До Вашої уваги Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала відома адвокатка і медіаторка Вікторія Поліщук.

Вікторія Поліщук – адвокатка, медіаторка, голова Комітету з трудового права та членкиня Комітетів з питань гендерної політики, з питань медіації Національної асоціації адвокатів України, консультантка з трудового та господарського права.

 

Членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». Авторка актуального матеріалу для Гендер в деталях “Що робити, якщо тебе звільняють? Механізми вигідного звільнення з юридичної точки зору” (27 липня 2020 року), співавторка посібника “Спитай юристку ЮрФем: відповіді на складні запитання у період пандемії” (2020).

Юридичну освіту здобувала спочатку на факультеті права Національного університету “Києво-Могилянська академія” (2007-2012). Сертифікатну програму із права ЄС отримала в 2011 році у Школі імені Жана Моне. У 2019-2020 роках навчалася на магістерській програмі з медіації та менеджменту конфліктів Університету економіки та права «КРОК». Наразі Вікторія – аспірантка і дослідниця з теми медіації цього університету. Крім того, вона – викладачка Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України (вебінари та лекції з трудового права), бізнес школи КРОК (курси на програмах MBA «Правове середовище ведення бізнесу» та “Legal environmental”) та університету економіки та права “КРОК”.

Пройшла стажування в м. Париж. Має досвід роботи з підприємствами Державного концерну “Укроборонпром”, а також у приватних адвокатських об’єднаннях. З 2014 року управляє власною юридичною компанією “Довіритель”.

У 2015-2016 роках була ведучою на радіостанції «Голос Столиці» 106.0 з авторською програмою, записала 100 радіопередач на тему організації та ведення бізнесу, а також з інших юридичних питань для слухачів радіо.

Адвокатка та тренерка з трудового права для керівного складу Експертної служби МВС України. Авторка численних публікацій з питань трудового права та медіації у господарських та трудових спорах. Спікерка міжнародних конференцій у Грузії та Казахстані.

 

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Вибір моєї майбутньої професії був зроблений ще в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я захоплювалася літературою та фільмами про адвокатів та юристів. Я не проходила повз історії та біографії найбільш відомих адвокатів. Особливо мене надихали адвокати, які доводили, що немає нічого неможливо у своєму житті і що за допомогою своїх знань можна змінювати долі інших людей.

Для прикладу, у свій час Алан Мортон Дершовіц у 28 років став наймолодшим професором права у Гарварді. Але найбільше захоплює його робота як адвоката. Не можу не згадати і про Анатолія Коні і його збірку «Судові промови», у якій я виокремила для себе важливість емоційної складової у своїх промовах.

Згодом для себе почала досліджувати участь жінок у правозахисному русі. Я слідкувала за активностями Глорії Оллред. Зокрема, хочеться згадати про відомий випадок, коли в далекому 1981 році Джон Г. Шмітц, який був сенатором штату Каліфорнія, негативно відгукнувся про Глорію. У результаті цього Глорія домоглася через суд компенсації у розмірі 20 000,00 доларів і принесення від сенатора публічних вибачень.

Все це справило на мене враження та надало впевненості, що я зможу бути частиною спільноти правозахисного руху в Україні.

 

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Основний базис знань мені надали викладачі Національного університету «Києво-Могилянська академія». Разом з тим, я постійно підвищую свій рівень знань та декілька років тому назад отримала нову спеціалізацію – медіатор. Освіту щодо медіації я отримала в США, де протягом майже року зі мною працювали найкращі спеціалісти у сфері медіації та надавати пояснення: за яких умов медіація може працювати, а також як стати лідером медіації у своїй країні.

Наразі я продовжую поліпшувати свій рівень медіаційних навичок та адаптувати його до вимог українського суспільства. Саме тому я вирішила навчатися на програмі Erasmus+ MEDIATS та є аспіранткою в Університеті економіки та права “КРОК”. Досліджую тему медіації в господарських спорах у світі та в Україні.

Минулого року я провела перше міжнародне дослідження медіації в господарських спорах, яке було підтримано Бізнес Школою КРОК, Центром медіації та права “Парасат” (Казахстан), Центром медіації та переговорів (Киргизстан), Європейською бізнес асоціацією, Асоціацією жінок-юристок “ЮРФЕМ”, а також рядом українських організацій та медіаторів. Презентація результатів дослідження була 17 грудня 2019 року. Наразі спільно з міжнародними колегами ми плануємо запустити нове дослідження, яке буде присвячено також проблемам медіації, але в трудових спорах.

 

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

З 2008 року я працюю з господарськими та трудовими спорами. Загалом моя тематика – це захист інтересів малого та середнього бізнесу, а також працюю зі значною кількістю звільнень та перевірок діяльності роботодавців.

У 2014 році у практиці з’явилось ще медичне право.  Я брала участь у програмах допомоги ВІЛ-позитивним людям, а також здійснювала захист прав таких пацієнтів. Окрім того, розробляла алгоритми дій щодо захисту трудових і медичних прав людей, які живуть з ВІЛ, а також алгоритми допомоги особам, які є засудженими.

Серед моїх клієнтів найчастіше були саме жінки, тож достатньо часто виникали і виникають питання саме захисту прав вразливих категорій жінок та питання гендерної рівності.

Однак, в результаті більшість клієнтів, з якими я працювала в рамках захисту їхніх медичних прав, стали моїми клієнтами в рамках трудового права.

Наразі майже 90% усіх моїх справ – це питання трудового права. При цьому переважна більшість запитів поступає від жінок.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Доводиться працювати постійно і я додала, що це відбувається щодня. Найчастіше саме зараз до мене звертаються клієтки, яких незаконно звільнили або змусили написати заяву на звільнення. Одним із останніх кейсів є звільнення вагітної жінки на 7 місяці.

Також є значна кількість кейсів, де стоїть питання про ігнорування потреб жінки у поєднанні роботи та виховання дітей. Роботодавці не завжди створюють умови для роботи жінок, у яких є маленькі діти. У цьому контексті, хочу відмітити, що карантин надзвичайно вплинув на мою діяльність і на збільшення кількості звернень до мене як до адвокатки у сфері трудового права.

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Я скажу в рамках своєї діяльності: це – просвітницький вплив. Мої клієнтки стають більш впевненими у своїх силах. Вони більш обізнані у питаннях захисту своїх прав та знають, куди та як краще звертатися.

 

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Усі виклики я би поділила на зовнішні та внутрішні. Для мене більше проблем створюють навіть внутрішні виклики, а це – відсутність належної співпраці в окремих питаннях, де вона мала б бути, достатньо жорстка конкуренція за фінансування будь-яких проєктів, якщо стоїть питання про фінансування донорами. Додам, що проблеми додає також і внутрішнє небажання спеціалістів співпрацювати. Конкуренція у правозахисному русі може бути, але в рамках допустимих меж.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Залежно від чого і у порівнянні з чим? Якщо взяти до уваги останні 5 років, то, дійсно, уваги до гендерної тематики стало значно більше. В Україні дуже довгий і тривалий час гендерна нерівність вважалася невід’ємною частина нашого життя. Дисбаланс доходів і перешкоди для кар’єрних можливостей сприймалися норма. «Ти не можеш бути начальником управління, бо ти жінка, тому буде Іван Іванович…».

Насправді, чим більше ми приділяємо уваги гендерній тематиці, тим самим ми збільшуємо частку жінок на ринку праці, а це у свою чергу вже може потенційно збільшувати валовий внутрішній продукт.

Разом з тим, ми і досі керуємось радянським трудовим законодавством, де у нас й нині існують поняття «працівник» та «жінка». Вказане викликає значну кількість дискусій у самій лише термінології. І я не говорю про аналіз всього Кодексу законів про працю України.

Зараз я активно співпрацюю з Асоціацією жінок-юристок України “ЮрФем”. У рамках нашої співпраці проводжу онлайн-консультування та пишу статті, які мають на меті допомогти жінкам вирішити проблеми, що виникли чи ускладнились в період пандемії щодо трудових прав та соціальних виплат.

Моя основна ідея, яку я намагаюся вкладати в усі своїх заходи, – це те, що як жінки, так і чоловіки мають бути залучені до питань формування гендерної рівності в Україні.

 

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

На моє переконання, це має бути системна робота, яка полягає у роботі із самим суспільством щодо питання гендерного насильства. Окрім того, повинна бути активна адвокація та необхідні законодавчі ініціативи, які будуть усувати гендерне насильство.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Мене надихають мої коліжанки/колеги, клієнтки/-и та підприємниці/-мці, які вміють сміливо заявляти про свої потреби та всіляко можуть протистояти несправедливості.

З кожним роком я все більше переконуюсь, що у правозахисній діяльності надзвичайно важливо будувати злагоджену комунікацію усього суспільства. Лише за таких умов можна досягти успіху у лобіюванні конкретних питань та донести важливість будь-яких змін.