У зв’язку з карантинними обмеженнями, які безпосередньо вплинули на зміну напрямку адвокаційної діяльності правозахисної спільноти, УГСПЛ розпочинає серію інтерв’ю з керманичами правозахисних організацій України щодо проблематик, пов’язаних з захистом найбільш уразливих та стигматизованих груп населення в екстремальних умовах сьогодення.

 

До вашої уваги інтерв’ю з директоркою Amnesty International Україна Оксаною Покальчук.

 

ООН, ПАРЄ, ряд країн ЄС висловлюють стурбованість загрозою наступу на права людини на фоні боротьби з Covid-19. В чому, на Вашу думку, може бути небезпека?

Представники влади у низці країн вже використали пандемію для “закручування гайок”, або ж застосовували заходи боротьби із нею, які порушують права людини, хоча цьому можна було би запобігти. Так, небезпека може полягати у встановленні обмежень, які, будучи потенційно виправдані в умовах пандемії, стануть прецедентом, які влада зможе використовувати в майбутньому без належних підстав і процедур. Також, влада різних країн впроваджує та вдосконалює системи стеження та контролю, які з великою імовірністю, будуть використовуватись і після завершення пандемії.

 

Яке обмеження прав людини Ви б назвали неприпустимим та непропорційним до рівня загрози в Україні на сьогодні?

Влада України може обмежити широкий спектр прав людини задля боротьби із пандемією. Проте такі обмеження мають бути обґрунтованими та пропорційними рівню загрози. Відповідно, неприпустимі будь-які необґрунтовані та непропорційні обмеження. Наразі, враховуючи складність ситуації і її безпрецедентність, важко оцінити пропорційність та обґрунтованість обмежень. Однак, влада має максимально дотримуватись законодавчих процедур під час введення будь-яких обмежень, встановлювати чіткі терміни їх дії та гарантувати механізм скасування обмежень, а також ефективно і проактивно інформувати громадськість про всі кроки.

 

«Небезпека може полягати у встановленні обмежень, які, будучи потенційно виправдані в умовах пандемії, стануть прецедентом, які влада зможе використовувати в майбутньому без належних підстав і процедур»

 

Чи стала якась соціальна група більш дискримінованою з боку держави у світі та Україні?

Щодо деяких груп держави застосовували дискримінативні підходи для запобігання поширенню COVID-19. Наприклад, влада Словаччини вдавалася до таргетованого тестування людей у ромських поселеннях із залученням військових. При цьому людям у цих поселеннях не надавали засобів особистого захисту. У Польщі влада наразі намагається обмежити доступ до безпечних абортів.

В Україні є значний ризик того, що групи, які і так є дискримінованими не матимуть змоги отримати належний доступ до засобів профілактики та лікування COVID-19, що іще більше погіршить становище людей, що до них належать.

 

 

Чи можливо змінити ставлення вже зараз? Які заходи повинні бути вжиті і ким?

На ситуацію впливає як держава та ЗМІ, так і люди загалом. Найперше важливо розуміти, що COVID-19 стосується всіх, не залежно від національності, кольору шкіри, гендерної ідентичності. Відповідно, всі люди належать до групи ризику і всі люди мають право на отримання належної допомоги та засобів для захисту. На всіх нас лежить доля відповідальності. Люди загалом мають відповідально ставитись до дотримання карантину, а також допомагати тим, хто цього потребує. Не можна ширити дезінформацію або заклики нападати або якось розправлятись з тими, хто захворів або їх родинами. З іншого боку, ЗМІ мають усвідомлювати свою відповідальність за поширення будь-якої інформації, особливо особових даних про хворих на COVID-19, і, навпаки, надавати розголосу відомостям про права людини та роботу державних установ. Держава ж в своїх стратегіях має враховувати специфіку різних груп та приділяти особливу увагу дискримінованим групам, а також ефективно комунікувати з громадськістю.

 

«В Україні є значний ризик того, що групи, які і так є дискримінованими не матимуть змоги отримати належний доступ до засобів профілактики та лікування COVID-19»

 

Як на Вашу думку впливає пандемія на процеси боротьби активістів та правозахисників за декриміналізацію вживання медичної коноплі та секс-праці, оскільки ці теми були дуже «гарячими» в останній рік ?
Зараз ще зарано говорити про вплив пандемії на ці процеси. Наразі можна сказати, що обмеження, пов’язані з пандемією негативно впливають на активізм в цілому. Так, зараз не доступні такі типові інструменти громадського активізму як публічні акції, адвокаційні зустрічі, обговорення, круглі столи. Однак, ми сподіваємось що такий стан справ все ж є тимчасовим.

З іншого боку, відкривається багато нових можливостей пов’язаних з онлайн активізмом, які варто використовувати. Це може дати новий імпульс.

Окрім того, увага до медичних потреб та прав вразливих груп, яка може виникнути як наслідок пандемії може мати позитивний вплив на сприйняття цих аспектів як широкою громадськістю, так і представниками влади.

 

«Увага до медичних потреб та прав вразливих груп, яка може виникнути як наслідок пандемії може мати позитивний вплив на сприйняття цих аспектів як широкою громадськістю, так і представниками влади»

 

 Amnesty International до цього часу послідовно відстоювала право секс-працівників на декриміналізацію праці. Які на вашу думку перспективи цього в Україні в 2020 році?

Процеси щодо декриміналізації секс-роботи тривають вже декілька років. Крок за кроком активістська спільнота наближається до того, щоб добитись прийняття відповідних рішень та законодавчих актів. Це тривалий процес, він вимагає обговорень в суспільстві, проведення інформаційних та освітніх кампанії, адвокації. Навряд чи в 2020 році щось радикально зміниться, проте, ми переконані що процес триватиме.

 

Чому декриміналізаційні та дестигматизаційні процеси щодо вразливих груп важливі на сьогодні в Україні?

Вони важливі для будь-якого суспільства і завжди, адже дозволяють зменшити рівень дискримінації, створити рівний доступ до ресурсів та можливостей, дозволяють людям отримати можливість самореалізації та відкривають шлях до того, що всі люди можуть робити більший внесок у розвиток держави. Це все є запорукою благополуччя, як морального, так і фінансового всього суспільства.

 

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.