У Міжнародний день гордості секс-працівників 14 вересня 2020 року в центрі Києва, на Подолі, активісти БО «Легалайф-Україна» провели театралізовану вуличну правозахисну акцію «Моє тіло – мої права!». Ось розповідь режисера акції, відомого українського хореографа Віктора Рубана.

Чому ви звернули увагу на тему захисту прав секс-працівників?

Чотири роки тому я почав працювати над виставою, яка рефлексує над темами декомунізації. Ми з командою осмислювали у проекті радянську спадщину і наслідки тоталітарного режиму, у якому ми жили. Якщо згадати про традиційну українську культуру, то тема соромітництва, тілесності, сексуальності у нашому контексті навіть у фольклорі була в минулому набагато більш «розкута», ніж у наш час. І відповідно зараз відбувається така подвійна реальність, коли «не можна, не можна, не можна», але якщо на стороні, то можна, якщо у кущах, то не так погано, якщо ніхто не бачив, то теж не рахується… Тобто це сьогоднішнє нормування тілесності, нормування задоволення, зарегульованість нашого тіла – це також наша тоталітарна спадщина. І саме зараз час говорити про це. Якщо ми говоримо про зміни, про суспільство солідарності і взаємоповаги, відповідальності, про демократичні цінності, свободи і права.

Якою була концепція перформансу «Моє тіло – мої права»?

Чому я запропонував саме таку концепцію акції, яка відбулася на вулиці Сагайдачного? В цілому ця акція планувалася радше символічною дією, ніж якимось шоу. Меседж дуже простий. Є дуже багато стигм і нашарувань. Символічність дії була в тому, що ми звільнялися від меседжів, які ми підготували, і запросили інших також висловитись, написавши своє ставлення, свою думку. Хочеться позбуватись і нашарувань, і різних ярликів, та повернутись до основи: «моє тіло – мої права». Це місце, де зараз вулиця Сагайдачного, раніше було пов’язане з секс-роботою. Ще у XVIII столітті воно було як вулиця «червоних ліхтарів», де була припортова частина міста. Ба більше: тоді секс-робота в Україні гармонічно вписувалась у міський історичний ландшафт. І ми вирішили повернутись до цього історичного факту для того щоб здійснити нашу символічну дію. Ми можемо постійно закривати очі на те що секс-праця існує, але також ми можемо прийняти це як факт і починати діалог.

Наскільки на сьогодні в Україні важливим є діалог щодо секс-праці?

Діалог щодо секс-праці важливий не тільки через те, що вона, по факту, є частиною нашого життя (навіть якщо «офіційно» ми робимо вигляд що її не існує). У цій індустрії задіяно більше сотні тисяч людей, які, допомагаючи позбутись «сексуального напруження» і реалізовувати свою сексуальну природу значно більшій частині громадян, є абсолютно незахищеними – ні фізично, ні юридично, ні емоційно. Секс це базовий інстинкт. Там інтелектуальні захисні психологічні механізми далеко не завжди спрацьовують. Якщо у клієнта зриває дах або хтось із клієнтів не справиться із власними бажаннями та фантазіями, які підіймаються, і це призводить до конфлікту чи навіть акту насильства – хто відповідатиме за наслідки, хто захистить секс-працівника – громадянина, який постраждав? Хтось із читачів скаже «самі знають, на що йдуть». Воно-то так, але секс-працівники не винні у відсутності сексуальної освіти (це вади освіти), не винні у домінуванні традиційних сімейних цінностей і патріархальній моделі суспільства (це вади культури і соціальної політики). Не винні у тому, що завдяки відсутності культурної політики цінності диктує телевізор і масова культура, де досі «хто сильніший, той і правий» (це вади інформаційної політики, культури і соціальної політики).

Ми маємо більше ста тисяч громадян, які через відсутність діалогу із державою змушені працювати у тіні, змушені ризикувати іноді своїм життям та здоров‘ям – бо не захищені державою у разі виникнення ситуацій, за які має відповідати держава і посадовці. Через нелегальність, а тому безкарність секс-працівникам можуть погрожувати, зловживати, маніпулювати та робити нелюдські речі. Правова держава має дбати про права всіх своїх громадян, і особливо найменш захищених її представників.

Яким ще чином діячі сучасного українського мистецтва можуть заявити про свою позицію щодо правового врегулювання секс-праці в країні?

Було б добре, якби тема секс-праці з‘являлась частіше у виставах, кіно, книжках, мистецьких виставках, культурних проєктах не тільки формально, як сталий образ з конкретними характеристиками. Залучення секс-працівників і занурення у цю сферу, за лаштунки секс-праці, дозволить побачити, наскільки це складна і важлива робота, усвідомити понівеченість загального ставлення у суспільстві до власного тіла людини. Дозволить вчитися культурі сексуальних стосунків, бачити розмаїття сексуальних темпераментів, уподобань, природ, вчитися «будувати містки» із власною сексуальною природою та задоволенням, бачити в цьому процесі не тільки глянець-гламур, а справу без винятку усіх верств населення. «У ліжку» усі рівні, і секс-працівники як ніхто можуть розповідати про життя таким, яким воно насправді є.

У житті будувати стосунки ми вчимося не з книжок, не вдома, не у церкві тощо, і не в школі, а в ліжку, будуючи інтимні стосунки із собою та своїми партнерами. Що більш свідомою буде тема сексу, більше прийняття багатоманіття сексуальної природи – то менше буде неврозів, менше насильства і більше стабільності у суспільстві.

Наскільки на сьогодні є важливим захист вразливих груп населення в Україні?

Із правами вразливих груп населення у нас проблеми взагалі. Дуже багато безкарності, бо досі погано працюють і судова, і досудова, і правоохоронна системи. Ба більше: знову повернулись новини про злочини і насильство, які чиняться самими правоохоронцями. З чим це пов‘язано? З тим, що ми номінально оголосили декомунізацію, а продовжуємо жити у системі УРСР, у системі влади та контролю, а не адміністрування, розвитку, сталості та захисту прав і свобод громадян. Я не знаю жодної розвиненої країни, де адекватністю було б казати «влада», «представники влади», говорячи про «державу», «державників» та «державні інституції». Це нонсенс. Це махровий совок у всій красі. Але це довга тема.

У підсумку скажу одне. Про родину дуже, дуже багато можна сказати, коли бачиш ставлення у ній до найнайменших і найстарших. Так само захист прав та свобод у державі (цінність цих прав і свобод), як і соціальний захист, завжди можна побачити за фактичною захищеністю прав та свобод не найбільш, а саме найменш захищених груп населення. Висновки робіть самі.

Джерело: портал БО “Легалайф-Україна”

УГСПЛ надає інформаційну та консультативну підтримку адвокаційним діям з декриміналізації секс-праці в Україні в рамках проекту «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.