«Гібридна» війна, яку Російська Федерація веде проти України, почалася не в 2014-му. Сто років тому все було так само: Радянська Росія інспірувала конфлікти всередині України, створювала маріонеткове «советское правительство», прикриваючись іменами Коцюбинського чи Щорса, влаштовувала збройні інтервенції… А частина політичного проводу УНР ніяк не могла позбутися ілюзій, сподіваючись збудувати соціалістичну самостійну Україну під «патронатом» демократичної Росії!

За ілюзії незабаром довелося розплачуватися власним життям, українською незалежністю, мільйонними жертвами.

Адже природа Росії – імперська. Доки російський народ не переживе катарсис, позбавивши свою національну ідею її імперської суті, доти поняття «демократична Росія» не матиме нічого спільного з реальністю. Нинішній Росії не потрібна незалежна Україна – їй потрібна слухняна Малоросія.

Тому про спокій нам можна тільки мріяти.

Готовність до компромісів російська влада сприймає як слабкість протилежної сторони. Угоди для неї – не більше, як нікчемні папірці. Її зброя – брехня, віроломство, зневага до норм міжнародного права. Вона живе інстинктами жорстокої імперії, що втратила «велич» і тепер хоче повернути її будь-якою ціною.

Пам’ятаймо про це.

Лукаві «миротворці» – як усередині України, так і за її межами – закликають нас бути сумирними ягнятами. Нам пропонують «мир» ціною капітуляції. Проте пам’ятаймо франкове: «супокій – святеє діло в супокійнії часи. Та якщо в часи розбою ти зовеш до супокою – зрадник або трус єси».

Україна справді втомилася від війни. І все ж випробування згуртували нас як націю. Ми платимо дорогу ціну за право й можливість бути вільними – і стаємо сильнішими, ніж були досі. Ми краще розуміємо, що ніхто не зможе перемогти Україну, якщо ми самі не зруйнуємо її зсередини. Тому нас непокоїть стан політичного класу України, його жадібність, готовність розчинити інтереси держави в «болісних компромісах» на користь власних інтересів, його байдужість до елементарних потреб простолюду. Непокоїть нас і відсутність у правлячої еліти стратегічного бачення перспектив розвитку нашої держави.

Світ не любить слабких – ми в цьому теж пересвідчилися. Тому єдиний наш шлях – ставати сильними. Духовно, економічно, збройно.

Стаючи сильними, ми зможемо перемогти і досягти миру.

Ми хочемо гідного миру.

Ми не хочемо ілюзорного «миру», отриманого взамін за наші національні інтереси, – такий «мир» тільки заохотить ворога до нової агресії.

Хочемо бути монолітним, єдиним, вільним народом, який міцно стоїть на ногах і з яким рахуються інші.