Вітчизняні чиновники провалили виконання Національної стратегії у сфері прав людини, яку Петро Порошенко затвердив майже рік тому.

Указ Президента від 25 серпня 2015-го року №501/2015 чітко визначав, як саме треба реформувати правосуддя, щоб зробити неможливими свавільне позбавлення волі та жорстокого поводження, дискримінацію меншин та людей, які стали особливо вразливими через сучасні події та суспільні процеси країни. Це досить-таки змістовний документ, який надавав рекомендації для всіх органів влади в Україні. Важливо зазначити, що він був затверджений підписом Кабінету міністрів. Указ мав лише один суттєвий недолік: не було призначено жодної людини, відповідальної за його виконання. Щодо цього, то в Указі є лише одна вкрай туманна фраза: “контроль за реалізацією Стратегії та плану дій здійснюється відповідно до наявних національного та міжнародного механізмів”. Фактично, це означає, що у разі невиконання стратегії, “національні та міжнародні механізми” повідомлять про це суспільство.

Якщо поглянути на карти і звіти Human Rights Watch та Freedom House, то Україна досі позначена на них жовтим кольором, у компанії таких країн як Нігер, Буркіна Фасо, Гондурас, Нікарагуа та Лесото. Зараз ми маємо 62 бали зі 100 можливих, які отримали Фінляндія, Ісландія, Новергія, Швеція та Сан-Маріно.

Така ситуація триває не один рік, тому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Українська Гельсінська спілка вирішили постійно моніторити виконання Указу президента. Крайній термін виконання – 2020-й рік, а отже наразі мало би бути виконано щонайменше 20% від обіцяного. Що ж ми маємо насправді? У звіті, презентованому представниками цих двох українських організацій, вказано, що навіть із передбачених до виконання у 2015-у, а також у І кварталі 2016-го року заходів виконано – 3, не виконано – 29, в стані виконання – 3, виконані частково – 9. Крім того, щодо заходів із пізнішим терміном, що перебувають у стані виконання, існує ризик їхньої невідповідності очікуваним результатам стратегії. Практично це означає, що міністерства та відомства замість результатів пропонують порожні звіти для відводу очей.

Представник уповноваженого ВРУ з прав людини Михайло Чаплига каже, що виконати цю стратегію можливо лише за умови неухильного виконання всіх її етапів.

«Наразі виконано лише 10% від запланованих заходів на 2015 рік та перший квартал 2016 року, –  сказав він. – При цьому є ризик часткового або неправильного виконання органами влади цього плану дій».

Представник Омбудсмена має на увазі таку часту для наших міністерств ситуацію, коли вони, замість відповідей на конкретні питання, готують дуже розлогу, на багато сторінок, дотичну інформацію про загальну ситуацію в сфері, яка цікавить автора запиту.

Інша проблема, за словами Михайла Чаплиги, полягає в тому, що органи центральної влади не готові взаємодіяти із представниками громадянського суспільства, які найактивніше вимагають дотримання прав людини. Якщо у активіста виникають певні питання, то влада просто не здатна на них відповісти, бо не має достатньо компетентних спеціалістів.

Найгірший порушник виконання Національної стратегії – Міністерство охорони здоров’я, представники якого взагалі відмовилися від взаємодії із громадськими активістами: відповідь на їхній запит надіслали не їм, а в Міністерство юстиції. Схожі претензії є також і до Міністерства освіти і науки.

«Деякі міністерства, замість того, щоб дійсно проконсультуватися із громадськістю, роблять внутрішню розсилку по тільки їм відомим громадським організаціям, – сказав Михайло Чаплига. – Ми не знаємо, чи дійсно обговорення відбулося, але відомство ставить відмітку про виконане зобов’язання».

Самі громадські організації також досить пасивно ставляться до моніторингу діяльності міністерств, які втілюють Національну стратегію.

«Деякі громадські організації сприймають як успіх розробку чергового законопроекту і після цього вже святкують, – сказав виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко. – Приєднуються до моніторингу сотні організацій, а реально працюють десятки. Решта їде без квитка».

Серед організацій, які дієво підійшли до моніторингу виконання Національної стратегії Аркадій Бущенко назвав організації “Право на захист”, “Ліга чарівників”, “Точка опори”, “Всеукраїнська ініціатива”, “Донбас СОС”, “Стихія змін”, БФ “Аркада”, інформаційно-правовий центр “Права людини”, “СНІД Фонд Схід-Захід”, правозахисний ЛГБТ центр “Наш світ”, “Зміни одне життя – Україна”, “Крим СОС”, Український незалежний центр політичних досліджень, представництво міжнародної організації з міграції в Україні, секретаріат уповноваженої ВРУ з прав людини, Українська Гельсінська спілка та незалежні експерти Олена Чернова, Євген Франтовський і Олександр Горошинський.

Аркадій Бущенко вважає, що картина виконання стратегії не катастрофічна, але не дуже втішна. Наприклад, виконаними є лише деякі пункти, які стосуються законотворчого забезпечення реформи. Розроблені та внесені на розгляд Кабміну проект постанови щодо затвердження Стратегії подолання бідності, корекційні програми для осіб, які вчиняють домашнє насильство, законопроект про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою врегулювання питання адміністративної відповідальності за дискримінацію, визначення штрафних санкцій та суб’єктів їх накладення.

«Складається враження, що наші органи влади не досить серйозно сприйняли цей документ, вважаючи, що це – черговий папірець, який буде лежати десь там на поличці, – сказав Аркадій Бущенко. – Ми будемо намагатися переконати їх у тому, що це – серйозний документ».

Дуже хотілося би, щоб громадські організації, які зацікавлені у втіленні Національної стратегії, мали би більше засобів впливу на органи влади. Але є також і надія, що чиновники виправляться вже після публічної критики їхньої роботи.

Текст та фото Олега Шинкаренка, спеціально для Лівого Берега