З початку повномасштабного вторгнення інформаційний простір України та світу заполонили сюжети про наслідки варварської агресії Російської Федерації. Подекуди кадри вражають своєю відвертістю, ілюструючи загиблих та тяжко поранених людей. Непоодинокі випадки, коли після масованих обстрілів користувачі соцмереж та медіа оприлюднюють імена та фотографії постраждалих українців, а історії життя загиблих ширяться Інтернетом.

Звичайно, українське суспільство та світова спільнота повинні знати про те, що відбувається в Україні та про воєнні злочини, що вчиняються проти цивільного населення. Право медіа поширювати інформацію, що становить значний суспільний інтерес, не може бути обмежено та узгоджується із свободою вираження поглядів, що гарантується міжнародними договорами. Разом з тим, віднайдення балансу між поширенням інформації про жертв збройної агресії та захистом їхнього права на приватність є питанням, що становить актуальний та практичний інтерес. 

Чи є втручанням у приватне життя поширення персональних даних жертв збройного конфлікту пояснює адвокат, випускниця освітнього курсу Української Гельсінської спілки з прав людини «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Наталія Мезенцова. 

          Право на приватність жертв збройних конфліктів

Поняття приватного життя поширюється на аспекти особистої ідентичності, що включають ім’я, зображення; фізичну та моральну недоторканість. Гарантії права на повагу до приватного життя передбачають, перш за все, захист від свавільного втручання. Поширення особистої інформації про особу, приватних аспектів її життя без її згоди, розповсюдження її зображень можуть вважаються такими, що посягають на приватність.

Право на приватність конкурує із суспільними інтересами, домінування яких може бути виправданням для поширення особистої інформації та зображень особи. Наприклад, свобода вираження поглядів, якою у своїй діяльності керуються медіа, для поширення суспільно важливої інформації протистоїть праву особи на повагу до приватного життя.  

Враховуючи, що право на приватність не є абсолютним, за певних умов, втручання у нього є таким, що не може вважатися порушенням. 

Перевірка випадків втручання у сферу приватного життя здійснюється за допомогою триступеневого тесту, за умови позитивної відповіді на кожне питання:

1. Чи відбувається втручання згідно з законом? Втручання може здійснюватися у передбачених національним законодавством випадках, при умові належної якості закону, який ґрунтується на принципі верховенства права. 
2. Чи переслідує втручання законну мету? Під законною метою розуміються конкретно визначені цілі, що фактично відображають ситуації, за яких перевага надається публічному інтересу. Інші цілі, що не узгоджуються із стандартами прав людини, не можуть вважатися легітимною метою для виправдання втручання. 
3. Чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність втручання). Повинен існувати розумний баланс між метою, яку переслідує втручання, що відповідає публічному інтересу, та приватним інтересом конкретної особи. Пропорційність втручання зважується у кожній окремій ситуації та визначається, у тому числі, за рахунок того, чи було необхідним втручання для досягнення легітимної мети та чи не було воно здійснено в надмірний чи надто обтяжливий спосіб, або чи могли бути використані інші заходи, які б завдали меншої шкоди особі.

Національне законодавство 

Ст. 32 Конституції України передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. 

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. 

Згідно з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України (№ 2-рп/2012 від 20.01.2012 року) інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. 

Основний закон України визначає легітимну мету втручання у право на приватність та визначає, що таке втручання може здійснюватися виключно на підставі закону. 

Ст. 278 Цивільного кодексу України забороняє поширювати інформацію, якою порушуються особисті немайнові права. Особистими немайновими правами є право на недоторканність особистого та сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю про стан здоров’я тощо.   

Концепція приватного життя включає право особи на зображення та захист від його свавільного використання. 

Національне законодавство встановлює, що поширення зображень особи залежить від способу отримання зображення особи. Ч. 1 ст. 307 ЦК України визначає, що згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. 

Однак, чи означає це, що якщо зображення отримано внаслідок зйомки в публічному місці, наприклад через камери зовнішнього стеження, то його можна вільно розповсюджувати, незалежно від його змісту?

Ст. 302 ЦК України забороняє збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. 

Це означає, що якщо на зображеннях, отриманих внаслідок зйомки в публічному місці, містяться аспекти приватного життя, то розповсюдження такої інформації може становити свавільне втручання у право на приватність. 

Закон України «Про інформацію» серед основних принципів інформаційних відносин виділяє захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Поширення конфіденційної інформації, до якої належить дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження, забороняється без отримання згоди, за винятком прямо передбачених законом випадків. 

Ч. 4 ст. 26 Закону «Про інформацію» дає право працівнику суб’єкта у сфері медіа після пред’явлення документа, що засвідчує його професійну належність, збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій та на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжиті адміністративні та медико-санітарні заходи (карантин), крім випадків, передбачених законом.

Проте, збирання інформації у місцях воєнних дій та висвітлення їх наслідків, шляхом поширення зібраної інформації, повинно узгоджуватися із правом жертв на приватність та здійснюватися у спосіб, що виключатиме свавільне втручання у приватне життя. 

Закон України «Про захист персональних даних» у ч. 2 ст. 25 визначено, що дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів. Положення цього Закону фактично відображають зміст ст. 8 ЄКПЛ, що відображається у рішеннях ЄСПЛ. 

Позиція ЄСПЛ 

Показовим рішенням в аспекті поширення інформації про особу, яка була отримана внаслідок зйомки в публічному місці, є справа Peck проти Сполученого Королівства. Справа стосується втручання у приватне життя через поширення інформації про особу засобами медіа. ЗМІ надрукували фото чоловіка, який  намагався скоїти суїцид у публічному місці і це було зафіксовано камерами стеження. У деяких публікаціях обличчя було приховано, але це маскування все одно дозволило його знайомим впізнати за характерними ознаками. У цій справі ЄСПЛ прийшов до наступних висновків: 

• Взаємодія з іншими людьми, навіть в публічному контексті, може підпадати під сферу приватного життя; 
• Сама по собі фіксація людей камерами зовнішнього спостереження, стеження за ними не є втручанням в приватне життя; 
• Втручання в приватне життя має місце, коли інформація, що містить особисті аспекти, поширюється та стає доступною необмеженому колу осіб;
• Використання зображень, отриманих внаслідок публічної зйомки, повинно обмежуватися використанням для конкретно визначеної мети та бути доступним обмеженому колу осіб; 
• Можливі винятки – це цілеспрямована участь особи у публічному заході чи приналежність її до публічних осіб, поширення приватної інформації про яких може задовольняти публічний інтерес, що буде домінуючим над приватним. 

Поширення інформації: гонитва за рейтингом чи задоволення публічного інтересу 

У Інтернеті можна зустріти фотографії чи відео з людьми, які отримали поранення під час обстрілів.  Героями журналістських матеріалів стають загиблі або поранені, що перебуваються у шоковому стані. Медіа розповідають історії про жертв збройної агресії, представляючи історію їх життя, подекуди з інтимними подробицями, супроводжуючи це їх фотографіями. Одна справа, коли попередньо була отримана згода особи чи родичів, якщо особа загинула, а інша справа, коли така інформація самостійно знаходиться та поширюється без отримання згоди. 

Закон України «Про медіа» визначає перелік даних, що не підлягають оприлюдненню: дані про фізичну особу, що є конфіденційною інформацією, а саме: дата народження, номер та (за наявності) серія паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), відомості про місце проживання або місце перебування, контактні відомості (телефон, електронна пошта), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності) – п. 5 ч. 1 ст. 1. Цей Закон також закріплює, що свобода діяльності у сфері медіа обмежується захищеністю особи від втручання в її особисте та сімейне життя. 

Однак, втручанням в особисте життя може бути оприлюднення імені особи, яка є жертвою, її зображення, поширення певних фактів тощо. Для донесення суспільно важливої інформації про наслідки збройної агресії та жертв серед цивільного населення можна обмежитися фактами, які не стосуються приватного життя, а зображення обробити таким чином, щоб людина не могла бути впізнаваною (за винятком, якщо вона дала згоду на  оприлюднення). 

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що хоча свобода вираження поглядів включає оприлюднення фотографій, захист прав і репутації осіб у цій сфері набуває особливої важливості, оскільки фотографії можуть містити особисту і навіть інтимну інформацію про особу або її родину. 

Постраждалі від збройної агресії є жертвами від скоєних воєнних злочинів. У зв’язку із чим можна навести ч. 5 ст. 296 ЦК України, яка дозволяє обнародування ім’я потерпілого від правопорушення лише за його згодою. 

Ч. 1 ст. 286 ЦК України гарантує право на таємницю про стан свого здоров’я, що не узгоджується із публічним поширенням інформації про отримані травми конкретної особи та більш того їх наглядною демонстрацією. 

Хоча свобода журналістики і допускає певну провокацію, її діяльність повинна узгоджуватися із правом на приватність. При поширенні інформації про жертв збройного конфлікту пріоритетом повинно стати захист прав таких осіб та недопущення їх повторної віктимізації, особливо тих, які постраждали від сексуального насилля. Питання полягає в тому, щоб не просто не показувати фотографію особи чи не називати її імені, а не допускати оприлюднення таких деталей, через які особа може бути впізнаною іншими. 

Згідно з ст. 26 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом, до якої належить і конфіденційна, може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відкритий перелік предмету суспільного інтересу може стати полем для маніпуляцій медіа, які самостійно визначатимуть його зміст та тим самим розширюватимуть підстави для оприлюднення інформації з обмеженим доступом, допускаючи свавільне втручання в приватне життя. 

Суспільний інтерес – знати про наслідки збройної агресії – не повинен тлумачитися як такий, що дає право знати імена кожної жертви, бачити її зображення в стані поранення та бути обізнаним з усіма подробицями її приватного життя. Задоволення публічного інтересу в цій сфері може бути здійснено за рахунок засобів, що не становитимуть собою свавільне втручання в її приватне життя. 

Захист жертв збройних конфліктів 

Поширення інформації про жертв збройної агресії повинно узгоджуватися із їхнім правом на приватність. Крім того, повинна враховуватися моральна складова та усвідомлюватися важливість недопущення їх повторної травматизації через надміру детальне висвітлення обставин. 

Поширюючи інформацію про жертв збройного конфлікту потрібно пам’ятати, що суспільний інтерес «знати» не охоплюється правом побачити максимально криваві подробиці, ігноруючи при цьому право жертви на приватність. 

Висвітлення наслідків збройної агресії через інформування громадськості про жертви серед цивільного населення потребує дотримання передбачених національним законодавством положень, міжнародних стандартів прав людини та дотримання етичних норм. 

Забезпечення публічного інтересу отримати суспільно важливу інформацію не повинно підмінятися бажанням отримати більший рейтинг.

 Зображення особи є одним із найбільш важливих атрибутів особистості, що дає право особі на захист свого зображення. Тому поширення необмеженому колу осіб кадрів, на яких можна побачити знівечених людей в їх стражданні, явно є непропорційним втручанням в їх приватне життя. Для прикладу, в ситуації із документуванням воєнних злочинів збирання таких зображень та використання їх у цілях фіксації порушень міжнародного гуманітарного права для притягнення до відповідальності винних, втручання у приватне життя буде виправданим. 

Якщо діяльність медіа на національному рівні підлягає регулюванню та встановленню обмежень, то поширення конфіденційної інформації приватними особами є дійсною проблемою в силу обмеженості способів захисту від втручання права на приватність. Непоодинокі випадки, коли через мережу Інтернет викладаються чутливі кадри, що супроводжуються подробицями приватного життя жертви. Завдання держави полягає у тому, щоб захистити жертв збройного конфлікту від свавільного втручання в їхнє приватне життя з боку приватних осіб. Наявні цивільно-правові механізми не є ефективним засобом захисту і взагалі не направлені на запобігання поширенню такої інформації. 

Статтю підготувала: адвокат, випускниця освітнього курсу Української Гельсінської спілки з прав людини «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Наталія Мезенцова

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду  «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».