Публікація

В Чернігівській колонії №44 порушуються права засуджених жінок

Починаючи з грудня 2004 року, Чернігівський громадський комітет захисту прав людини звертається до Державного департаменту України з питань виконання покарань, його територіального органу управління в Чернігівській області, до керівництва Чернігівської виправної колонії №44, до Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Чернігова про те, що починаючи з 1 січня 2004 року (з моменту набуття чинності нового Кримінально-виконавчого кодексу України) мають місце порушення прав засуджених жінок до довічного позбавлення волі.

Генеральна прокуратура України, яка відповідно до статті 5 Закону України “Про прокуратуру” і статті 22 Кримінально – виконавчого кодексу України здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та за дотриманням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань, відповіді на наші звернення не надала, а наші листи відіслала до Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Прокуратура міста Чернігова давала відповіді, які протирічили одна одній.
Державний департамент України з питань виконання покарань до розгляду наших звернень щодо порушень прав засуджених жінок до довічного позбавлення волі поставився формально, посилаючись нібито на законодавчу неврегульованість порядку відбування покарання цією категорією засуджених.

З такими твердженнями погодитись не можемо, оскільки, на нашу думку, діючий Кримінально-виконавчий кодекс України чітко регулює порядок виконання і відбуття покарання цієї категорії засуджених та їх правовий статус. Відповідно до норм Кримінально-виконавчого кодексу України:
1.Засуджені до позбавлення волі жінки відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального і середнього рівня безпеки (стаття 18 КВК України).
2.На середньому рівні безпеки утримуються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі та жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.
3.Відповідно до чинного законодавства (статті 94 КВК України) у виправних колоніях середнього рівня безпеки створюються дільниці:
– карантину, діагностики і розподілу;
– ресоціалізації;
– посиленого контролю;
– соціальної реабілітації.
4.Відповідно до вимог частини 4 статті 94 Кримінально – виконавчого кодексу України жінки, засуджені до довічного позбавлення волі та жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії, після перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу повинні бути розподілені на дільницю посиленого контролю, враховуючи ступінь суспільної небезпеки злочинів, які вони скоїли, кримінальну зараженість їх особистості, їх соціально-педагогічну занедбаність.
5.У дільниці посиленого контролю виправної колонії середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки ( частина 1 статті 97 КВК України). Оскільки частина 1 статті 97 КВК України за способом викладення норми права є відсильною, то виходячи із змісту частини 1 статті 140 КВК України для жінок, які утримуються на середньому рівні безпеки, передбачено режим суворої ізоляції, вони можуть утримуватися в звичайних житлових приміщеннях та приміщеннях камерного типу.
6.Відповідно до статті 139 КВК України у виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право:
– витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності гроші, зароблені у виправних колоніях в сумі до 80% мінімальної заробітної плати;
– одержувати щомісяця короткострокове побачення і 1 раз в 3 місяці тривале побачення;
– одержувати протягом року 6 посилок (передач) і 4 бандеролі.
7.Частиною 2 статті 140 КВК України визначений об’єм прав засуджених жінок, які відбувають міру покарання на середньому рівні безпеки і утримуються на дільницях посиленого контролю.
Їм надається право:
– витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності гроші, зароблені у виправних колоніях в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати;
– одержувати щомісячно короткочасове і один раз на три місяці тривале побачення;
– одержувати протягом року 5 посилок (передач) і 2 бандеролі. Їм надається щоденно прогулянка тривалістю 1 година.

До набрання чинності КВК України, тобто до 1 січня 2004 року, в своїй діяльності по організації виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі, адміністрація Чернігівської виправної колонії №44 керувалася наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №65 від 14.04.2001 року, яким регламентувалось правове становище засуджених довічно. Вони мали право на щоденну прогулянку тривалістю 1 година, на короткострокове побачення 1 раз на шість місяців, одержувати протягом року 2 посилки (передачі), 2 бандеролі і т.п.

З 1 січня 2004 року, з набранням чинності КВК України, до засуджених жінок у вигляді довічного позбавлення волі почали застосовувати правило глави 22 “Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі”. Із аналізу статті 150 КВК України вбачається, що вона стосується засуджених чоловічої статі і застосування в повному об’ємі положень статті 151 КВК України до засуджених жінок до довічного позбавлення волі та жінок, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії, звужує обсяг законних прав цієї категорії засуджених жінок, які випливають із змісту ч.1 абзацу 2, ч.4 статті 94, ч.1 статті 97, ст.139, абзацу 1 ч.1, ч.2 статті 140. Починаючи з 1 січня 2004 року, мають місце порушення дотримання, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, прав і законних інтересів жінок, засуджених до довічного позбавлення волі та жінок, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

Засудженим жінкам до довічного позбавлення волі та жінкам, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії, безпідставно не надаються тривалі побачення, зменшено суму коштів на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності, кількість посилок на протязі року, їм встановлено одяг спеціального зразку, вони утримуються покамерно по дві особи, пересування їх за межами камер здійснюється в наручниках, що являється порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини і тягне за собою правові наслідки для держави Україна. Крім того, засуджена Тишковець Людмила Анатоліївна, яка знаходиться в умовах ізоляції з 17 вересня 1997 року, захворіла на туберкульоз і до цього часу перебуває в приміщенні камерного типу. Психічне здоров’я засудженої Саченко Любові Василівни (в ув’язненні з 19 січня 1994 року), на нашу думку, потребує медичної допомоги. Ми хотіли б звернути Вашу увагу на проблему утримання засуджених жінок до довічного позбавлення волі та жінок, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

Валентина Бадира,

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

РУПОР

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: