Держава щороку утримує в місцях несвободи близько мільйона наших співвітчизників, що дорівнює населенню Волинської області чи міста Дніпропетровськ Про це стверджують представники Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСД). Гроші на утримання цих людей ідуть з карманів платників податків.

За результатами дослідження ХІСД місцями несвободи в Україні є не тільки установи пенітенціарної системи та міліції, а і заклади, які належать Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти и науки, молоді та спорту, Міністерству соціальної політики та ін.

Таким чином, місцем несвободи визнається не тільки тюрма або ізолятор, а і психоневрологічний інтернат, психіатрична лікарня, будинок дитини, школа-інтернат, пункт тримання мігрантів і навіть військова частина.

На сьогоднішній день кількість місць несвободи складає близько 5,5 тисяч, де можуть утримуватись близько мільйона українців. Це дорівнює населенню Волинської області чи міста Дніпропетровськ! На утримання такої кількості «підопічних» держава тратить величезні гроші і скорочувати кількість подібних закладів не збирається.

Разом з тим, багато місць несвободи в Україні такими не вважаються, і це дає підстави для зловживань. Існують заклади, куди може потрапити кожен, але не зможе вийти. Адже щоб помістити туди людину не потрібен судовий контроль чи участь захисника.

Часто поміщенні туди люди не мають доступу до медичної та юридичної допомоги, інформації, належних програм реабілітації, адаптації та соціалізації. Людина може залишатися в стаціонарних закладах усе своє життя, переводячись із одного в інший. Без шансу повернутися в суспільство.

Виходом з ситуації міг би стати ефективний державний та громадський контроль за діяльністю місць несвободи. Але журналістські розслідування та візити незалежних спостерігачів останніх років показали, що держава до своїх обов’язків ставиться формально. Громадськість же, зазвичай, не має доступу до подібних установ. Фактично, зобов'язання, взяті Україною перед міжнародним співтовариством при ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, сьогодні не дотримуються, а положення сотень тисяч людей в місцях несвободи в Україні залишається жалюгідним.

Дослідники сподіваються, що оприлюднений список місць несвободи допоможе прискорити розробку та впровадження оптимальної моделі громадського контролю в Україні. Адже це дозволить скоротити ризики жорстокого поводження у таких місцях.