22 лютого Вищий спеціалізований суд скасував рішення Слов’янського міськрайонного суду і направив його на повторний перегляд. Правозахисники кажуть, що держава не хоче виплачувати компенсацію за зруйноване в ході АТО житло українських громадян і затягує цей процес, користуючись судовою системою.

У липні 2014 року українська армія звільнила від банд російського терориста Гіркіна селище Семенівка Слов’янського району Донецької області. Але на цьому проблеми його мешканців не закінчилися, адже під час звільнення було зруйновано чимало будинків. Звісно, визначити, хто саме по ним стріляв, було неможливо, бо інтенсивні перестрілки тривали багато часу.

В одному з таких будинків мешкав Василь Полосенко із своєю родиною та 81-річною тещею Валентиною Макогон. Житло їхнє під час обстрілів було знищене вщент разом з усім майном. Фотографії цих руїн миттєво розійшлися Інтернетом, адже на той час масштабних боїв на сході ще не велося.

«Коли розпочалася масштабна АТО зі звільнення сходу України, то блокпост стояв за триста метрів від нашого будинку, — пригадує Василь. — В результаті обстрілів знищили два двоповерхових будинки (№ 2 та № 6), психіатричну лікарню та багато хат у приватному секторі. У нас є акт, в якому написано, що наш будинок відремонтувати неможливо».

В результаті без житла залишилося вісімнадцять родин. І лише член одної з них, Василь Полосенко, вирішив звернутися до суду за компенсацією.

«Всі чекають, поки я один проламаю лобом цю стіну», — каже він.

Сусідка Василя вже отримала повну відмову у всіх інстанціях українського судочинства і передала свою справу на розгляд до Європейського суду. Але йому пощастило більше.

12 січня 2016 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області присудив відмовити Василю Полосенку у відшкодуванні матеріального збитку за зруйноване житло. Але вже 15 березня апеляційний суд Донецької області виніс рішення задовольнити позов та присудив відшкодувати 363 тисячі 789 гривень з українського бюджету. Юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Слов’янську Вікторія Фролова тоді сказала, що це відшкодування враховує середню вартість будівництва житла по Донецькій області без компенсації за втрачені меблі та предмети побуту. Василю Полосенку не вдалося довести в суді їхню наявність, бо він не зберіг чеки на придбання. Але навіть цих грошей мешканці Семенівки так і не отримали.

«У нас вийшла задня передача, — пригадує Василь. — Коли я відніс виконавчий лист до Державного Казначейства, то там почали шукати не як заплатити, а як відмовити».

Тим часом Міністерство юстиції України оскаржило рішення двох попередніх судів у Вищому спеціалізованому суді, а той задовольнив вимогу Мінюсту і повернув справу на повторний розгляд у першу інстанцію — у Слов’янський міськрайонний суд.

Цікаво, що при цьому український суд послався на практику Європейського суду з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії”. В ньому йшлося про те, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. На думку суддів Вищого спеціалізованого суду “суди першої та апеляційної інстанцій не встановили в повному обсязі фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не визначили правовідносини, що склалися у цій справі та правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин”.

«Вони замкнули коло, — каже Василь Полосенко. — В результаті справа просто другий рік безрезультатно крутиться в українській судовій системі, а через це я не можу відправити її до Європейського суду».

Директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало каже, що йому не зрозумілі мотиви цього рішення, адже всі обставини справи були встановлені ще у суді першої інстанції.

«Суспільство чекало від Вищого спеціалізованого суду остаточного рішення, щоб зрозуміти, чи можуть люди звертатися за компенсаціями до держави, — каже Михайло Тарахкало. — А суд просто засунув голову у пісок і переклав це рішення на інших людей. До того ж у рішенні є очевидні помилки, коли суд каже, що не були враховані положення, прийняті після винесення рішення. Що ж стосується прецедентного рішення ЄСПЛ „Руїз Торіха проти Іспанії“, то воно взагалі не має жодного стосунку до суті справи».

Судова суперечка стосувалася вирішення питання: чи має національне законодавство норми, які дозволяють отримувати грошову компенсацію за житло та майно, зруйноване під час боротьби з тероризмом? Частина суспільства вважає, що такі норми є у статті 19 Закону України “Про боротьбу із тероризмом”. Там написано: “Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом”. Інші частина суспільства вважає, що цей закон не дозволяє виплату коштів за шкоду, заподіяну під час АТО на сході України.

«Але суд відмовився вирішувати це питання, — каже Михайло Тарахкало. — Тепер люди будуть мучитися і знов, по другому колу проходити всі інстанції».

Василь Полосенко не здається. Він каже, що буде судитися далі, доки не отримає своїх грошей.

Текст і фото Олега Шинкаренка спеціально для Лівого Берега