Українська Гельсінська спілка з прав людини надає юридичну допомогу ув’язненим, чиї права порушуються в місцях несвободи. Про одну зі справ, в якій правозахисники роками добиваються справедливості, розповідає керівник приймальні УГСПЛ в місті Київ, адвокат Олег Левицький та виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко.

Жертва українського правосуддя № 1 – Володимир Панасенко, справив чергові роковини. 27 листопада виповнилося 16 років, як він карається без вини у неправедній неволі «іменем України».

27 листопада 2006 року його затримали як замовника злочину, до якого він не мав щонайменшої причетності. Вироком Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2008 року та ухвалою Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року держава Україна засудила В. Панасенка до довічного позбавлення волі без жодного доказу провини.

Більше того, маємо всі підстави стверджувати, що у випадку з Панасенком зовсім не йшлося про судову помилку внаслідок, скажімо, фатального для засудженого збігу обставин чи фактів. Йдеться конкретно про притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватої людини. У цьому може переконатись кожен, хто ознайомиться з матеріалами кримінальних проваджень, які є у розпорядженні УГСПЛ. Будь-яка причетність засудженого Панасенка до інкримінованого йому злочину повністю виключається:  «Володимир Панасенко – 15 років неволі. Довічний кошмар триває…».

Дізнавшись про безневинне засудження Володимира Панасенка до довічного позбавлення волі, тодішня Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова негайно (ще у 2009 році) відкрила власне провадження, і впродовж декількох позосталих років каденції докладала максимум зусиль, спрямованих на усунення наслідків немислимого неподобства судово-прокурорської влади.

Завдяки Уповноваженій з  прав людини прізвище Панасенка зазвучало на всіх найвищих майданчиках як приклад кричущого стану речей у сфері кримінального судочинства. Неодноразово, з трибуни Верховної Ради України, під час представлення своїх щорічних чи спеціальних доповідей, Ніна Карпачова не переставала інформувати народ України в особі депутатів парламенту про жахливе беззаконня у справі Володимира Панасенка.

 Замість негайно втрутитися і надати законодавчий захист найбільш упослідженим державою громадянам,  український законодавець 07 липня 2010 року навіщось виключив із чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу цілу главу 32: Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Результатом стало те, що із правової системи України назавжди зник інститут перегляду вироків, що набрали законної сили. Висловлюючись більш зрозуміло, з 07.07.2010 року і по теперішній час українське законодавство не містить жодного юридичного інструменту задля виправлення судової помилки у кримінальній справі і скасування неправосудного вироку. Навіть якщо достеменно з’ясується, що особу засудили без вини і вона продовжує відбувати незаслужене покарання.

Це неприйнятне і навіть ганебне для держави становище має бути ліквідоване. 29 серпня 2019 року УГСПЛ та ХПГ звернулись зі спільною заявою до Президента України та новообраних народних депутатів про відновлення/запровадження правового механізму виправлення судових помилок у кримінальному процесі а також про звільнення Володимира Панасенка шляхом прийняття правового акту індивідуальної дії щодо нього – помилування Президента та (або) застосування індивідуальної амністії з боку Парламенту: «Звернення Української Гельсінської Спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи щодо звільнення Володимира Панасенка»

Про справу Панасенка знають в країні всі ті, хто можуть і повинні звільнити його. Знають чинні та колишні Президенти, чинні та колишні Генеральні прокурори, всі чинні народні депутати, чисельні представники всіх гілок державної влади. Знають всі, але нічого не робиться, щоб виправити моторошну вражаючу несправедливість.

16 років у клітці довічника без вини, попереду вічність, а ніхто в державі палець об палець не б’є.

Зрозуміло, що 16 років камерних умов тримання не могло не позначитись на здоров’ї в’язня, стан якого зазнав незворотної деградації. Володимир Панасенко отримав статус людини з інвалідністю; хронічне захворювання органів його дихання прогресувало до найважчої форми та згідно висновку лікарської консультативної комісії входить до Переліку захворювань, які згідно спільного наказу МЮУ і МОЗ України № 1348/5/572 від 15.08.2014 р. є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання за ст. 84 КК України.

Не дивлячись на те, що стан здоров’я В. Панасенка несумісний із в’язничними умовами і що повзучий розвиток невиліковного захворювання загрожує його життю, не зважаючи на беззаперечні правові підстави та юридичні аргументи, всупереч вимог чинного законодавства, Вінницький міський суд своєю ухвалою від 02.05.22р. безпідставно відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбування покарання за хворобою.

Згадану ухвалу на даний момент оскаржено в апеляційному порядку. Від захисту нам відомо, що на стадії апеляційного оскарження на стороні засудженого рішуче виступив чинний Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, особисто вступившись за найвідомішу жертву вітчизняного правосуддя. Адже йдеться не тільки про порушення абсолютного права на заборону катування та нелюдського поводження, але й про загрозу життю Володимира. З метою моніторингу дотримання його прав у судових засіданнях Вінницького апеляційного суду постійно присутній представника Уповноваженого. Але чи будуть права Панасенка забезпечені? – питання, як кажуть, риторичне…

Ясно одне. Якщо і Вінницький апеляційний суд відмовить важкохворому Володимиру Панасенку у задоволенні законного клопотання про звільнення за станом здоров’я, це означатиме… По-перше, неминучу болісну смерть засудженого в ізоляції без належної медичної допомоги. По-друге, лиходії, які засудили його, завідомо безневинного, до довічного ув’язнення вчергове доведуть, що вони продовжують мати вплив на судову та правоохоронну системи країни і безкарно користуються цим дотепер.

16 років тому у Володимира Панасенка забрали свободу. Тепер, як виглядає, мають намір відібрати останнє, що залишається – саме життя. Іменем України!?

Керівник приймальні УГСПЛ в місті Київ, адвокат Олег Левицький

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко