У березні 2019 року виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павличенко разом з Дмитром Ревой та Мариной Давидовою відвідали з моніторинговим візитом «Софіївську виправну колонію № 45». На момент візиту в цієї установі було більше 50-ти засуджених до позбавлення волі хворих на ВІЛ-СНІД.

Державна установа «Софіївська виправна колонія № 45» (СВК-45) є установою середнього рівня безпеки для чоловіків, засуджених до позбавлення волі на певний строк, які визнані інвалідами першої або другої групи та потребують постійного медичного нагляду і реабілітації. На території колонії також є медичний лікувальний заклад, в якому на день візиту перебували 57 осіб.

Колонія поступово здійснює ремонт і житлових приміщень, в яких перебувають засуджені, при цьому враховуються рекомендації переходити від барачної до кубрикової системи.

Поки що відремонтовані приміщення окремих загонів, відбулось утеплення стін.

Найбільш серйозні хворі перебувають в 12 загоні – тут знаходяться особи, які часто потребують окремого догляду. Так, на час відвідування один із засуджених перебував після інсульту, його вимушено обслуговували інші засуджені, годуючи та замінюючи памперси. Засуджений самостійно обходити себе не міг. На нашу думку, такі особи не можуть і не повинні перебувати у виправних закладах, навіть з досить м’яким режимом відбування покарання, який є в СВК-45. Засуджені 12-го загону мають можливість залишатись впродовж для в ліжку, що відповідає їхньому стану здоров’я,  однак умови перебування засуджених є бідними, в палатах стоїть неприємний запах, на ліжках багатьох хворих – неохайна та брудна постільна білизна.

Однією з проблем, яку зазначили засуджені і підтвердили представники адміністрації, була відсутність статусу інвалідності у засуджених, які вочевидь мали всі підстави отримати групу інвалідності. Засуджений Б. підтвердив, що під час затримання у нього вилучили всі документи, паспорт, ІПН, а без цих документів він не може отримати інвалідність і, відповідно, можливе лікування. В нього хворе серце, яке потребує заміни двох клапанів, в умовах лікарні цю операцію зробити нереально, ліків в колонії для нього, за його словами, немає. Як наголошували засуджені, для виходу за умово-достроковим звільненням вимагається позитивна характеристика із зазначенням активної участі засудженого в житті колонії, натомість хворі часто просто фізичної можливості не мають займатись самодіяльністю чи іншою суспільною активністю, відтак, цей показник при врахуванні умов звільнення за умовно-достроковим звільненням не повинен бути визначальним для засуджених із захворюваннями, які не дозволяють займатись такою діяльністю.

Засуджений К. на свободі мав другу групу інвалідності пожиттєво, вже в лікарні переніс серйозну операцію на голові, але не має можливості скористатись своїм статусом особи з інвалідністю, внаслідок чого не отримує виплат та інших можливих пільг.

Окремо було зазначено, що в пенітенціарній установі засуджені за документами визнаються особами з інвалідністю, але такий статус не підтверджується відповідно документально лікарськими комісіями та органами соцзахисту поза межами пенітенціарної системи. Відповідно, це питання можливого отримання пенсії, інших пільг. Оформлення документів відбувається за рахунок самих засуджених, що не для всіх є доступним, оскільки вони не працюють в колонії і не отримують коштів, а з-поза меж колонії не всі отримують допомогу.

Від іншого засудженого монітори з отримали скаргу на погане медичне обслуговування, яке унеможливлює лікування прогресуючої хвороби, внаслідок якої він втратив нижні кінцівки. Але начальник медичної частини заперечила погіршення стану здоров’я хворого та охарактеризував його стан, як стабільний. На скарги іншого засудженого про відсутність у медичній частині ліків для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту лікар та адміністрація запевнили, що необхідні ліки є, а сам засуджений є принциповим «скаржником», для якого скарги в різні інстанціїї є формою протесту.

Під час розмови з начальником медичної частини було встановлено, що за минулий рік в цій колонії жодну особу не було звільнено за станом здоров’я (за статтею 84 ККУ), за цей час лише одну особу – Згурського – було подано на звільнення, але він помер, не дочекавшись відповідного рішення суду.

Разом з тим в колонії за рік померли 8 осіб, 6 осіб з діагнозом гостра серцева недостатність, дві особи – через захворювання на ВІЛ-СНІД. Лікарів та допоміжного кваліфікованого персоналу в медичній частині після підпорядкування медичної служби не вистачає. Так, є терапевт і інфекціоніст, але немає рентгенолога, фтизіатра, лаборанта в рентгенкабінеті, невропатолога, психіатра, нарколога. Фактично лікарня за рівнем надання медичних послуг перетворилась на фельдшерський пункт, де здійснюється первинний огляд і надається невідкладна допомога, за іншими видами допомоги треба звертатись до найближчої лікарні в Софіївці, чи в Дніпрі (МОБ).

Хворих з діагнозом ВІЛ-СНІД в колонії 57 осіб, з них 42 отримують АРТ, як правило двокомпонентну. Регулярно приїздить з Кривого Рогу лікар інфекціоніст, консультує, в засуджених своєчасно беруть аналізи на CD-4 клітини та вірусне навантаження.

Адміністрація колонії означила ще одну проблему, яка викликана змінами з підпорядкуванням медичних служб в пенітенціарних закладах. Оскільки медична частина стала відокремленим підрозділом, то вона має забезпечувати й роботу по догляду за хворими, прибиранню, чим до цього займалась госпобслуга. На це немає ні коштів, ні виділеного персоналу, тому, за інерцією, колонія забезпечує своїми людськими ресурсами (засуджені, які працюють в госпобслузі) виконання цих робіт в медичній установі, хоч вони вже не мають це робити.

Основними рекомендаціями за результатами відвідування СВК-45 є наступні:

Питання звільнення хворих, які перебувають в термальній стадії, або які мають захворювання, яке не дозволяє залишатись їм у виправному закладі та отримувати відповідне лікування та опіку, потребують перегляду. Жодну особу не було звільнено з колонії за станом здоров’я і лише 1 було подано на звільнення, натомість 8 осіб за рік померли.

Окремо при цьому слід наголосити, що особи із захворюваннями та інвалідністю не можуть похвалитись участю в самодіяльності або іншою активністю, про що є вимога (з відповідними заохоченнями) для умовно-дострокового звільнення, особи, які пересуваються на візках, або взагалі є лежачими хворими не мають такої можливості, і застосовувати до них цю вимогу некоректно.

Суттєвою проблемою, яка вимагає подальшого вивчення, є питання ресоціалізації осіб, які виходять з колонії після відбування покарання, велика кількість із засуджених і асоціальними елементами і не завжди в них є місце, куди вони можуть повернутись. Яскравим прикладом цього є кладовище, яке існує при колонії. Майже всіх померлих ховають на ньому, при цьому дуже рідко над могилою когось із засуджених рідні встановлюють хрест чи надгробок, майже завжди на місце поховання засудженого вказує кілок з номером (фото)

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

Фото Марина Давидова