний форум «Право та проблеми сталого розвитку у глобалізованому світі»);
• ведення тематичної секції «Чи можуть інструменти міжнародного та перехідного правосуддя допомогти Україні у вирішенні існуючих правових проблем?» (Правозахисна НЕконференція, Київ);
• організація двох телемарафонів з питань перехідного правосуддя за підтримки TV

Необхідність запровадження перехідного правосуддя знайшла своє місце у традиційних аналітичних продуктах Спілки, а також в Альтернативній доповіді до Універсального періодичного огляду України.

УГСПЛ виступила співзасновником міжнародної громадської платформи CivilM+, де координує тематичну групу з перехідного правосуддя. Платформа об’єднала незалежні неурядові організації України, Німеччини, Польщі, Росії, які працюють у правозахисній, миротворчій, гуманітарній сферах.

Першими ініціативу УГСПЛ підтримали академічні кола. В Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка був започаткований Центр постконфліктного врегулювання, що розглядає перехідне правосуддя як модель подолання збройного конфлікту та переслідування воєнних злочинців. Дещо пізніше в стінах Українського католицького університету активно запрацював проект «Перехідне правосуддя та примирення в Україні». Метою проекту стало створення майданчика для фахового обговорення механізмів переходу від війни до миру в Україні та інструментів соціального примирення. До обговорення тем примирення, соціального діалогу та реінтеграції став долучатися Український інститут майбутнього. Практичні аспекти здійснення правосуддя стали предметом уваги МФ «Відродження».

2018 рік, нарешті, став роком, коли тема перехідного правосуддя стала наближатися до українського політикума. Законопроекти щодо протидії колабораціонізму («Народний фронт»), законопроект «Про прощення» («Батьківщина»), обговорення представниками політичних сил питань діалогу та амністії – добрі індикатори розуміння усієї складності миротворчих процесів.

Слід привітати ініціативу парламентарів Н. Веселової, І. Геращенко, А. Тетерука, О. Рябчина, які здійснили навесні цього року ознайомчий візит до Колумбії, аби перейняти досвід розбудови національних механізмів перехідного правосуддя.

У зв’язку з позитивною тенденцією – зацікавленістю політиків механізмами перехідного правосуддя – буде доречним зауважити складність та множинність проблемних питань його запровадження.

Перш за усе, це стосується необхідності практично професійного вивчення зарубіжного досвіду, аби правильно застосувати його при формуванні національної моделі перехідного правосуддя. По-друге, нагальним питанням є координація дій академічно-експертних кіл, державного та урядового сектору. По-третє, від самого початку слід вибудовувати державний підхід до запровадження перехідного правосуддя в Україні – з узгодженою концепцією, «дорожньою мапою», бюджетними та часовими розрахунками. Звісно, максимально уникаючи політичних спекуляцій, спираючись на допомогу неурядового сектору та міжнародних організацій.