Публікація

Володимир Панасенко – 15 років неволі. Довічний кошмар триває …

Сьогодні виповнюється рівно 15 років, як Володимир Панасенко карається у несправедливій неволі.

27 листопада 2006 року його було затримано як замовника вбивства, до якого він не мав жодної причетності.

Вироком Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2008 року та ухвалою Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року держава засудила В.Панасенка до довічного позбавлення волі без жодного доказу його провини, як і за відсутності будь-якого мотиву для замовного вбивства.

Сказати, що вина Володимира Панасенка не доведена – не сказати нічого. Те, що з ним зробила держава, ніякою судовою помилкою не було. Маємо всі підстави стверджувати, що йдеться про штучне створення події замовного вбивства та притягнення до відповідальності завідомо невинуватої людини. У цьому може переконатись кожен, хто ознайомиться з матеріалами кримінальних проваджень, які є у розпорядженні УГСПЛ.

Володимир Панасенко далеко не єдиний безневинно засуджений довічник. Та його справа, без перебільшення, унікальна. Всі її обставини відомі до найдрібніших деталей. Будь-яка причетність В.Панасенка до інкримінованого злочину повністю виключається.

Час, відомо, біжить швидко. Та не для всіх. Для Володимира Панасенка він зупинився 15 років тому. Триваючий півтора десятиліття кошмар несамовито волає до держави про невідкладне втручання і негайне припинення жахливого беззаконня. Але, схоже, що владі нема ніякого діла до найганебнішого витвору її судової гілки.

У в’язня вітчизняного правосуддя № 1 сьогодні чергові роковини – 15 років у клітці довічника. Іменем України! Виходить, ми всі завинили перед ним. Попереду вічність!? Так бути не повинно. Пам’ятаймо про Володимира Панасенка!

Оскільки державі байдуже, УГСПЛ нічого не залишається, як опублікувати правду про те, як акція шантажу незадоволеними підлеглими свого директора шляхом підриву його автомобіля спричинилася до випадкової смерті сторонньої особи і завершилася засудженням завідомо невинуватого до довічного позбавлення волі.

Водночас будь-якого покарання уникнули достеменно встановлені слідством справжній замовник атаки на автомобіль шефа і особа, яка із власних матеріалів виготовила для зловмисників вибуховий пристрій.

Як таке взагалі могло статися? – спитаєте ви. Читайте далі. Вся викладена нижче інформація, всі обставини та факти цієї безкінечно смутної історії базуються на ретельному аналізі матеріалів двох судових справ: 30-томної щодо «замовника» Панасенка та однотомної щодо виконавця, якого затримали тільки у 2013 році і судили окремо від інших.

Олександр Павліченко, директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Олег Левицький, керівник громадської приймальні УГСПЛ


Подія злочину.

26 жовтня 2006 року близько 8 години ранку радіокерованим вибуховим пристроєм було підірвано автомобіль генерального директора і фактично власника львівського гуртового ринку «Шувар» Федишина Р.С. Автомобіль потерпілого знаходився на автостоянці біля центрального офісу Шувару. Сторонній предмет з дротиками, прикріплений до днища автомобіля, виявив водій Федишина. Останній поінформував шефа про знахідку. Федишин викликав начальника охорони. Всі троє оглянули незрозумілий предмет зблизька і, припустивши, що це може бути вибухівка, почали відходити. Коли вони перебували метрів за 10 від автомобіля, той вибухнув. Федишин та начальник охорони отримали легкі тілесні ушкодження, водій – легку контузію. Водночас смертельного поранення зазнала неповнолітня перехожа, яка за фатальним збігом обставин в момент вибуху проходила поряд. 14-річна потерпіла отримала наскрізне поранення стегна і померла на місці події від гострої крововтрати. Того ж дня близько 15 години на мобільні телефони директора Федишина і старшого адміністратора Шувару Володимира Панасенка надійшли ідентичні СМС-повідомлення: «Ольге платить больше не будем, не уберёшь продолжим».

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2008 року.

Як зазначено у Вироку, суд встановив:

«Панасенко В.І., працюючи старшим адміністратором ТОВ «Шувар»… замовив, а в подальшому організував вчинення умисного вбивства Федишина Р.С. на замовлення, з корисливих мотивів, способом небезпечним для життя багатьох осіб, за попередньою змовою групою осіб, в яку увійшли Рудий О.М. та підібрані останнім Єгорушкін О.А. і Машевський О.М. і керував цією групою».

Відповідно до плану, Рудий, Єгорушкін і Машевський повинні були здійснити збір інформації про Федишина, підшукати знаряддя та засоби вчинення злочину, виготовити та випробувати вибуховий пристрій, з метою вбивства закласти цей пристрій під автомобіль Федишина і підірвати його. «З цим планом Панасенка були ознайомлені і погодились Рудий, Єгорушкін, Машевський».

«Панасенко в вересні-жовтні 2006 року здійснював керівництво членами створеної групи як сам так і через Рудого».

«Виконуючи замовлення Панасенка, що діяв як організатор вчинення умисного вбивства Федишина …, за попередньою змовою групою осіб, діючи узгоджено з Рудим, що виступав пособником …, Єгорушкін і Машевський 26 жовтня 2006 року …, діючи як виконавці умисного вбивства Федишина … приступили до заключної частини виконання замовлення…».

«26 жовтня 2006 року о 8 годині 15 хвилин Машевський в присутності Єгорушкіна, виконуючи замовлення Панасенка на вбивство Федишина, за допомогою мобільного зв’язку привів в дію радіокерований вибуховий пристрій, прикріплений до днища автомобіля «Мітцубісі Аутлендер», внаслідок чого той вибухнув».

«26 жовтня 2006 року приблизно між 11 та 12 годиною біля магазину «Реліквія» … в місті Львові Панасенко В.І., діючи як замовник і організатор злочину за попередньою змовою групою осіб з Рудим, Єгорушкіним, Машевським, достовірно знаючи про вчинений злочин, передав Рудому 5 тисяч доларів США, як винагороду за виконання злочину, які члени групи розділили між собою відповідно до попередньої домовленості».

«… дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено наступне. Панасенко В.І. організував вчинення замаху на вбивство Федишина, вчинене на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, способом небезпечним для життя багатьох осіб». Окрім цього, Панасенка В.І. було визнано винним в організації вчинення вбивства Куцинди М.В., в організації знищення чужого майна – автомобіля Федишина та в організації  заподіяння легких тілесних ушкоджень Юхимовичу. Також «Панасенко організував придбання, носіння, зберігання, виготовлення, передачу вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу».

«Вирішуючи питання про призначення Панасенку В.І. покарання, суд враховує, що Панасенко В.І. явився організатором вчинення всіх злочинів, втягнув у вчинення злочинів Рудого, Єгорушкіна, Машевського. Приймає до уваги мету, яку Панасенко В.І. ставив перед собою, організовуючи вчинення злочинів, він тривалий час контролював хід підготовки до злочинів та наголошував на його продовженні». «У зв’язку з наведеним, суд приходить до переконання, що до Панасенка В.І. повинно бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі».

Приведені висновки суду першої інстанції, зокрема, і щодо встановлення вини Панасенка у замовленні та організації вбивства Федишина ґрунтуються виключно на підписаних Рудим протоколах в ході досудового слідства, а також на припущенні: «Суд вважає, що оскільки Панасенко В.І. в період часу з 11 години до 12 години 26 жовтня постійно не перебував в полі зору працівників ТзОВ «Шувар», які були допитані в судовому засіданні, то в цей час він реально міг передати гроші Рудому О.М., так як це відбулось неподалік офісу ТзОВ «Шувар» і в короткий проміжок часу».

Ухвала Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року.

Всі засуджені, а саме Панасенко, Рудий та Єгорушкін оскаржили Вирок як незаконний та необґрунтований.

Ухвалою ВСУ від 24 лютого 2009 року всі касаційні скарги засуджених та їх захисників були залишені без задоволення, а Вирок щодо них – без змін.

При цьому жоден довод захисту, що містилися у семи касаційних скаргах та десятках доповнень до них не було проаналізовано судом касаційної інстанції на предмет хибності, помилковості чи безпідставності.

ВСУ волів просто проігнорувати всі аргументи засуджених.

Ухвала ВСУ від 24.02.09 є по суті скороченою копією Вироку.

Отже, Вироком від 19.09.08 та Ухвалою від 24.02.09 було засуджено:

Панасенка, як замовника та організатора, до довічного позбавлення волі.

Єгорушкіна, як співвиконавця до 14 років позбавлення волі.

Рудого, як пособника – до 12 років.

Матеріали відносно виконавця Машевського були виділені в окреме провадження.

Досудове розслідування.

Виконавець Машевський.

Правоохоронці відразу напали на слід і досить швидко окреслили коло підозрюваних. Це зрештою було не складно, адже зловмисники діяли вкрай непрофесійно. З’ясувалось, що СМС-повідомлення з погрозами Федишину і Панасенку В.І. про «Ольгу» були надіслані з телефону, який тривалий час перебував у користуванні одного власника.

В лічені дні цю особу було ідентифіковано. Нею виявилась приятелька Машевського, яка 01 листопада 2006 року пояснила міліції, що своїм старим телефоном вона вже місяць не користується, оскільки Машевський подарував їй новий, а старий залишив у себе.

Роздратована приводом в міліцію, подруга Машевського відразу рушила до останнього і зажадала пояснень з приводу проблем, що в неї виникли через недавній обмін телефонами. Розмова відбулась в гаражі Машевського у присутності компаньйона Єгорушкіна. Зрозумівши, що його викрито, Машевський прийняв рішення додому більше не повертатись. Забігаючи  наперед скажемо, що переховуватиметься він буде до 04 червня 2013 року.

Далі все відбувалось згідно усталених на той час практик розкриття злочинів. За сфабрикованими протоколами про вчинення вигаданих адміністративних правопорушень причетних підозрюваних одного за іншим ізолювали, у відсутності захисників били і швидко встановлювали так звану об’єктивну істину.

Помічник виконавця – Єгорушкін.

Оскільки пошуки Машевського затягувались, вирішили розпочати з його напарника по гаражному бізнесу – Єгорушкіна. За начебто вчинений опір міліції Єгорушкіна затримали 10 листопада. Вже 18-го він досить детально розповів, як 26.10.06 асистував Машевському під час підриву автомобіля Федишина. У подальших слідчих діях Єгорушкін буде заперечувати первісні зізнання, пояснюючи, що вони були вибиті під тортурами. Водночас Єгорушкін буде послідовно свідчити про якогось Славіка Ананка, який в день вибуху повинен був передати Машевському через Рудого 5 тисяч доларів США за якусь, чи то послугу, чи роботу. Є серед матеріалів розслідування і скарга Єгорушкіна прокурору, в якій скаржник звинувачував слідчого Шарка у штучному створенні доказів. Йшлося власне про те, що слідчий погоджувався надати підслідному побачення з дружиною лише у тому разі, якщо він, Єгоршкін, підтвердить своє знайомство з Панасенком, що зовсім не відповідало дійсності.

Вибухотехнік Хороновський.

Хороновський О.В. Цього аматора вибухової справи заарештували 15 листопада. І знову ж таки у зв’язку з вигаданою непокорою. Перебуваючи під адміністративним арештом, Хороновський 18 листопада пише листа начальнику обласної міліції про те, що протягом вересня-жовтня 2006 року він двічі продав Машевському тротил та електродетонатор до нього. Окрім цього, Хороновський зізнався, що неодноразово консультував Машевського з Єгорушкіним в процесі створення ними вибухівки, брав безпосередню участь у її виготовленні і навіть особисто здійснив підрив першого з виготовлених вибухових пристроїв. Точнісінько такі самі показання Хороновський неодноразово в подальшому надавав у судових засіданнях, як … свідок (!). Не дивлячись на те, що самовикриваючі свідчення повністю узгоджувались з показаннями Єгорушкіна і Рудого в суді, – до будь-якої відповідальності за незаконне поводження з вибуховими речовинами і пристроями та незаконне виготовлення таких Хороновський притягнутий не був.

Фігурант із не зовсім виразною роллю – Рудий.

Рудий О.М. – екс-завгосп гуртового ринку «Шувар». З потерпілим Федишиним знайомі зі школи; навчались в паралельних класах. Саме підписані Рудим слідчі протоколи ляжуть в основу обвинувачення проти Панасенка В.І.

Документально підтверджено, що 18 листопада 2006 року Рудий був госпіталізований до наркологічної клініки у стані алкогольної інтоксикації, обтяженої зоровими галюцинаціями з діагнозом: «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром активної залежності. Алкогольна енцефалопатія». Як зазначено у виписному епікризі від 20 листопада, «на вимогу працівників Львівського УБОЗу, згідно письмової розписки хворого виписано» з «вираженими ознаками деградації особистості по алкогольному типу». Пізніші дослідження особистої сфери Рудого (акт судово-психіатричної експертизи) підтвердять «емоційну лабільність, ослаблення вольових процесів» обвинуваченого.

Отже, згідно з протоколом Рудого було затримано 20 листопада 2006 року. Того дня він напише дві явки з повинною.

У першій явці Рудий вказав, що це сам директор Федишин замовив йому здійснення підриву власного автомобіля «з метою підняття свого рейтингу у м. Львові серед опонентів і депутатів». Для виконання замовлення Рудий задіяв свого товариша Машевського та його напарника по гаражу Єгорушкіна.

Другою явкою Рудий повідомив, що замовником знищення майна Федишина шляхом вибуху був адміністратор ринку «Шувар» Бокало М.І. Для чого це йому було потрібно, Рудий не знає. Це ж саме він підтвердив у розгорнутих показання слідчому під відеозапис, як підозрюваний. У протоколі допиту, зокрема, зазначено: «Явку з повинною, в якій я вказав, що замовником вибуху був сам Федишин я написав з метою відведення підозри від Бокала, якого побоююся».

20 листопада Рудий створить ще один документ – напише заяву слідчому про вжиття заходів охорони для членів своєї сім’ї, оскільки, як зазначено, має підстави побоюватися, що на рідних можуть впливати особи, відносно яких він дає викривальні показання. Слідчий негайно задовольнив заяву і постановив застосувати до Рудого заходи безпеки «у вигляді його особистої охорони та особистої охорони членів його сім’ї».

Таким чином, вже в день затримання Рудий опинився у подвійній ізоляції від зовнішнього світу: як підозрюваний під вартою і як особа, щодо якої вжито заходів особистої охорони. В умовах цілковитого контролю з боку слідства він перебуватиме майже рік і тільки з початком судового розгляду (08 листопада 2007 року) Рудий вперше надасть добровільні показання у власній справі.

21 листопада Рудий не підписав жодного документа. Принаймні в матеріалах справи такі відсутні.

22 листопада Рудий пише чергову, третю (!), явку з повинною: «Даючи покази як підозрюваний 20.11.06р., я вказав замовником вибуху автомобіля Федишина тільки Бокало М. На той час я боявся за свою сім’ю, а тому не вказав головного замовника. На даний час, коли я знаю, що моя сім’я в безпеці, я хочу заявити про те, що замовником вбивства Федишина був Панасенко В.І.». «Покази, які я дав раніше і в тому числі про отримання грошей від Бокало та їх передачі Єгорушкіну, я підтверджую в повному обсязі. Яка роль Бокало в цій справі, я не знаю, однак він є давнім знайомим Панасенка В., а тому міг бути в курсі справи».

23 листопада Рудий істотно видозмінює і третю версію подій. Під час додаткового допиту підозрюваний визнає, що і Бокала оговорив, який до злочину не причетний. Насправді гроші йому передав Панасенко, а він «просто наплутав та помилково назвав Бокала». На запитання слідчого, чи можна йому вірити цього разу, Рудий відповідає ствердно і повторює: замовником вбивства Федишина є один Панасенко В.І. Присутній державний захисник цікавиться, в яких відносинах підзахисний перебуває з Панасенком. Рудий відповідає, що в нормальних і «навіть дещо в дружніх». Тоді державний захисник ставить запитання по іншому: «Ви дуже боїтеся Панасенка?». «Так, я його дуже боюся», – відповідає Рудий. «Кого Ви боїтеся більше – Бокала чи Панасенка?», – навіщось уточнює державний захисник. Підзахисний відповідає: «Бокала менше, а Панасенка В. більше, він страшніший».

24 листопада дві очні ставки: Рудий-Бокало, Рудий-Єгорушкін. Прізвище «Панасенко» згадується лише у протоколі очної ставки Рудий-Бокало. Відповідаючи на питання про причини оговору Бокала, Рудий пояснює: «Я сказав це тому, що в мене були неприязні стосунки з Бокалом, так як він, я вважаю, мене надурив на 500 доларів з ремонтом машини. Тому, коли мене відвезли в УБОЗ та кілька разів вдарили і написали переді мною два прізвища – Федишин та Бокало, я вказав на Федишина. Прізвища мені давали працівники УБОЗ з м. Києва, але хто конкретно, я не пам’ятаю. Мене просто підштовхнули до вибору, а вибрав я Федишина просто так, так як мені було все одно». На уточнююче запитання слідчого щодо особи замовника Рудий відповідає: «Панасенко». Знову навіщось втручається державний захисник: «Якщо б на місці Бокала був би Панасенко Володимир, Ви б давали ті ж покази?». «Так», – відповідає підзахисний. Слідча дія завершується…

Затримання В.Панасенка.

27 листопада 2006 року – день затримання Панасенка В.І. Це сталося пізно ввечері відразу після очної ставки між підозрюваним Рудим і свідком Панасенком В.І. На традиційне для очної ставки перше запитання Рудий відповідає, що перебуває зі свідком у дружніх відносинах. Панасенко уточнює: «не в дружніх, а скоріше в нормальних робочих».

Далі слідчий запитує Рудого, чи причетний Панасенко до замаху на Федишина, а якщо так, то як саме? Рудий відповідає, що «так, причетний» і, не зупиняючись продовжує… Як в 20-х числах серпня Панасенко зустрів його на вулиці і за 5 тис. дол. США замовив вбивство Федишина, «бо на ринку бардак», а якщо керівником став би Панасенко, «то буде все інакше» і  йому, Рудому, теж «перепала би якась нормальна посада». Як Рудий звернувся до Машевського. Як останній вагався, але врешті погодився за 5 тис. доларів підірвати автомобіль Федишина. При цьому Рудий застеріг Машевського, що «внаслідок вибуху Федишин має загинути». Як за декілька годин після замаху [невдалого]  Панасенко перестрів його десь на вулиці і, нічого не говорячи, передав гроші у непрозорому пакеті. Як пізніше цього ж дня Рудий передав Єгорушкіну 6000 грн., «а потім решту через день в сумі 1000 доларів США».

Оговорюючи Панасенка, Рудий зізнається в організації замовного вбивства Федишина.

На перший погляд, показання Рудого виглядають докладними. Проте більш уважне прочитання протоколу очної ставки виявляє істотні недоліки у п’ятій версії подій від Рудого з точки зору її доказової цінності.

По-перше, і це найголовніше: абсолютно всі озвучені Рудим факти і твердження про можливу причетність Панасенка В.І. не можуть бути перевірені ніяким чином. Адже замовник Панасенко В.І. кожного разу виловлює Рудого десь на вулиці без свідків. Рудий фактично зізнається в організації вбивства на замовлення, бо сам керує виконавцями. Останні ніби нічого не знають про особу замовника та його мотиви. Зовсім невірогідним є те, що між «замовником» Панасенком і «організатором» Рудим, який до того ж називає Панасенка своїм «другом», протягом всього періоду підготовки до злочину немає ані єдиного телефонного з’єднання.

По-друге, голослівні показання Рудого не містять нових суттєвих фактів і ніяк не пояснюють вже встановлених. Так, Рудий стверджує, що розпорядження надіслати Федишину смс-повідомлення з погрозами замовник віддав ще під час першої зустрічі з ним. Однак навіщо були потрібні ці повідомлення Панасенку «він не говорив, а я не питав».

По-третє, показання містять істотні протиріччя. Панасенко запитує: «За що ж я заплатив Вам 5 тис. доларів США», якщо «Федишин залишився живий?» Рудий вносить принципове уточнення: «Мова йшла про плату за вибух і не обумовлювалось, чи буде він вдалим». Панасенко цікавиться, де Рудий зберігав отримані кошти, «чи Ваша дружина бачила у Вас гроші?». «Вона в мене грошей не бачила, так як я їх сховав під диван», – знаходиться з відповіддю Рудий. Панасенко насідає: «Коли Ви дістали гроші з-під дивана? Де вони зараз?». «Це не Ваша справа», – закривається Рудий. Не може Рудий відповісти і на питання, яку саме посаду йому обіцяв Панасенко: «Якусь хорошу, конкретно посада не називалась».

В якийсь момент у Панасенка вирвався крик відчаю: «Для чого Ви це робите?», «Все вернеться на тебе і на твоїх дітей, я тобі це говорю. Я мав на увазі Божі заповіді». Рудий не встигає відповісти, як в процесуальний діалог негайно втручається слідчий Шарко. Вдаючи праведний гнів, Шарко розвертає питання Панасенка проти нього самого: «А чи не вважаєте Ви, що те, що Рудий дає зараз покази відносно Вас, це теж реалізація заповідей Божих?»

Відразу після очної ставки з Панасенком, близько опівночі 27 листопада слідчий Шарко повідомив Рудого, що у підслідного, окрім державного, є й інший захисник, запрошений родичами ще 21 листопада.

Рудий відкликає свої свідчення проти В.Панасенка.

В матеріалах справи є ще один, на нашу думку, найцікавіший із документів, створених Рудим в листопаді 2006 року. Йдеться про його заяву слідчому 29 листопада. В названій заяві Рудий, зокрема, зазначає, що після очної ставки з Панасенком «при подальшому спілкуванні зі слідчим Шарком почав говорити, що оговорив Панасенка на очній ставці. На даний час почуваюсь в безпеці, а тому настоюю на викривальних показах стосовно Панасенка В.І. Можу ще доповнити, що фізичного насильства до мене не застосовували».

Що це за «подальше спілкування», скільки епізодів воно містило, про що вони гомоніли, Рудий зі слідчим, – матеріали справи не містять жодних відомостей з цього приводу.

У будь-якому разі, власноруч написана заява Рудого від 29.11.06 достеменно доводить, що між 27 і 29 листопада Рудий щонайменше усно інформував слідчого про те, що оговорив Панасенка на очній ставці.

Судовий розгляд у справа Панасенка, Рудого, Єгорушкіна.

08 листопада 2007 року. Перше судове засідання по суті обвинувачення. Панасенко В.І. і Єгорушкін О.А. знаходяться у клітці. Третій підсудний Рудий – на лавці в судовій залі. Він звідусіль оточений персональною охороною. Саме на його свідченнях ґрунтується все обвинувачення у справі. Відтак, вся увага прикута до Рудого; судове слідство розпочинається з його допиту. Протоколи судового засідання та інші процесуальні документи дають можливість з документальною точністю відтворити показання ключового фігуранта справи в суді.

Рудий Олександр Миколайович:

18 листопада 2006 року у палату реанімаційного відділення наркологічної клініки, де я перебував на лікуванні, зайшло двоє чоловіків, запитали моє прізвище, наділи кайданки і прикули до ліжка. Потім виставили конвой, один сидів в палаті, інший – на коридорі. Я був прикутий до ліжка приблизно півтори доби. Із лікарні мене забрали 20.11.2006. Вже за 5 хв. були у приміщенні УБОЗу. Піднялись у спортзал. Там було більше 10 чоловік. У спортзалі мене били по п’ятках і по голові. В мене до сих пір синя стопа. При цьому говорили, щоб я виказав замовника. Замовником вибуху був Ананко. Про Ананка я говорив в УБОЗ з самого початку, вони мене не слухали. Коли говорив це, вони мене били і говорили, що я обманюю. Після побиття у мене були синці на руках, ногах, боліла голова. Дуже часто згадували про сім’ю. Я це сприйняв як погрозу. Посадили мене за стіл. Там лежав папір з прізвищами: «Федишин», «Бокало», «Панасенко». Я не розумів, які наслідки могли бути після написання явки з повинною. З самого початку я говорив правду, але цю правду сприймали як брехню.

Другу явку з повинною я писав слідчому Шарку. Слідчий Шарко сказав, що Федишин стояв біля автомобіля і тому не міг сам себе замовити. Слідчий говорив: «Можливо це Бокало». При написанні явки з повинною на мене чинився психологічний тиск. Слідчий Шарко казав мені, якщо я не назву організатора, то піду сам організатором. Прізвище Ананка я називав раніше, але це не підходило слідчому. Мені сказали про це забути і я вирішив не повертатись до цього. Під час допиту в кабінеті перебувало шестеро присутніх. Адвокат був запрошений з ініціативи слідчого Шарка. Моєму адвокату було все рівно, що відбувалось. Він жодного разу не розмовляв зі мною віч-на-віч. Про страх за свою сім’ю я говорив, цей страх є ще дотепер. Заяву про забезпечення особистого захисту мені нав’язав слідчий. Йшлося про захист від Бокала.

22.11.2006 на допиті слідчий Шарко мені обґрунтував, що Бокало не міг замовити вибух. Слідчий говорив, що в нього є більше доказів на Панасенка В.І., почав висловлювати свої припущення. Слідчий Шарко постійно натякав на те, що найбільше мотивів замовити вибух було у Панасенка В.І. Він постійно мене в цьому переконував. Я змінював покази відповідно до того, як велось слідство. Фактор страху був постійно. Якщо б слідчий вказав ще кілька прізвищ, то я би вказав і на них. Сам слідчий Шарко переконував мене в тому, щоб я давав покази на Панасенка В.І. Заяву я писав у важкому стані. Алкогольна інтоксикація, енцефалопатія, – ніякої медичної допомоги мені не надавали. Ініціатором написання даної заяви від 22 листопада був слідчий Шарко. З ним, за відсутності адвоката, ми розмовляли неодноразово. До проведення очної ставки з Панасенком у мене була розмова із слідчим Шарком. Він мені пояснив, як все потрібно говорити, які приблизно будуть задаватись запитання та які потрібно давати відповіді. Слідчий Шарко писав розписку конвою, щоб вони залишали мене з ним в прокуратурі під його відповідальність. Конвой залишав мене зі слідчим Шарком віч-на-віч 3-4 рази. Також слідчий Шарко двічі просив вийти адвоката і переконував мене прислухатись до його порад. Розмови зі слідчим про заміну замовників відбувались наодинці.

Насправді Панасенко В.І. не причетний до вибуху. Всі покази, які я давав стосовно Панасенка В.І. я заперечую. Я говорив слідчому Шарку, що оговорив Панасенка В.І., але чому він цього не записав, я не знаю. Я писав слідчому Шарку заяви, що відмовляюсь від своїх попередніх показань. Вперше з Львівського ІТТ, пізніше – з Луцького СІЗО. Але в матеріалах справи цих заяв немає.

Дружина найняла мені адвоката 21 листопада. Слідчий Шарко приховав від мене цей факт. Спочатку він не допускав запрошеного захисника і виніс постанову про його допуск лише 27 листопада після 23.00 год. Тобто вже після того, як були вибиті з мене необхідні зізнання. Із захисником ми побачились вперше  тільки 12 грудня. Коли я розповів все новому адвокату, він сказав, щоб ми написали скаргу в прокуратуру. Але я його зупинив. Оскільки слідство вела прокуратура, я не бачив сенсу у скаргах прокурору. В подальшому я продовжував притримуватися лінії, яка була розпочата, даючи неправдиві показання. Я розумів, що я не можу зупинити фабрикацію слідчим даної кримінальної справи. Слідчий Шарко регулярно відвідував мене в камері СІЗО без адвоката і застерігав від зміни позиції. На той час я був повністю морально зламаний. Крім цього, судово-психіатрична експертиза виявила в мене «ослаблені вольові процеси». Тобто я не міг адекватно керувати своїми діями і словами. Але я твердо вирішив, що всю правду розповім в суді і, зокрема, про Ананка…

Ананка з Машевським звів я…

Перший раз Ананко і Машевський познайомились в мене в гаражі. Це було в липні 2006 року. Ми випивали. В Машевського з Ананком зав’язалась розмова. Машевський поділився з Ананком про свої бізнес-плани, пов’язані з гуртовим ринком Шувар і попросив Ананка допомогти із залученням інвестицій з боку зацікавлених підприємців з ринку. Ананко нарікав, що його вигнали з ринку і він ні на що там не впливає, жалівся на Боднар Ольгу та Федишина.

Через деякий час на роботі Ананко завів розмову про Боднар. Скаржився на те, що вона все підім’яла під себе, а його підставила і вигнала з базару. Докоряв Федишину за низьку зарплату і безперспективну канцелярську роботу у торговому центрі. На завершення розмови сказав, що їх потрібно провчити і він не пошкодував би на це грошей.

За декілька днів Ананко почав розпитувати про Машевського. Цікавився, що він за людина, чим займається і чи можна йому довіряти. Потім Ананко виклав свій план, як можна помститися Боднар з Федишиним і запитав, чи не візьметься за це Машевський. Ананко – офіцер-артилерист в запасі, тому знайомий з вибуховою справою.

Я зідзвонився з Машевським. Домовилися про зустріч в с. Деревач. Нас з Ананком туди відвіз шофер моєї дружини. Ананко розповів Машевському про свій задум, як налякати Федишина. Коли зайшла мова за гроші, вони почали сваритися, бо Машевський захотів за роботу 5 тис. доларів. Посперечавшись, Машевський поїхав.

Десь за тиждень Ананко сказав, що він подумав і вирішив погодитись. Я передзвонив Машевському. Вони зустрілись біля будинку побуту неподалік торгового центру. При розмові я присутній не був, але потім Машевський мені розповів, що візьметься за цю справу.

Дещо пізніше Ананко попросив мене завезти Машевському гроші 300-400 грн. Я погодився, але сказав Ананку, що більше не буду дзвонити Машевському зі свого телефону і за свої гроші. Після цього Анако приніс свій старий телефон «Нокіа» і я йому записав туди номер Машевського. Цей телефон завжди знаходився в нашому кабінеті. До речі, слідчий Шарко відмовився зробити моніторинг дзвінків по старому телефону Ананка, в який спеціально була вставлена нова сім-карта «Лайф» для постійного зв’язку з Машевським.

У вересні ми з Ананком їздили на відпочинок в Туреччину. Після повернення Ананко знову зустрічався з Машевським. Після зустрічі Ананко розповідав, що Машевський випробував вибуховий пристрій, але в нього не вийшло. Згодом Ананко знову просив мене передати Машевському гроші і кульок, в якому було щось подібне на скляну банку. Можливо в ній знаходився ТЕН.

24.10.06р. під торговий центр приїхали Машевський з Єгорушкіним. Ананка на роботі не було. Машевський попросив передати Ананку, щоб той йому зателефонував. Пізніше вони зідзвонились. Самої розмови я не чув. Після розмови Ананко повідомив, що все готове і Машевський скоро здійснить задумане. Також розповів, що попросив Машевського після підриву автомобіля надіслати повідомлення на мобільні телефони Федишина і Панасенка, щоб вони знали, що все це із-за Боднар Ольги. Ананко припускав, що Панасенко може вплинути на Федишина, останній звільнить Боднар і тоді він, Ананко, знову повернеться на гуртовий ринок адміністратором.

26.10.06 р. я приїхав на роботу зранку. Був в кабінеті сам. Коли почув вибух, вийшов на вулицю. Відразу передзвонив до Ананка і сказав, щоб він їхав до торгового центру і подивився, що вони з Машевським натворили. Дізнавшись про наслідки, Ананко обурювався, що Машевський зробив таку сильну бомбу.

Пізніше дзвонив Машевський, питав Ананка за гроші і просив мене передати їх через Єгорушкіна. Ананко дав мені 1 тис. доларів і сказав, що більше грошей не дасть, бо той придурок Машевський натворив біди. Коли приїхав Єгорушкін, я переказав йому слова Ананка, але помилково віддав 6 тис. гривень замість п’яти.

Таким чином, ніякої домовленості на вбивство директора ринку Федишина не було. Ні про яке вбивство не йшлося. Домовленість була на залякування Федишина шляхом підриву його автомобіля. Дійсним замовником цього вибуху був Славік Ананко. Мої слова підтверджуються фактами і можуть бути перевірені. Так, наприклад: для чого були потрібні СМС-повідомлення Федишину і Панасенку з погрозами про необхідність прибрати з базару Ольгу? Чи доцільно надсилати таке повідомлення мертвому Федишину? Між Ананком і Боднар існував конфлікт. Про це всі на «Шуварі» знали. Ананко припускав, що в результаті підриву автомобіля переляканий Федишин звільнить Боднар і в Ананка з’явиться можливість відновити втрачену посаду на гуртовому ринку. Проте сталося по іншому. Виконавець Машевський фактично вийшов за межі домовленості з Ананком і спричинив дії, які призвели до смерті потерпілої, яка випадково проходила неподалік місця події. Версія з замахом на життя Федишина – все це хвора уява слідчого Шарка. Прокуратура, як орган досудового слідства, зовсім не зацікавлена розшукати виконавця Машевського, оскільки Машевський підтвердив би, що це не був замах на вбивство, а звичайне залякування, організатором якого являється Ананко.

 АНАНКО!!!

Ананко В’ячеслав Анатолійович. На досудовому слідстві він допитувався неодноразово. Як добре видно з протоколів, слідчий Шарко старанно обходить будь-які питання, які можуть розговорити «свідка». Неймовірно, але слідчий жодного разу не поставив перед «свідком» пряме запитання, чи знайомий той з Машевським, де, коли, скільки разів, якими засобами і з приводу чого вони комунікували між собою у липні-жовтні 2006 року.  Згідно з протокольним записом його свідчень в суді, цей «свідок» підтверджує, що з Рудим вони дійсно перебували у досить близьких стосунках. Ананко:

… сидів з Рудим в одному кабінеті приблизно рік. Ми часто з ним випивали. З Рудим лікувались від алкогольної залежності в одній лікарні. Від алкоголізму я кодувався. У вересні 2006-го їздили разом в Туреччину відпочивати. Посадою і зарплатою на ринку я був задоволений. Претензій з боку Федишина до мене не було. У мене з Боднар Ольгою був конфлікт через гроші. Після призначення Боднар [на посаду директора гуртового ринку] я пропрацював менеджером по роботі з підприємцями ще один-півтора місяця і мене перевели [з гуртового ринку до торгового центру]. На Федишина за це не ображаюсь. Я не пригадую, що був у Федишина в кабінеті і розмовляв про вибух. 22 листопада я написав заяву на звільнення і мене звільнили. Машевського я бачив декілька разів. Один раз в с. Деревач на шашликах. Ще раз – в гаражі Рудого. Розмов про вибух між нами не було. Чому Рудий з Єгорушкіним вказують на мене, як на замовника вибуху, я не знаю…

На запитання головуючого підсудні Рудий і Єгорушкін наполягають на своїх показаннях і стверджують, що свідок говорить неправду. Прокурор мовчить. Головуючий дає розпорядження відпустити «свідка» і оголошує перерву.

ЩО БУЛО НАСПРАВДІ?

Навіть за відсутності інформації від виконавця Машевського, наскрізь сфальшовані матеріали кримінальної справи «Панасенка» дають можливість достовірно і досить повно відтворити подію злочину.

ТзОВ «Шувар» – як зазначено на офіційному сайті Товариства, це наймасштабніший в Західному регіоні оптовий ринок сільськогосподарської продукції. На ринку, загальновідомо, обертається переважно готівка. Сільгоспвиробники безперервно везуть на ринок продукцію, винаймають торгові місця, переоформлюють договори, сплачують різні збори тощо. Посада менеджера по роботі з підприємцями особливо принадна, оскільки поєднує фінансово-майнові та адміністративні функції. Цю хлібну посаду тривалий час обіймає Ананко. Вони з завгоспом ринку Рудим ділять спільний кабінет.

Десь в кінці 2005-го на гуртовому ринку відбуваються серйозні кадрові зміни. Федишин призначає директором Ольгу Боднар. Невдовзі після її приходу свої посади втрачають, і Рудий, і Ананко. Цьому передували особисті та робочі конфлікти між ними та О.Боднар. Щодо Ананка, зокрема, з’явились підозри у привласненні готівкових коштів, які той збирав з підприємців.  Федишин взяв сторону О.Бондар і розпорядився перевести Ананка з Рудим простими адміністраторами для виконання поточної бюрократичної роботи. Так би мовити, на одну зарплату. На новому місці роботи вони знову в одному кабінеті.

Особливо ремствував Ананко, оскільки його матеріальне становище істотно погіршилось. Основну провину за це Ананко покладає на Боднар. Але чимало діставалось й Федишину, якого Ананко ганив за провальну кадрову політику, за особисту невдячність та скупість.

Ображений Ананко прагнув помсти та реабілітації. Федишин повинен був пошкодувати за свавільні кадрові призначення і повернути Ананка на ринок. Відставний військовий-артилерист міркував прямолінійно: Федишину треба завдати збитків і налякати водночас. Наприклад, демонстративним підривом автомобіля у присутності власника. Несподівано нагодився друг друга Рудого – Машевський – людина з кримінальним минулим, якій можна довіряти. За роботу Машевський запросив 5 тисяч доларів. Ананко обурився, вважаючи названий Машевським розмір винагороди неадекватним, але згодом погодився. З часом до виконання замовлення долучився і партнер Машевського по гаражному бізнесу – Єгорушкін.

Вибухову речовину (тротил) та електродетонатор Машевський придбав у  Хороновського. Але роль останнього у підготовці злочину цим не обмежилась. Хороновський тривалий час консультував Машевського з Єгорушкіним, роз’яснював і навіть показував, як правильно виготовити вибуховий пристрій. З цією метою вони часто обмінювались візитами у вересні-жовтні 2006 року. За особистої участі Хороновського було виготовлено декілька пристроїв. Перший з виготовлених пристроїв Машевський з Єгорушкіним підірвали самі, але результатом чомусь залишились не задоволені. На їх прохання Хороновський знову дістав спільникам тротилу. За декілька днів вони приїхали до нього в гараж із заготовкою нової бомби. Розповіли, що виготовили таких дві і, що точна копія такої ж залишилася у резерві. Була середина жовтня. Хороновський сам вмонтував ударний детонатор і здійснив підрив привезеної Машевським з Єгорушкіним бомби у їх присутності. Вибухом всі залишились задоволені.

24 жовтня 2006 року Машевський доповів замовнику про готовність до акції залякування Федишина. Ананко віддав фінальне розпорядження виконавцю: після підриву автомобіля надіслати на телефони Федишина і Панасенка В.І. смс-повідомлення, зміст яких повинен переконати генерального директора та старшого адміністратора у тому, що за вибухом стоять підприємці з гуртового ринку, доведені до відчаю поборами з боку Ольги, тобто директорки ринку О.Боднар.

26 жовтня 2006 року, 7 година ранку. До офісу «Шувару» прибули Машевський з Єгорушкіним. Припаркувались напроти автостоянки через дорогу. Вибуховий пристрій до днища автомобіля прикріпив Машевський. Якийсь час вони сиділи з Єгорушкіним в автомобілі і спостерігали…, як водій Чмелик виявив вибуховий пристрій, як підійшли Федишин з Юхимовичем і всі троє протягом хвилин оглядали бомбу зблизька. Коли Федишин зі свитою відійшли на безпечну відстань, Машевський натиснув кнопку.

Вибух спричинив очікуване сум’яття. Федишин та інші наче не постраждали. Принаймні в полі зору Машевського всі люди на автостоянці залишалися на своїх ногах. Все, виглядало, йшло згідно плану. Єгорушкін кудись поїхав у своїх справах. Тим часом Машевський вирішив задовольнити свою цікавість і попрямував до автостоянки. Підійшов ближче, побачив за підірваним авто метушню навколо травмованої дівчинки, Машевський відразу ретирувався. Він приїхав в гараж і … запив.

Про недовиконане замовлення в частині з відправкою смс-ок Машевському нагадав Єгорушкін, який повернувся близько обіду. На той момент ні один, ні інший не знали про фатальні наслідки вчиненого. Єгорушкін взяв у Машевського телефон, уточнив пін-код і надіслав на номери Федишина і Панасенка повідомлення, текст якого російськомовний Ананко надиктував рідною мовою: «Ольге платить больше не будем, не уберешь продолжим».

Єгорушкін, ясно, ніяк не припускав, що такі його дії власне і приведуть «оперів» до нього. Він нічого не знав про те, що спеціально придбаний для цієї мети новий телефон Машевський місяць тому подарував подрузі, а собі, так би мовити, для роботи залишив її старий.

Приблизно тоді ж Машевський зателефонував на інший спеціальний номер, який впродовж місяців слугував основним засобом зв’язку між замовником і виконавцем. Цей телефон із сім-картою оператора «Лайф» Ананко завжди зберігав у спільному з Рудим кабінеті. Слухавку взяв Рудий. Пригнічений нетверезий Машевський просив передати Ананку, що він почувається зле і, що за грішми приїде Єгорушкін.

Однак замовник розплачуватись не збирався. Під надуманим приводом, а власне, що залякування Федишина завершилося вбивством, про що він з Машевським не домовлявся, Ананко відрахував для Машевського одну тисячу доларів (з п’яти обіцяних) і переказав через Рудого, що не заплатить більше ні копійки. Рудий, який того вечора збирався їхати до Польщі на закупи, залишив долари в себе, а Єгорушкіну помилково (з іншої кишені) передав для Машевського 6 тисяч гривень (замість п’яти по тодішньому курсу).

Геть всі зазначені вище фактичні відомості містяться в матеріалах справи Панасенка. Їх об’єктивний, неупереджений і добросовісний аналіз приводить до однозначного висновку: замаху на Федишина ніхто не планував і Панасенко жодним чином до вибуху не причетний. Кому це було вигідно і якими мотивами керувались зловмисники? – відповідь очевидна:

Роздратований, обурений, незадоволений посадовим становищем Ананко вирішує ефектно налякати гендиректора Федишина з метою усунення О.Боднар з посади директора гуртового ринку. Рудий зводить Ананка з Машевським. Вони неодноразово зустрічаються, узгоджують деталі і б’ють по руках. Машевський береться за роботу. До Машевського ситуативно долучається компаньйон Єгорушкін. Виготовити вибуховий пристрій їм допомагає Хороновський. Участь останнього не обмежувалась порадами і вказівками. Хороновський неодноразово надавав виконавцям вибухову речовину та інше необхідне начиння;  власноруч створював і випробовував вибухівку. Ананко впродовж місяців перебуває в постійному контакті з Машевським, по телефону та особисто контролює хід підготовки, передає Машевському кошти, іноді щось вирішує через Рудого. Під час підриву автомобіля стається так званий ексцес виконавця. Через трагічний збіг і недогляд в кареті швидкої допомоги гине від крововтрати неповнолітня школярка.

Чому достеменно встановлені факти не задовольнили слідство та суди? – невідомо! Домислювати не будемо. Проте маємо підстави стверджувати, що про справжню роль «свідка» Ананка у фатальному інциденті з авто Федишину стало відомо задовго до того, як слідство відкриє потерпілому матеріали справи. Впевнені, що про дійсні причини, мотиви і мету підриву його автомобіля Федишину повідав сам Ананко. Сталося це 22 листопада 2006 року під час тривалої бесіди за зачиненими дверима в кабінеті Федишина. Після цієї розмови начистоту Ананко звільниться «за власним бажанням». Саме цього дня слідство остаточно зважиться на притягнення завідомо невинного Панасенка і надиктує Рудому третю явку з повинною.

ОТЖЕ в результаті:

Ананко.

Замовник підриву автомобіля Федишина та організатор цього злочину до відповідальності притягнутий не був. На теперішній час така можливість повністю втрачена у зв’язку зі збігом строків давності. 26 жовтня 2021 року минув максимальний, 15-річний, строк притягнення до кримінальної відповідальності.

Хороновський.

Уникнув будь-якої відповідальності і пособник Хороновський. Навіть попри те, що у наданні засобів і знарядь злочину сам зізнався в суді. Як зазначено у Вироку: «Хороновський … в судовому засіданні показав, що … на початку вересня 2006 року він продав Машевському на його прохання половину тротилової шашки, а в кінці вересня – другу частину і детонатор. Машевський в присутності Єгорушкіна пояснив, що виготовляє вибуховий пристрій … щоб підірвати якийсь мікроавтобус і когось налякати…». У тому самому Вироку читаємо й інше: «Єгорушкін і Машевський в жовтні 2006 року … придбали у  невстановлених слідством осіб вибухову речовину та електродетонатор, з яких … виготовили радіокерований саморобний вибуховий пристрій».

Рудий. Єгорушкін.

Рудий був засуджений, як пособник замаху на Федишина до 12 років позбавлення волі, Єгорушкін, як співвиконавець – до 14 років. Обидва давно звільнені умовно-достроково і перебувають на свободі.

Машевський.

Трохи забігаючи на перед, скажемо, що виконавця Машевського вже теж засуджено. До 12 років позбавлення волі. Він єдиний із фігурантів події, дії якого можна кваліфікувати як навмисне вбивство.

Панасенко.

Найбільшою жертвою цього безмежно с/мутного детективу виявився Володимир Панасенко. Його без вини призначили замовником, організатором, керівником групи і засудили до довічного позбавлення волі.

Машевський, Єгорушкін, Хороновський – з жодним із цих «співучасників» Панасенко В.І. ніколи в житті не спілкувався, не перетинався, жодним чином не зносився, в одному приміщенні не перебував, ніяким засобом зв’язку не комунікував, про їх існування не здогадувався.

Фабрикуючи матеріали справи, слідство усвідомлювало цей недолік і тому постійно докладало значних зусиль, щоб хоч якось пов’язати Панасенка з будь-ким із них. Машевського не було – переховувався. Єгорушкін навідріз відмовився свідчити неправдиво проти ближнього свого. Потрібні показання надала дружина Федишина.

26.03.2007р. під час додаткового, третього за рахунком, допиту у слідчого Шарка, Федишина Наталя раптом згадала, що приблизно пів року тому вона один раз бачила Панасенка В.І. і Машевського в коридорі офісу ТзОВ «Шувар». При цьому Федишина висловила припущення, що Панасенко В.І. спеціально чатував на неї в коридорі, щоб продемонструвати її незнайомому чоловікові невідомо з якою метою. Незнайомця вона начебто пізніше впізнала в оприлюдненому міліцією фотороботі розшукуваного виконавця і, як зазначено у Вироку, «зробила висновок, що вони [Панасенко і Машевський] знайомі між собою».

Справа Машевського.

Слідство.

Виконавець Машевський Олександр Антонович був затриманий 04 червня 2013 року в Криму. Протягом доби затриманого перемістили до Львова. 05 червня було розпочато досудове слідство у справі Машевського. 19 червня 2013 року Машевському було надано доступ до матеріалів розслідування. Таким чином слідство загалом тривало лише 2 тижні.

Протягом цього часу Машевського тричі допитали у присутності державного захисника, 05, 10 і 19 червня. Протоколи підозрюваний підписував, не вчитуючись у написане слідчим. З приводу явних розходжень між сказаним і записаним державний захисник порадив особливо не перейматись і привів вагомі доводи. Адже в ході проведення допитів здійснювався безперервний відеозапис і в разі потреби підзахисний матиме гарантовану можливість для звірки. Але не цей аргумент переконав Машевського. Кримінальне провадження відносно Машевського здійснювалось за новим Кодексом: «Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатись на них» (ч. 4 ст. 95 КПК України).

Насправді слідства, як такого, можна сказати, і не було зовсім. Машевський був готовий надати вичерпані відомості, як щодо своєї особистої участі у злочині, так і щодо участі інших осіб, зокрема, щодо особи справжнього замовника акції залякування, мотивів і мети, яка переслідувалась. Однак слідчий спритно нав’язував підслідному свою власну версію подій. В протокол при цьому записувалось щось третє, абсолютно інше. Згідно трьох протоколів, сумарний час допитів Машевського склав аж 2 год. 55 хв. За участі Машевського було також проведено слідчий експеримент, в ході якого підозрюваний показав всім відомі місця розташування автомобіля Федишина в день злочину і власного гаража, в якому виготовлялись вибухові пристрої. Навіщось було проведено 5 додаткових допитів потерпілих. Оце і все!? Немислимо, але маючи у розпорядженні показання від виконавця групового злочину, слідство не виявляє жодної ініціативи щодо перевірки отриманих відомостей. Попри наявність очевидних розбіжностей, ніхто із учасників групи не передопитується; не проведено жодного одночасного допиту з Машевським. Правда нікому не була потрібна.

22 червня прокурор затвердив у справі Машевського обвинувальний акт і скерував його до суду для розгляду по суті. У підсумковому процесуальному документі слово «Панасенко» вжито 79 разів. Реєстр матеріалів досудового розслідування містить 277 найменувань документів, скопійованих і перенесених із «Справи Панасенка». Таким чином загальний обсяг справи Машевського розрісся до 15 томів. Як виглядає, судити поспішали зовсім не Машевського…

 Судовий розгляд. Сихівський районний суд м. Львова.

Вся викладена нижче інформація щодо перебігу судового розгляду приводиться у точній відповідності з технічним записом судового процесу.

29.07.2013 року – Перше судове засідання

  На запитання головуючого судді, Машевський:

«Вину визнаю частково. У вчиненні замаху на вбивство Федишина – не визнаю. Там не було замаху, було знищити машину, підірвати, налякати. У вчиненні вбивства Куцинди – визнаю. У знищенні машини теж визнаю».

Першим допитують потерпілого Федишина. Потерпілий: «Знаю з матеріалів справи, що Машевський стежив за мною, заходив в офіс кілька разів, показував мою дружину – не знаю для чого…». Федишин і його адвокат декілька разів з різних сторін ставлять підсудному питання щодо зустрічі з Панасенком. Машевський заперечує і факт зустрічі, і знайомство з Панасенком.

Після допиту потерпілих суд досліджує письмові докази, зокрема, надані операторами мобільного зв’язку відомості щодо телефонних з’єднань між учасниками провадження. Документи не містять жодної інформації про дзвінки  між Панасенком і Машевьским; вони ніколи не телефонували один одному.

Суд переходить до допиту обвинуваченого. Перед допитом раптово вихоплюється потерпілий Федишин з дивним клопотанням. Просить спочатку оголосити показання обвинуваченого. Головуючий відмовляє: «після допиту підсудного і в разі виявлення розбіжностей між тими показаннями, що він дасть в судовому засіданні і тими, які давав на досудовому слідстві, його показання будуть оголошені». Суд переходить до допиту Машевського.

Підсудний надає розгорнуті і детальні відомості щодо обставин злочину, які не залишають розумного сумніву у їх достовірності.

Адже вони повністю узгоджуються із показаннями Рудого щодо особи замовника. При першій згадці  про знайомство з замовником у липні 2006 року, Машевський називає його «Славіком, чи то Анко, Танко, Манко…».

З іншого боку, показання Машевського, як і належить,  містять інформацію про нові істотні факти, адже історію оповідає особа чи не найбільше обізнана – виконавець. Більше того, повідомлені Машевським відомості усувають суттєві прогалини у раніше встановлених обставинах справи. Так, наприклад, із матеріалів «справи Панасенка» відомо про перший невдалий вибух, здійснений Машевським з Єгорушкіним у вересні 2006 року. Про це неодноразово свідчив Хороновський, хоча деталями щодо «невдалості» не володів: «Що вони мали на увазі під невдалим вибухом, коли трубка була пошкоджена, я не питав». Названий факт невдалого вибуху відображено навіть у Вироку.

З’ясовується, що Машевський двічі підривав автомобіль Федишина. Перша спроба налякати Федишина відбулась десь на початку вересня. Була 7.30 ранку. Йшов дощ. Машевський встановив пристрій під автомобіль і на власний розсуд привів його в дію під час руху в момент виїзду з місця стоянки. Сила вибуху була настільки слабкою, що ніхто нічого не помітив. «При спрацюванні пристрою водій не звернув уваги на сильний «хлопок» і сам пристрій відлетів від автомобіля». Через декілька днів в гараж до Машевського приїхали Рудий з Славіком Ананком. Це була третя зустріч з замовником. Останній наполягав, що «треба ще, треба повторити, щоб привернути увагу». Але зробити треба так, як домовились раніше, тобто «здійснити вибух автомобіля у присутності Федишина».

Головуюча суддя запитує, чи пригадує Машевський, які показання він давав на досудовому слідстві. Підсудний відповідає, що ті «показання були не аналогічні». Суддя допитується, чому підсудний не скористався правом на зауваження і оголошує протокол допиту Машевського від 10.06.2013р.:

«Рудий запропонував допомогти фінансово у розширенні автосервісу, але для цього потрібно виготовити вибуховий пристрій для того, щоб підірвати машину Федишина. Ми з Єгорушкіним погодилися. Про яку суму грошей йшлося – не пригадую, лише пригадую, що Рудий обіцяв, що якщо внаслідок вибуху не стане в живих Федишина, то його місце займе Панасенко, а тоді Рудий займе одну з керівних посад, а я зможу мати власний бізнес на Шуварі, де працює моя дружина. Тобто зі слів Рудого я зрозумів, що саме Панасенко є замовником вбивства Федишина, у якого виникла конфліктна ситуація з Федишиним. Але мене не цікавили обставини їхнього конфлікту. Мене цікавила виключно матеріальна сторона домовленості…

Крім цього, я хочу зазначити, що я особисто був знайомий з Панасенком. Я декілька разів з ним зустрічався, в тому числі і у нього в офісі.

… Після вибуху до мене в гараж приїхав Єгорушкін, який став розповідати, що внаслідок вибуху поставлена мета досягнута не була. Федишин залишився живий, в лікарні, а ми повинні доробити роботу до кінця, тобто фізично знищити Федишина. Якщо ми цього не зробимо, то Панасенко та інші серйозні люди будуть мати до нас претензії…».

Прослухавши оголошені показання, Машевський вибухнув обуренням: «Прошу порівняти протокол з відеозаписом. Там інакше. Якщо подивитися відеозапис, порівняєте, там половину цих слів я не говорив, я інше казав. Я не міг цього казати. Я не знав – чи причетний, чи не причетний, я їх не знав, багато фактів не відповідає дійсності».

Замість виконати обґрунтоване клопотання підсудного і дослідити відеодокумент, щоб зняти будь-які сумніви, головуюча суддя продовжує допит.

Суддя: Що конкретно не відповідає дійсності?

Машевський: Я наголошував на досудовому слідстві, на відтворенні, що намірів вбивати не було. Наголошував, що з Панасенком не знайомий. Фамілію взнав в ході слідства. Мене слідчий питав – я не знав, чи ті люди причетні, чи непричетні. Я казав: я не знаю, з ними розмов ніяких не мав, про це нічого не чув. Мої свідчення такі.

Перебранку «казав-не казав» продовжує прокурор.

Прокурор: Чи зустрічався з вами Рудий і повідомляв, що треба підірвати автомобіль Федишина і після того сказав Вам, якщо його не стане, то місце його займе Панасенко, а Ви з Рудим зможете відкрити бізнес на Шуварі?

Машевський: Такої розмови не було!

Прокурор: Було!

Знову втручається головуюча суддя.

Суддя: Як Ви розумієте цей вислів «якщо його не стане»?

Машевський: На досудовому слідстві так само на мене слідчий давив. Ти от скажи це – я пояснюю людині – я це не можу сказати. Є відеозапис…

До глумління над підсудним і здоровим глуздом долучаються потерпілі.

Адвокат Федишина: Чому в присутності адвоката не писали в протоколі, що не мали наміру вбивати, а лише залякати? Ви говорите, що не були в приміщенні Шувару і вам не показували дружину Федишина?

Машевський: Мені ніхто не показував.

Адвокат Федишина: От суддя зачитувала.

Машевський: В мене там дружина працювала, Рудий там працював. Так, я заходив туди, але мені ніхто дружину Федишина не показував.

Адвокат Федишина (читає з протоколу): Невдовзі приїхав Єгорушкін і сказав – внаслідок вибуху мета не досягнута, Федишин живий і перебуває в лікарні. Треба доробити до кінця і фізично знищити Федишина. Ваші слова в присутності адвоката?

Машевський: ці слова надруковані слідчим, я їх не читав, слідчий каже – давай швиденько, вже треба їхати, вже машина чекає, я не читав, адвокат (присутній в судовій залі) може підтвердити, давай швиденько, роздрукували…

Федишин: До кого ви заходили в офіс?

Машевський: Поки там працював Рудий – я приходив до Рудого в офіс на нижньому Шуварі.

Федишин: Я питаю про центральний офіс.

Машевський: Я навіть не знаю, де центральний офіс знаходиться.

Федишин: Центральний офіс – це де ви підірвали машину.

Машевський: Я туди навіть не заходив. Я думав, що мова йде за той офіс. В центральному офісі за своє життя я навіть ні разу не був. Жодного разу.

Відеозапис допиту Машевського від 10.06.2013 нікого не цікавить. Клопотання підсудного про звірку протоколу його допиту з відеозаписом суд навіть не ставить на обговорення. Суд оголошує перерву до 31.07.2013р.

31.07.2013 року – Друге судове засідання.

Розпочинається з допиту свідка Хороновського. Про що говорила людина, яка надала підсудному компоненти для бомби і допомогла її виготовити? – невідомо. Більша частина його свідчень (тривалістю майже 30 хвилин) на звукозаписі відсутні. Стерті?

Допит старшого слідчого СУ ГУ МВСУ у Львівській області Ріжка Р.М., який керував розслідуванням справи Машевського.

Слідчий: жодного тиску не чинилося. Була відеофіксація. Протоколи повністю відповідають відеозаписам. Жодних заперечень не поступало.

Машевський: Скажіть, коли я ознайомлювався з цим протоколом?

Слідчий: Після закінчення, коли була санкція на арешт, тоді зразу через день в службовому кабінеті (зараз не пригадую – чи в ІТТ), не пам’ятаю, но факт того, що це було.

Машевський: тобто я не читаючи, я не перечитував!

Слідчий: як не перечитував?! Звичайно перечитував! Як можна підписати протокол, не перечитавши його?

Машевський: Щоб перечитати – скільки часу потрібно, як ви рахуєте?

Слідчий: протокол був невеликий.

Машевський: Я настоюю на тому, що я такого протоколу не читав. Тим більше, що є відеозйомка.

Суддя (до слідчого): – допит підозрюваного 10.06.13? Ви також здійснювали відеозапис?

Слідчий: Ні, не здійснював… (щось пояснює – не чутно).

Суддя: Ага! При другому допиті відеозапис не здійснювали!?

Слідчий: Ні!

Суддя: А чому ви так вирішили?

Слідчий: … (щось каже, але нічого розібрати неможливо)

Суддя (до Машевського): Вас обмежували в часі?

Машевський: Мені пояснили, що є відеозапис, подивись на відеозйомку і співстав.

Слідчий (до Машевського): не мала дитина, людина з вищою освітою, міг ознайомитися. Розписався.

Суддя: а хто заважав вам, знаючи, що здійснюється відеозапис, попросити слідчого повторити те, що вам незрозуміло?

Машевський: мене привезли о першій ночі.

Оголошується перерва до 14 години.

Після перерви підсудний Машевський заявляє клопотання про долучення своїх письмових показань до матеріалів справи.

Машевський: У мене є заява. Щоб порівняти, які покази зачитав прокурор і які мої покази.

Підсудний читає заяву (копія заяви додається). Суд вдруге вислуховує показання обвинуваченого безпосередньо. Продовжується допит Машевського.

Суддя: Поясніть про особу на ім’я Славік, що вам відомо, ким він доводиться Рудому?

Машевський: Я його бачив три рази. Вони разом працювали. Навіть його фамілію я не пам’ятаю – чи Ананка, чи Бабанка – якась фамілія така… Рудий говорив «Славік».

Адвокат Федишина: Чи Рудий з Панасенком були в робочих стосунках?

Машевський: Рудий мало чого розказував на рахунок роботи. Фамілію «Панасенко» я перший раз прочитав в справі.

Федишин (дратуючись): Ви розумієте, що це таке – давати покази і підписуватися під ними? Коли у ваших перших показах з’явилася фамілія Ананко?

Машевський : На судовому засіданні.

Суддя: На першому допиті на відео – не згадували про Ананка.

Машевський: Я не був готовий до допиту. Панасенко-Ананко (співзвучні) фамілії асоціюються. Коли я вже мав справу, почав згадувати.

Адвокат Федишина: Чому ви в слідчих діях про Ананка не згадуєте?

Машевський: Я тепер згадав, коли ознайомився з матеріалами, пригадав і

сказав.

Федишин: Тобто ви згадували Панасенка у своїх попередніх показах?

Машевський: Я не згадував!

Федишин: Ні, ви сказали: «Я переплутав Ананка і Панасенка». Давали покази про причетність цієї людини?

Машевський: Я давав покази по Рудому.

Федишин: Ви казали такі поняття «Душман», «Десант». Тобто?

Машевський: Я не можу вам сказати. Я не знаю, хто з них Душман, хто Десант. Вони там жили на Сихові обоє в тому районі на Чукаріна їх знали непогано [«Душман» і «Десант» – прізвиська Бокала і Панасенка В.І.].

Суддя: Прізвище Ананко Вам знайоме?

Машевський: До події працював на ринку.

Суддя (до Федишина): а ким працював?

Федишин: – Адміністратором, здається.

Суддя до Федишина : Якою метою могло бути залякування Вас цією

людиною?

Федишин: не можу сказати.

В ході повторного допиту Машевського в суді всі учасники судового провадження сваряться з непоступливим підсудним, який наполягає на правдивості своїх показань. Машевського постійно шпиняють за легковажність на досудовому слідстві. Сторона Федишина обурюється тим, що Машевський насмілився оговорити безневинного Ананка. Однак нікому і на думку не спаде перевірити надані обвинуваченим свідчення на предмет їх достовірності. Прокурор мовчить. Ініціювати нові допити, хоча б того ж Ананка, необхідності не бачить. Суд оголошує перерву до 25.09.2013р.

25.09.2013 року – Третє судове засідання

Засідання розпочинається з допуску до участі у справі нового захисника, якого Машевському найняли родичі. Новий захисник відразу робить заяву про те, що його підзахисний має клопотання. Встає підсудний Машевський і просить оголосити перерву на 15 хвилин для спілкування з адвокатом. Суд задовольняє.

Після розмови з захисником Машевський зачитує письмову заяву:

«Я, Машевський Олександр Антонович, звертаюсь до колегії суддів Сихівського суду з наступним:

Я обвинувачуюсь в учиненні злочинів, які вище перераховані. Із змістом обвинувачення я повністю ознайомлений, розумію значення кожної статті обвинувачення і хочу заявити наступне:

Я, Машевський Олександр Антонович, свою вину визнаю повністю. З обвинувальним актом погоджуюсь, що стосується організації, замовлення, розподілу ролей та умислу вчинення злочину. По даним обставинам вчинення даного злочину мною були надані пояснення, які я підтримую.

Я щиро розкаююся у вчинені даного злочину.

В зв’язку із сильним моральними переживаннями та з етичних міркувань я відмовляюсь від дачі показань в судовому засіданні».

Голувуюча суддя уточнює позицію Машевського. Однак знову стається збій нав’язаного підсудному сценарію. Фактично розпочинається третій допит Машевського в суді.

Суддя: Отже вину Ви визнаєте повністю і покази. Ви маєте на увазі ті, що Ви давали на досудовому слідстві, так?

Машевський: Ті покази, що я надавав на судовому слідстві.

Суддя: То Ви підтримуєте, які показання? Ті, що Ви давали на судому слідстві, чи на досудовому?

Машевський: Які давав на суді, як я надавав суду.

Суддя: Дивіться, на суді ви давали покази, якими частково визнавали вину, а на стадії досудового розслідування Ви повністю визнавали вину. То які показання Ви підтримуєте – ті що Ви давали слідчому?

Машевський: Показання, які я давав на судовому слідстві. Які давав на судовому слідстві!

Суддя: Ви під час судового слідства свою вину визнали частково. Зараз Ви заявляєте, що Ви повністю визнаєте вину у вчиненні усіх злочинів, у яких Ви обвинувачуєтеся. Тобто у всіх злочинах?

Машевський: У злочинах, про які я написав у своїй заяві (йдеться про заяву від 31.07.13р.). У цих злочинах я визнаю свою вину.

Суддя: Суд Вас не розуміє. Або ви не розумієте, що ви говорите. Або вас не розуміє суд. Ви сьогодні, даючи цю заяву, пишете, що ви повністю ознайомлені зі змістом обвинувачення, з кожною статтею, повністю визнаєте вину у всіх злочинах, які вказані в обвинувальному акті – в частині організації замовлення, розподілі ролей та умислу на вчинення злочину. На судовому слідстві Ви говорили дещо інше і частково визнавали вину. То які покази Ви підтримуєте?

Машевський : Я підтримую покази, які дані на судовому слідстві.

Суддя: То Ви частково визнаєте вину?

Машевський: Так, частково.

Суддя: Тоді, яка суть, логіка подання заяви!? Я не розумію!

Машевський: Тобто що я, що покази, дані на судовому слідстві, вірніше, покази…

На допомогу головуючій судді приходить новий адвокат підсудного.

Захисник Машевського: можна запитання Машевському?

Суддя: Так.

Захисник: Скажіть, будь ласка. Вас обвинувачують… і зазначений перелік статей обвинувачення.

Машевський: Так.

Захисник: Скажіть, будь ласка. Ви себе визнаєте у вчиненні даних злочинів, які передбачені? Вас питають – є часткове визнання вини. Тоді з’ясовується в чому саме? Або ви повністю себе визнаєте винним в тих статтях, в яких вас обвинувачують? Ви розумієте?

Машевський: Я перепрошую. В мене не було кримінального кодексу. А там статей дуже багато, розумієте …

Захисник: Кожна стаття була Вам роз’яснена.

Суддя: Для чого тоді Ви писали, що кожна стаття Вам зрозуміла?

Захисник (дослівно): Ви з захисником проходили кожну статтю, яка обвинувачується?

Машевський: ну там сказано, 115-та – вбивство…

Суддя: Дивіться! Ви зазначили про те, що «з обвинувальним актом погоджуюсь, що стосується розподілу ролей та умислу вчинення злочинів. По даних обставинах були дані пояснення, які я підтримую. Щиро розкаююся у вчиненні даного злочину». То суду так і не зрозуміло, Ваше ставлення до обвинувачення і що ви визнаєте і які покази Ви підтримуєте? Які Ви давали на досудовому слідстві, визнавальні, визнаючи повністю вину, чи ті?

Машевський : Я покази давав на судовому слідстві і про ці покази я написав в заяві …

Суддя: Суд так і не розуміє – яка логіка подачі цієї заяви, де ви пишете, що повністю визнаєте вину у всьому, у всіх епізодах, і повністю визнаєте вину у тому, в чому Ви звинувачуєтесь? А разом з тим ви підтримуєте ті покази, де ви частково визнавали вину!?

Машевський: Ваша честь! А можна ще раз роз’яснити, бо я суті не ловлю. От покази які я дав …

Суддя (перебиває): Оголосити вам покази які ви давали на досудовому розслідуванні, щоб Ви зрозуміли, про що Вас питають?

Головуючий суддя читає протокол допиту Машевського від 10.06.13р. Вдруге!

Суддя: Ці покази визнаєте?

Машевський: Я надавав покази 31-го числа! Там була розмова про усунення Федишина з посади. А в цих показах кругом фігурує – знищення, знищення і про знищення Федишина… Є відеозапис. Ніде не йшла розмова про знищення. І про Панасенка? Панасенка я бачив один єдиний раз і то я не знаю – він був, чи не він. Бо там була група людей. Ось. І що Панасенко мене там заставляв? Я з ним не знайомий. Розмовляв один раз і то я не впевнений. Я з ним не знайомий. Тобто такі неточності, що йшла розмова… Я з ним ніяких справ не мав і….

Суддя: Машевський! А уточніть, що змінилось? Що змінилось? Яка логіка подачі Вами цієї заяви про повне визнання вини? Якщо зараз Ви говорите суду абсолютно те саме, що Ви говорили раніше, частково визнаєте вину.

Машевський: … (нечленороздільне перешіптування з адвокатом)

Суддя: Вам потрібно з захисником поговорити, чи як?

Машевський: Я свою вину визнаю щодо вчинених мною дій. Я написав заяву, надав покази…

Суддя: в чому Ви визнаєте?

Машевський: Я визнаю свою вину в тому, що була змова у присутності однієї людини…

Суддя (перебиває): Ви розумієте те, що Вам вмінено обвинувачення у вчиненні ряду злочинів, в тому числі, і вбивство, і замах вбивства на замовлення?

Машевський: Розумію.

Суддя: Оце ви визнаєте? І в частині, як замовників, так і всіх ваших дій щодо підготовки цього замовлення, виконання його і так далі? Про що ви на досудовому слідстві стверджували і що вам тільки що суд оголосив?

Адвокат знову перешіптується з підзахисним.

Суддя (до захисника): потрібен час чи не потрібний?

Захисник: Ваша честь! Дозвольте перерву. Ще 5 хвилин, ще раз уточнити…

Суддя оголошує перерву на 5 хв.

Після перерви.

Адвокат: Ваша честь! Машевський хоче зробити заяву.

Машевський: Ваша честь! Я надану мною заяву підтримую. Прочитані докази так само підтримую. Свою вину визнаю повністю.

Суддя: Машевський! Уточніть все-таки конкретно суду, бо ви один раз говорите одне, інший раз говорите інше. Заяву свою ви підтримуєте? Які докази прочитані ви визнаєте?

Машевський і Захисник (одночасно): покази!

Машевський: покази, надані на досудовому і судовому слідстві я підтримую.

Суддя: Ваші покази на досудовому і судовому слідстві були різними. Уточніть суду, які покази Ви підтримуєте? Ті що були оголошені судом сьогодні?

Захисник: Так!

Суддя: Чи ті, що ви давали під час судового слідства?

Машевський: Ті, що Ви зачитували, я покази підтримую.

Суддя: Ті, що сьогодні були оголошені в судовому засіданні показання, Ви підтримуєте повністю?

Машевський: підтримую.

Суддя: В повному обсязі?

Машевський : в повному.

Суддя: запитання в учасників процесу є? В прокурора?

Учасники: немає.

Судові дебати.

Обвинувачений відмовляється від виступу у судових дебатах.

Останнє слово підсудного.

Машевський просить пробачення у потерпілих.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 25.09.2013 року Машевського визнано винним за всіма пунктами обвинувачення і засуджено до 12 років позбавлення волі.  У вироку, зокрема, зазначено, що: «В судовому засіданні підсудний вину у вчиненому визнав повністю та ствердив, що зізнавальні показання він дав під час досудового розслідування, зазначивши усі деталі вчинення злочинів. Давати показання в судовому засіданні відмовився у зв’язку з емоційним станом та етичних мотивів». У вироку 18 разів згадується прізвище Панасенка, як особи, яка замовила Машевському вбивство директора ТзОВ «Шувар» Федишина.

Порушення права Машевського на справедливий суд очевидні. Утім захисники не стали оскаржували вирок. Їх цілком можна зрозуміти. Після того, що сталося з безневинним Панасенком, 12 років позбавлення волі підзахисному за смерть потерпілої, – таке покарання можна навіть вважати адвокатським успіхом. Машевський здійснив спробу апеляційного оскарження самостійно і закінчилось це нічим. Скаргу апелянту повернули, не розглядаючи. У будь-якому разі, наявність неправосудного вироку у цій справі не зменшує цінності наданих Машевським показань у Сихівському суді, як доказів невинуватості Володимира Панасенка.

Впродовж всього судового провадження, в умовах шаленої конфронтації зі всіма учасниками судового розгляду з судом включно, Машевський фактично наодинці відважно боронив правду, викладав суду всю відому йому інформацію щодо підготовки та виконання ним особисто злочину і, зокрема, щодо особи дійсного замовника, про мотиви останнього та мету, яка переслідувалась, – все повідомлене виконавцем не залишає жодного сумніву у тому, що до замовлення, організації та керування цим злочином Володимир Панасенко не має жодної причетності.

 

Замість епілогу.

У вересні 2016 року Машевський надіслав керівнику громадської приймальні УГСПЛ, адвокату Левицькому листа: «Я, Машевський О.А., побачивши передачу по телебаченню про Панасенка В.І., хочу в черговий раз заявити, що ніяких домовленостей щодо дій по відношенню до Федишина Р.С. з Панасенком В.І. в мене не було. З Панасенком В.І. я знайомий не був. В розмовах з Рудим О.М. та Ананко С. обумовлювалась тема залякування Федишина Р.С. Про що я неодноразово заявляв, зокрема, в письмовій заяві до голови Сихівського РС м. Львова від 31.07.2013 року. Дані покази я підтверджую і готовий дати більш детальні свідчення для встановлення істини».

Про цей лист, як і про всі викладені тут фактичні відомості, що достеменно доводять факт засудження безневинного Володимира Панасенка до довічного ув’язнення УГСПЛ впродовж багатьох років сурмила всім і вся, кого це могло чи повинно було стосуватися.

Про справу Панасенка знають, хочеться сказати, всі в країні. Знають чинні та/або колишні Президенти, Генеральні прокурори, судді Верховного Суду, народні депутати, Уповноважені ВРУзПЛ, чисельні керівники правоохоронних органів, міністри тощо. Знають всі, але нічого не робиться, щоб виправити моторошну вражаючу несправедливість. 15 років у клітці довічника ні за цапову душу і ніхто в державі палець об палець не б’є. Одних це ніби безпосередньо не торкається, інші лукаво стверджують, що не мають відповідних повноважень. Але це омана. Конституційна засада Верховенства права, або, простіше кажучи, елементарні глузд, справедливість та доброчесність дають вичерпні права і навіть прямо зобов’язують кожного негайно втрутитися і звільнити невинну людину з клітки.

Пам’ятаймо про Володимира Панасенка!

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: