5 липня 2011 року Європейський суд з прав людини виніс рішення, яким затвердив мирову угоду Льоми Сусарова з Україною.

Відповідно з рішенням у справі Сусаров проти України, чеченець Льома Сусаров відмовився від підтримання своєї скарги проти України. У свою чергу, Уряд погодився відшкодувати Заявнику справедливу сатисфакцію у розмірі 6 000 євро за завдану моральну шкоду. Погоджуючись на мирову угоду, Заявник передовсім виходив з того, що Київський окружний адміністративний суд м. Києва своєю постановою від 02.07.2008 року визнав незаконним і скасував рішення Генеральної прокуратури України від 27.07.2007 року про його екстрадицію до РФ. Того ж дня – Льома Сусаров був звільнений з-під варти і зовсім невдовзі відбув у одну із країн ЄС, яка надала йому притулок від переслідування російської влади.

Не дивлячись на те, що національні засоби юридичного захисту у справі Льоми Сусарова виявились ефективними а українські суди спромоглися ухвалити, без перебільшення, прецедентне рішення, неприємний осад від цієї історії все-таки залишається, адже тягар
присудженої чималої суми відшкодування знову розділять українські платники податків.

Нагадаємо, наприкінці 2005 року громадянин Росії Л.Сусаров утік з Чеченської республіки, де проживав в селі Самашки, до Азербайджану. У 2006 році представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Баку визнало його біженцем і зареєструвало під № 6030.

Реєстраційний № 6032 отримав його односелець Руслан Елієв. У Баку, за словами Л.Сусарова, вони проживали в одній квартирі. Увечері 9 листопада 2006 року Р.Елієв був викрадений невідомими. Побоюючись за власне життя, Л.Сусаров виїхав до України.

У кінці березня 2007 року на сайті “Кавказ-центр” з`явилося повідомлення про те, що понівечений труп Р.Елієва був скинутий в мішку з російського гелікоптера поряд з селом Самашки. Тоді ж МВС Республіки Інгушетія оголосило Л.Сусарова в міжнародний розшук за звинуваченням в участі у викраденні карток телефонного мобільного зв’язку на загальну суму близько $220. Сам п.Сусаров свою причетність до крадіжки заперечував.

16 червня 2007 р. Л.Сусарова було затримано невідомими в цивільному, які, на його думку, були співробітниками Служби безпеки України. За словами захисника Льоми Сусарова, Олега Левицького, в момент затримання на голову його підзахисному було надіто мішок, його відвезли в невідомому напрямку, піддаючи побоям та погрожуючи віддати на розправу „майору ФСБ”. Лише ввечері Сусарова доправили до відділка міліції, де він без законних підстав утримувався до 25 червня (замість передбачених українським законодавством 72 годин).

20 липня Солом’янський районний суд м. Києва санкціонував тримання Л.Сусарова під вартою. 27 липня 2007 року Генеральна прокуратура України ухвалила рішення передати п.Сусарова російським силовим структурам. 6 серпня Апеляційний суд Києва ухвалив рішення залишити його під вартою “до вирішення питання про екстрадицію”.

Проте, правозахисники перемогли і Київський окружний адміністративний суд визнав рішення Генпрокуратури про екстрадицію Льоми сусарова до РФ неправомірним (справа була підтримана фондом стратегічних справ УГСПЛ).

Генпрокуратура в свою чергу скасувала своє рішення, та звільнила Льому Сусарова з-під варти.

Сусаров виїхав до Фінляндії, яка гостинно приймає біженця.

Інтереси Заявника і в національних судах, і в ЄСПЛ представляв юрист громадської приймальні УГСПЛ, адвокат Левицький О.В. До справи порятунку Заявника також доклались чисельні активісти громадьскиї організацій в Україні та за кордоном.  Зокрема, Міжнародна Амністія оголошувала акцію термінової допомоги. Впродовж року перебування Льоми Сусарова під вартою у Київському СІЗО в очікуванні екстрадиції, значна та діяльна допомога надходила з офісу УВКБ ООН в Україні, особисто від Уповноваженого ВР з прав людини Ніни Карпачової.

Справа підтримувалась Фондом стратегічних справ УГСПЛ.