На днях Європейський суд з прав людини прийняв важливе для України рішення, яким дозволив оскаржувати «правову смерть». Цим терміном юристи називають рішення про позбавлення дієздатності в наслідок стану здоров’я.

Фактично до цього рішення українці, яких позбавляли дієздатності, втрачали практично всі права назавжди. Заборонено працювати, одружуватись, отримувати спадок, впливати на режим лікування тощо. Їм призначали опікуна, який ставав головною дійовою особою в житті людини. Без його згоди не можна було ставити питання про повернення дієздатності, та поновлення своїх прав. І опікуну така ситуація дуже вигідна.

Так сталося і в справі Наталії Михайленко проти України. Оскільки вона страждала від важкого психологічного захворювання, то її батько ще у 2007 році звернувся до суду в з метою позбавити її дієздатності. За висновком судово-психіатричних експертів суд задовольнив запит її батька. Коли ж її здоров'я покращилося, вона звернулася до суду, з проханням відновити її дієздатність. Водночас суди всіх рівнів відмовились навіть розглянути  її заяву по суті. Після цього вона звернулася в Європейський суд з прав людини.

Суд виніс рішення, де зазначив, що можливість переглянути рішення про недієздатність, є одним з найбільш важливих прав людини. І ситуація, коли особа не має права його оскаржити, суперечить загальним тенденціям присутніх у цій сфері на європейському рівні.

Фактично суд визнав, що практика відсутності доступу до відновлення людиною своєї дієздатності такою, що порушує міжнародні зобов’язання, які взяла на себе Україна. Відповідно тепер наша країна, з метою виконання цього рішення, має внести зміни до свого законодавства з метою забезпечення прав цих людей.

Також Наталя Михайленко мала б отримати більше трьох з половиною тисяч євро моральної шкоди… Але право на їх отримання має той самий опікун, який не давав згоди на відновлення її дієздатності.

Слід зазначити, що в Україні досі не має системи захисту прав людини з інвалідністю, зумовленою психічним розладом або розумовою відсталістю особи, яка б базувалася на повазі до людини та її гідності і не виключала її з процесу прийняття рішень стосовно власного життя, зокрема  рекомендованої ООН системи підтриманого прийняття рішень.

Тому важливим для України було б не тільки забезпечити можливість  відновлення  людиною своєї дієздатності, але й прийняти відповідні заходи, щоб ця людина не була виключена з процесу прийняття рішень стосовно власного життя.  Тільки тоді можна бути говорити про побудову системи захисту, яка базується на повазі до гідності цієї людини.