До недавнього часу українська влада відверто нехтувала правами людини на інформацію, свободу слова, думки, приватність, гарантовані Конституцією України, іншими законодавчими актами, Міжнародними договорами, ратифікованими Україною. А дуже часто й нахабно порушувала їх, намагаючись перетворити інформаційну сферу на один із найдієвіших каналів тиску на суспільство.

Сьогодні новий уряд України, представляючи свою програму, обіцяє проведення нової державної інформаційної політики, гарантуючи можливість безперешкодної реалізації права на свободу слова і свободу думки, вільного доступу громадян до інформації, права на вільне розповсюдження та обмін інформацією та реальне забезпечення права громадян на приватність.

З огляду на задекларовані демократичні прагнення уряду, працівники підприємств та громадських організацій інформаційно-комунікаційної індустрії активно підтримали „народний рух за демократичні реформи”. Вчора на форумі „Інформаційне суспільство України” вони представили доповідь Президенту України „Про невідкладні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні”.

У „Декларації принципів побудови інформаційного суспільства”, прийнятій на Самміті у Женеві, інформаційне суспільство визначається як суспільство, в якому кожен може створювати інформацію та знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, сприяючи стійкому розвитку громадян на основі цілей і принципів Устава ООН і повністю дотримуючись Загальної декларації прав людини”.

Проте, в Україні існує ряд перешкод на шляху розвитку інформаційного суспільства, яке, насамперед, має бути суспільством демократичним.

На думку учасників форуму, однією з головних проблем залишається недосконалість правового регулювання інформаційною сферою.

На сьогодні відсутня істотна частина підзаконних правових актів, розробка та затвердження яких передбачена чинним законодавством. На думку Володимира Подгорного, члена комісії з питань науки і технологій УСПП, це заважає підприємствам інформаційної галузі нормально працювати за зрозумілими і прозорими правилами.

Запропоновані ж відповідними державними органами проекти таких актів є дуже недосконалими, а їх окремі норми навіть прямо суперечать чинному законодавству.

Одним із невідкладних заходів щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні автори доповіді вважають необхідність забезпечення законного перехоплення сеансів зв’язку, телекомунікаційних повідомлень з метою забезпечити ефективну боротьбу зі злочинністю, але в той же час досягти гармонізації законодавства із нормами європейського права та запобігти порушенням прав громадян.

Як відомо, у Верховній Раді на сьогоднішній день розглядаються два законопроекти №4042 „Про моніторинг телекомунікацій”, розроблений СБУ та №4042-1 „Про перехоплення телекомунікацій”, розроблений об’єднаннями підприємців та громадськими організаціями.

У тексті доповіді автори пропонуть відкликати законопроект №4042, оскільки законопроект „Про перехоплення телекомунікацій” має значні переваги, зокрема відповідає європейським нормам та забезпечує захист прав громадян в процесі перехоплення телекомунікацій.

Володимир Подгорний вважає, що суттєві обмеження прав громадян містять і норми чинного законодавства, оскільки передбачають надмірне втручання державних органів у діяльність підприємств телекомунікаційної галузі. Наприклад, статтею 63 Закону України „Про телекомунікації” передбачене встановлення Національною комісією з питань регулбювання зв’язку основних вимог до договору, що укладається між оператором (провайдером) та споживачем телекомунікаційних послуг, проте ці питання знаходяться у площині регулювання Цивільним та Господарським кодексами України і, на його думку, не потребують додаткового встановлення на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Заважає розвиткові інформаційного суспільства в Україні, на думку учасників форуму, і відсутність правозахисних та контролюючих органів у галузі інформації. Скажімо, ще у 2001 році було прийняте рішення про створеня Міжвідомчого центру по боротьбі з правопорушеннями у сфері високих технологій. Такого центру, як відома, сьогодні не існує.

У листопаді 2001 року Україна підписала Конвенцію Європейського союзу „Про кіберзлочинність”, але й досі вона не ратифікована. Зміни ж у законодавство, на думку Андрія Фіалковського, члена Всеукраїнської громадської організації „Українська Інтернет Спільнота, внесені лише формально та не в повному обсязі.

„Правова неврегульованість значного кола суспільних відносин з питань інформаційного суспільства та інформаційно-комунікаційних технологій, невідповідність між українською нормативно-правовою базою та європейським законодавством створюють системні перешкоди на шляху розбудови інформаційного суспільства. Задля впровадження принципів правової держави в інформаційну сферу необхідне прийняття низки нових законопроектів, гармонізація ряду існуючих законів з міжнародним законодавством, а подекуди й скасування нормативно-правових актів”, – вважають автори доповіді.

Проте, врегулювання законодавчої бази має відбуватися за умови проведення урядом прозорої політики із залученням до співпраці широких кіл громадськості з метою врахування якнайбільшого кола інтересів і забезпечення прав і свобод громадян.

Олена Голюк,

РУПОР