29 травня 2020 року Верховна Рада зареєструвала законопроєкт №3564 про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прозорості діяльності громадських об’єднань з іноземною підтримкою). Ініціатор — депутат партії «Слуга народу» Олександр Дубінський.

Ключові тези законопроєкту №3564:

• Вводиться поняття «громадське об’єднання з іноземною підтримкою». Для такого «нового» статусу організація має отримувати з-за кордону більше 50% всього фінансування або більше 50 тис. євро на рік.
• Об’єднання з іноземною підтримкою займається суспільно-політичними питаннями (конституційного ладу, внутрішньої або зовнішньої політики тощо) або намагається впливати на формування чи реформування державної політики.
• Для таких організацій створять окремий реєстр і фінансові звіти; введуть обов’язок вказувати про іноземну підтримку в повній і скороченій назві, а також маркувати інформаційні матеріали в рамках міжнародних проєктів. Вимоги щодо звітування про джерела, обсяги фінансування та напрямки діяльності стосуються і благодійних організацій.
• Керівники об’єднань з іноземною підтримкою (за згодою) проходитимуть поліграф щодо можливої зради державних інтересів країни.
• Екскерівникам таких об’єднань заборонять очолювати чи входити в наглядові ради державних і комунальних підприємств, вступати на державну службу (а от якщо така особа — депутат, то можна) упродовж 5-ти років.
• І навпаки: колишні державні службовці протягом року не можуть очолювати організації з іноземною підтримкою та взаємодіяти з ними в рамках підприємницької діяльності.
• Вказані зміни автор пропонує зафіксувати в Господарському кодексі й у вісьмох законах (серед них закони «Про громадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», «Про запобігання корупції», «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування в Україні»).

1 червня законопроєкт №3564 направлено на розгляд комітетів. Альтернативних ініціатив досі не зареєстровано, а в медіа починають з’являтися матеріали на підтримку ідей Дубінського.

Опитані представники громадянського суспільства критикують законопроєкт — від самої ідеї, ніби скалькованої з Росії, до технічного виконання документу.

У прямій мові опитані експерти наводять приклади дискримінаційних норм і порушень прав людини, а також пояснюють, чому законопроєкт №3564 — інформаційний тиск на громадянське суспільство та спроба «загнати в гето» неурядовий сектор, який прагне дієвих реформ.

«Детектор медіа» запитав:

1. Законопроєкт №3564 про організації з іноземною підтримкою — потрібна норма чи тиск на ОГС?
2. Які, на Вашу думку, переваги і недоліки такого законопроєкту?
3. Яка доля проєкту в Парламенті та чи потрібні альтернативи?

Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ:

«За своєю суттю, законопроєкт №3564 — люстраційний акт. Фінансування за участю міжнародних донорських організацій висвітлюється як негативний фактор, який тягне за собою, по-перше, накладення обмежень і, по-друге, передбачає окремі регуляторні дії, як наприклад перевірка на поліграфі, звітування та внесення в список тих, хто підпадає під засади закону «Про запобігання корупції». Фактично, це корупціонери, ті, хто підривають засади державності і взагалі особи, які презюмуються як такі, що вчинили якісь негідні дії.

З точки зору оформлення законопроєкту, виписані смішні дилетантські норми. Це вказує на те, що їх готували не зовсім грамотні люди, і кипіло в них щось всередині. Перенесення норм із наших, скажімо так, сусідніх країн відбувалося десь автоматично чи навіть із деякими посиленими факторами. Наприклад, фрагмент законопроєкту: «Перевірка на поліграфі повинна проводитись з обов’язковістю фіксації психофізіологічних реакцій на певні психологічні стимули особи…».  У законі таке писатися взагалі ніколи не може.

Фінансування з-за кордону презюмується як негативний вплив, який, на думку автора, має бути викорінений через запропоновані законодавчі новели. До речі, у тексті США виставлені як ворог. Чітке зазначення, що не російські гроші підтримують організації, не Північна Корея, а персонально вказані Сполучені Штати Америки. Це вже певний «діагноз» автора.

Ніби стоїть завдання викорінити взагалі поняття неурядового сектора, який на сьогодні на 90% підтримується міжнародними донорськими структурами. Міжнародні організації, Європейське Співтовариство, ПРООН, ОБСЄ, Програми USAID, Канада, Австралія, Рада Європи — величезна кількість донорів, які працюють з Україною. Але їх завжди недостатньо, і, на правду, без таких великих донорських проєктів навіть цілі напрямки не були би розвинуті. Наприклад, Суспільне телебачення і радіомовлення, питання розробки і ухвалення антикорупційного законодавства, здійснення судової реформи. Відбуваються зміни. Реформування не завжди приносить одразу очікуваний позитивний результат. Але держава на це дає мінімум ресурсів, і воно здійснюється за рахунок зарубіжних донорів.

Це просто кілька прикладів того, як працюють донорські проєкти, які здебільшого орієнтовані на подолання системних проблем у державі. Інколи частина коштів спрямовуються на неурядовий сектор, але більшість іде в державу. Тобто основний реципієнт цих проєктів — держава. Тоді держава повинна в першу чергу провести себе за цією процедурою люстрації та катування, скажімо так.

Для мене це смішно, чесно кажучи. Тому що з точки зору і юридичної техніки, і методології, це просто нікчемний продукт. Він порушує низку норм і правил, які на цьому етапі не дозволятимуть його розгляд навіть на рівні Комітету. Передовсім через принцип дискримінації, закладений у цьому законопроєкті. Порушені низки статей Європейської конвенції з прав людини: право на свободу вираження поглядів, право на свободу асоціацій, право не зазнавати дискримінації.

Можна розкласти по поличках і вважати, що цей текст — зразок некомпетентності й просто намаганням, мабуть, створити провокаційну хвилю.

Я подивився пояснювальну записку до цього законопроєкту, щоби зрозуміти, чим мотивувався автор. Тут такий собі вінегрет з різних думок і цитат. Так, наприклад, посилання на «Фундаментальні принципи статусу неурядових організацій в Європі», що «будь-яка оцінка якості цілей повинна базуватися на повній поінформованості й поважати ідеї політичного плюралізму». Абсолютно точно. Але тут підводиться думка, що краща поінформованість і політичний плюралізм мають створити певний люстраційний механізм. Це абсолютно алогічний висновок із прозорої тези. Так само як, наприклад, сонце світить зранку до вечора, і тому через цей фактор ми повинні створити теплову станцію, яка має працювати на паливі. Одне з іншим зовсім не співвідноситься.

Потім йдеться про абсолютне нерозуміння ролі громадського сектора. Вказується, що організації мають статус неприбуткових і «їхня діяльність не оподатковується податком на прибуток». Це зрозуміло, тому що вони нічого не виробляють і не мають прибутку. Далі пишеться, що «суспільство має знати… інформацію про доходи, що звільнені від оподаткування». Ці доходи не звільнені від оподаткування. Вони розглядаються як неприбуткові та оподатковуються як ті, що не стали прибутком. Людина або свідомо маніпулює або не розуміє суті. Розрахунок, мабуть, на те, що небагато людей прочитає і подивиться, наскільки системно і вмотивовано написаний весь цей витвір.

Обґрунтування не є реальним. Будь-яка законодавча ініціатива має вирішити проблему, яка існує на суспільному рівні, і забезпечити її правове регулювання, вирішення. Немає заявленого фактору організацій, певної їх кількості — десятків чи сотень, — які становлять загрозу державній безпеці, мають бути піддані люстрації, проти них мають бути відкриті кримінальні провадження. І відтак вони повинні будуть вичищені й загнані в якесь гето. Цього взагалі не існує. І тут виникає така хвора ідея: «а давайте ми створимо такі організації або просто визначимо, щоб такі організації були (їх немає на сьогоднішній день по факту!)».

Це те, що існує сьогодні в Російській Федерації. Ми спілкуємося з колегами з партнерських організацій, які зараз живуть в тому абсурді. Ці новели були там прийняті і вважалися таким собі шизофренічним станом десь у 2015-му році. Але на сьогоднішній день це сумна реальність Російської Федерації. Навіть цей факт говорить про те, по-перше, звідки росте коріння законопроєкту, по-друге, що воно в примітивному вигляді відображено і, по-третє, що воно не має жодних вмотивованих обґрунтованих підстав, для того щоб навіть ставити це як законодавчу ініціативу, яка заслуговувала б на розгляд.

Цікаво буде подивитися на процес руху цього законопроєкту. Мені би, чесно кажучи, було б соромно навіть щоби моє прізвище стояло під цим законопроєктом. Не тому що він поганий, а тому, що він настільки непрофесійний. Це показник того, що людина відірвана від реалій.

Що буде далі? Думаю, що у Верховній Раді притомні люди, які читають і розуміють тексти, їх спрямування. У даному випадку мені цікаво, наскільки здоровою буде реакція на цей нездоровий продукт.

Думаю, законопроєкт №3564 не матиме шансу навіть пройти Комітет. Скоріше за все, він так і залишиться лежати і буде таким собі ярликом пана Дубінського. Це ніби пробні шари, які катають, щоб подивитися, як зреагує суспільство: посміється чи буде навпаки казати: «так і треба, всіх цих соросят».

Нагадаю, що в нас чинний закон про декларування антикорупційників, проти якого виступало громадянське суспільство і більшість правозахисних організацій. Венеціанська комісія в 2017-му році визнала порушенням існування такої норми в чинному національному законодавстві. Цю ж норму пропонують перенести на всіх, кого називають «іноземними агентами» або «організацією з іноземною підтримкою». Бачимо, що не враховується негативний досвід держави в спробах тиснути на громадянське суспільство.

У законопроєкті йдеться фактично не про висунення підозри, а про обвинувачення. Організація повинна виправдовуватися, бути в стигматизованому становищі через те, що вона отримує фінансування (не дай боже!) зі Сполучених Штатів Америки, які заявлені як джерело зла.

На думку пана Дубінського, це слугуватиме безпеці держави. Він не уточнив, якої саме держави і якій безпеці. Мабуть, цей текст треба було перекласти російською мовою і відправити туди, звідки й ноги ростуть. Я дивлюся на це цинічно, тому що товар нікчемний і зухвалий настільки, що не потребує кваліфікованої оцінки і розкладання по поличках. Можна сказати так: пахне дурно, і його не рекомендується навіть класти близько до цивілізованих продуктів».

Підготувала Анна Єгорова («Детектор Медіа»)

Джерело: портал «Детектор Медіа»