Указом Президента України №43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» компаніям, які володіють ліцензіями телеканалів «112», «NewsOne» і «ZIK» заборонено протягом 5 років виробляти телепродукт.

Ситуацію з точки зору ймовірного порушення прав людини аналізує виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та заступник голови наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Олександр Павліченко:

Рішення про застосування санкцій щодо трьох зазначених каналів грунтується на засадах Закону «Про санкції» далі – Закон), що передбачає позасудовий механізм застосовування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції), в порядку, визначеному цим же законом. Розгляд цього питання в суді можливий лише в разі оскарження з боку суб’єкта, щодо якого ці санкції були застосовані. Аргументом для розгляду судом питання про законність і пропорційність застосованих в цьому випадку санкцій буде, власне, дослідження питання про належне застосування саме цього Закону, зокрема, з відповідно коректним визначенням суб’єкта та рівня і пропорційності застосованих санкцій.

Як зазначає член Правління УГСПЛ Володимир Яворський, «ці медіаактиви є, по суті, «російськими» ЗМІ в Україні. Не складно подивитися медіамоніторинги «Детектора медіа» щодо програм на цих каналах, де рівень маніпуляції та поширення неправдивої інформації під виглядом іншої точки зору доволі високий. Таким чином, ці санкції є логічним продовженням заборони російських ЗМІ в Україні як методу агресії проти України…».

Санкції не є стягненням чи результатом притягнення до будь-якого виду відповідальності – це механізм обмежень «з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України» (пункт 1 статті 1 Закону), відтак, необхідності у встановленні порушення в судовому порядку в цьому випадку не вимагається. Якщо дивитись на ситуацію з точки зору можливого порушення Європейської конвенції з прав людини, зокрема, статті 10, яка гарантує свободу вираження поглядів, то слід зазначити, що це право містить обмеження, визначені в частині другій статті 10. Ці обмеження є легітимними (в даному випадку вони ґрунтуються на чинному законі «Про санкції».

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. При цьому, мають бути дотримані три умови, які розглядає та оцінює Європейський суд: 1) обмеження або санкції мають бути легітимними (встановлені законом – в нашому випадку це закон «Про санкції»); 2) переслідувати один із зазначених інтересів (наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності); 3) бути необхідними в демократичному суспільстві. Це, власне, питання щодо пропорційності застосованих санкцій.

Статтю підготовлено за матеріалами www.detector.media.