За три операції на серці в “Інституті серця Міністерства охорони здоров’я України” (далі – “Інститут серця”)  за відсутності медичних показань чоловік заплатив більше 100 тисяч гривень, хоч вони мали бути проведені безоплатно. Попри 3 відкритті провадження (завдання моральної та матеріальної шкоди неналежним наданням послуг; неналежне виконання професійних обов’язків медичними працівниками; зловживання владою або службовим становищем) домогтися справедливості в судах України не вдалося. Тепер справа про порушення статей 3 (заборона катування), 6 (право на справедливий суд) та 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції), а також ст. 1 Протоколу 1 до неї знаходиться на розгляді Європейського суду з прав людини.

Віталій Остролуцький є інвалідом 2-ї групи довічно у зв’язку із захворюванням на цукровий діабет.

07-08 квітня 2014 року він відчув сильний біль в області лівої лопатки, тож звернувся до однієї з найбільш поважних установ – “Інституту серця“ – підозрюючи, що його біль пов’язаний із хворобами серця. Там пану Віталію повідомили, що він переніс інфаркт “на ногах” і запевнили у необхідності термінової операції.

Вже 18 липня йому було проведено фактично дві операції – аортокоронарне шунтування, мамарнокоронарне шунтування. Така операція передбачає розпилення грудної клітини, зупинення серця, вирізання вен з правої та лівої ніг, операція проводиться при штучному кровообігу. Того ж дня від дружини заявника вимагали сплати вартості операції у розмірі 2500 доларів США (на момент проведення операції – близько 35 000 грн) готівкою. Зазначена сума була сплачена, однак квитанцію, звісно, ніхто не надав.

Після проведення операції у пана Віталія почали відмовляти нирки (відновили роботу через 7 днів), у нього різко погіршився зір (не відновився й до сьогодні), погіршилась чутливість у ногах та грудях, рани довго гоїлись, періодично він має напади гіпертонії, почала прогресувати енцефалопатія. Заявник перебував у важкому стані, і коли його родичі звертались до “Інституту серця” щоб сконтактувати з кардіохірургом і спеціалістами, що мали відношення до операції заявника, виявлялось, що всі вони відсутні на робочих місцях з різних причин.

Вдруге, не зважаючи на виконання всіх рекомендацій лікарів, він потрапив до “Інституту серця” 10 січня 2015 року, коли відчув себе погано і викликав швидку. Йому повідомили, що потрібна повторна операція та виписали рахунок на оплату набору для коронарного стентування на суму 68 480 грн. Рахунок було оплачено, тож 16 січня 2015 року йому була проведена ще одна операція.

Реабілітація знов була складною, після операції у заявника підвищився рівень лейкоцитів у крові і сечі, у зв’язку із чим протягом трьох днів він перебував на стаціонарному лікуванні.

Вважаючи, що медична допомога була надана йому неналежним чином, пан Віталій почав писати звернення до Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ). Результатом розгляду таких звернень став шокуючий висновок – достовірних даних, підтверджуючих гострий інфаркт не виявлено, діагноз у подальших заключеннях не підтверджений¹; операція проведена без належних показань, а пацієнт мав проходити додаткові методи обстеження².

Ще більшим шоком для нього стала звістка про те, що стентування у “Інституті серця“ має здійснюватися за спеціальною програмою безоплатно: стент-системи закуповують за рахунок державного бюджету України або місцевого бюджету м. Києва. А згодом він з’ясував, що у “Інституті серця” йому встановили не ті стенти, які він оплатив.

Захищати свої права Віталій Остролуцький вирішив у суді. 

Юристи УГСПЛ допомогли скласти пану Віталію позов до цивільного суду у зв’язку із завданням моральної та матеріальної шкоди неналежним наданням послуг (ст. 22, 23, 1166, 1167, 1172 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Крім того, він направляв чисельні звернення до різних осіб, органів та установ, давав інтерв’ю, намагався всіляко звернути увагу на проблеми шахрайства і вимагання у “Інституті серця”. І така активна робота допомогла – за результатами звернень було ініційовано два кримінальних провадження.

Провадження у цивільній справі було відкрите ще 06 вересня 2017 року. Станом на травень 2021 року, справа все ще знаходиться у суді першої інстанції – Деснянському районному суді м. Києва і жодного разу не була розглянута по суті. Однак у справі проведено судову експертизу медичних документів пана Віталія, яка показала, що лікарі “Інституту серця” ніби правильно поставили діагнози і діяли відповідно до протоколу. 

Проте, що цікаво, один з експертів, що проводили експертизу, викладає на кафедрі кардіохірургії при “Інституті серця”, якою завідує директор того ж “Інституту серця”. Тож можна стверджувати про його упередженість. Юрист центру стратегічних судових справ Олена Куваєва звернула на це увагу і експертизу у справі було призначено повторно. Однак частина вкрай важливих документів, які підтверджують стан хворого до проведення операцій, знаходиться у іншій експертній установі. Без цих документів проводити експертизу недоцільно, однак всі клопотання юристів до суду з цього питання ігноруються останнім.

Одне зі згаданих раніше  кримінальних проваджень було відкрито у зв’язку із неналежним виконанням професійних обов’язків медичними працівниками (ст. 140 КК), а інше – у зв’язку із зловживанням владою або службовим становищем (ст. 364 КК). У травні 2018 року у межах розслідування справи щодо неналежного виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків (розпочата 23 лютого 2017 року) призначено судово-медичну експертизу, яку й до сьогодні не проведено. Офіційна причина – відсутність необхідного консультанта.  Саме для проведення цієї експертизи експертній установі було передано більшу частину медичної документації Віталія Остролуцького, яка підтверджує, зокрема, стан його здоров’я до операцій, і є важливою для проведення експертизи у цивільній справі, згаданій вище. Так, відтягування проведення експертизи у кримінальному провадженні фактично робить безглуздим її проведення у цивільній справі (з урахуванням того, що цивільний суд ігнорує клопотання юристів). 

Що ж до розслідування справи про зловживання владою або службовим становищем – воно було завершене так, фактично, і не розпочавшись. Справу було розпочато Деснянським управлінням поліції у м. Києві 16 лютого 2019 року на підставі однієї з чисельних заяв і скарг пана Віталія. Про відкриття кримінального провадження його вперше було повідомлено 27 січня 2020 року, коли він був викликаний до райвідділу на допит у якості свідка (хоч В. Остролуцький і вимагав допитати його як потерпілого). Ймовірно, його допит був єдиною слідчою дією, вчиненою у рамках цього провадження, адже як правило саме допит заявника (потерпілого) стає відправною точкою для подальшого розслідування. Вже 16 лютого 2020 року справу було закрито, про що заявника, звісно ж, не повідомили у порушення норм ч. 6 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК). 

Юрист УГСПЛ О. Куваєва декілька разів оскаржувала у судовому порядку закриття провадження у справі, а також бездіяльність щодо розгляду клопотань, однак це не дало результату – справа моментально закривалась знов після її поновлення. Більше того, ані пан Віталій, ані його адвокат не можуть ознайомитись із матеріалами кримінального провадження, оскільки слідчий ігнорує телефонні дзвінки, практично ховається, передає слухавки третім особам, а також ігнорує адвокатські запити, що може кваліфікуватися як порушення ст. 221 КПК, ч. 3. ст. 24 ЗУ “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.

Тож вже більше чотирьох років, не зважаючи на активну позицію пана Віталія та підтримку юристів, суттєвих зрушень не відбувається. На жаль, в українському законодавстві не існує механізмів ані для прискорення розгляду справ, ані для покарання осіб, винних у такій значній затримці.

Всі ці обставини лягли в основу заяви, яку Центр стратегічних судових справ УГСПЛ направив до Європейського суду з прав людини у листопаді 2020 року. У заяві піднімаються питання нелюдського поводження з боку державного агента у відношенні пана Віталія, неефективного розслідування кримінальної справи, чисельних порушень процесуального законодавства з боку органів досудового слідства, які з рештою принижують гідність заявника (матеріальний та процесуальний аспект ст. 3 Конвенції), надміру тривалого і неефективного судового розгляду (ст. 6 Конвенції), а також питання матеріальної шкоди, компенсації якої пан Віталій так і не зміг домогтися на національному рівні (ст. 1 Протоколу 1). Все це також свідчить про відсутність на національному рівні ефективних засобів юридичного захисту (ст. 13 Конвенції). Наразі справа зареєстрована судом, їй присвоєно індивідуальний номер і вона очікує на розгляд.

Ця справа може стати знаковою для України, адже питання притягнення медичних працівників до будь-якої відповідальності, компенсація пацієнтам шкоди, завданої внаслідок халатності медичних працівників і раніше було проблемним. Ще більш критичним це питання стало у зв’язку із пандемією COVID-19, коли значно зросло навантаження на всю медичну систему. Фактично, національна практика свідчить про те, що лікарі завжди сумлінні і добросовісні, однак насправді це не так. І така реальність, на жаль, породжує ще більше халатності, свавілля з боку людей, яким ми вимушено довіряємо своє життя.

У статті використані фотоматеріали www.kyivnews.24tv.ua.

¹ Відповідно до Висновку, складеного за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги, проведеної Департаментом охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради, від 01 липня 2016 року, достовірних даних, підтверджуючих гострий інфаркт не виявлено, діагноз у подальших заключеннях не підтверджений.

² 06 квітня 2017 року було здійснено клініко-експертну комісію МОЗ України щодо якості надання заявникові медичної допомоги у “Інституті серця”. Відповідно до цього висновку, надання медичної допомоги заявникові не відповідало стандартам та протоколам надання медичної допомоги. Серед виявлених недоліків – помилки на рівні надання стаціонарної допомоги, операція без належних показань (втручання за життєвими показаннями при стабільній стенокардії не обґрунтоване), пацієнт мав проходити додаткові методи обстеження; форма історії хвороби не відповідає вимогам національного законодавства.