До Вашої уваги Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала юристка і дослідниця Катерина Шуневич.

Катерина Шуневич – юристка, аспірантка кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, керівниця Аналітичного центру «ЮрФем».  У 2017 році була стипендіаткою програми “Завтра.UA”.

Катерина – авторка низки публікацій на тему судової експертизи у кримінальному процесі, права на справедливий суд, порушення режиму тиші в умовах збройного конфлікту в Україні тощо. Окрім того, Катерина Шуневич дописує статті на ресурс “Гендер в деталях”, зокрема, про “Види соціальних виплат, на які ви маєте право, та порядок їх отримання під час карантину” (червень 2020 року) та “Сексуальне насильство: визначення, відповідальність і юридична практика” (лютий 2020 року).

Співавторка посібника “Спитай юристку ЮрФем: відповіді на складні запитання у період пандемії” (2020).

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

За освітою я юристка, тому питання дотримання прав людини завжди мене «боліли». Міжнародні стандарти, які так старанно вичитувались за студентською лавою, були завжди орієнтиром, для утвердження в Україні якого я хотіла працювати.

У серпні 2018 року я потрапила на І Літню школу «ЮрФем» для студенток-юристок, з чого й почалась моя діяльність у сфері захисту прав жінок. Спочатку я долучалась до окремих діяльностей Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», згодом стала членкинею правління Асоціації. Зараз виконую повноваження керівниці Аналітичного центру «ЮрФем».

 

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

На формування мого професійного бачення головно впливав юридичний факультет ЛНУ імені Івана Франка, протягом навчання на якому я отримала юридичну освіту. Окрім того, ціннісні погляди і бачення на окремі проблеми в сфері прав людини сформувалися впродовж семестру в Болонському університеті, де я вивчала міжнародне право за програмою «Erasmus+».

Вмінню розглядати проблему різносторонньо я навчилась впродовж стажування у Відділі зв’язків з органами правосуддя Апарату ВРУ («Ліга інтернів»).

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Я працюю з такими темами як адвокація прав та інтересів жінок шляхом проведення гендерно-правового аналізу діючих законодавчих актів та проектів законів, а також їх вплив на забезпечення захисту прав жінок в Україні. Крім того, я здійснюю моніторинг та гендерно-правовий аналіз судової практики, готую матеріали для Аналітичного центру “Юрфем” тощо. До прикладу, протягом останнього часу разом з колегами готували серію матеріалів про сурогатне материнство в Україні та світі, пропонували антидискримінаційні підходи в регулюванні трудових відносин.. Зараз працюємо над розробкою законопроектів щодо внесення змін у діюче законодавство (Сімейний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») з метою приведення останнього у відповідність до положень Стамбульської конвенції. В цілому за півроку  діяльності Аналітичного центру ЮрФем, який я очолюю, було підготовлено 20 висновків гендерно-правової експертизи проектів законодавчих актів, видано 13 аналітичних матеріалів, підготовлено 2 законопроекти, проведено 2 онлайн-заходи.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Так, Аналітичний Центр «ЮрФем», в якому я працюю, здійснює аналітичні дослідження в сфері захисту прав жінок, а також проводить гендерно-правову експертизу законодавства, результати чого можна знайти на нашому сайті.

Зараз працюю у проекті «Вплив COVID 19 на права жінок в Україні», який реалізовується Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем», в рамках якого беру участь у дослідженні впливу пандемії коронавірусу на забезпечення принципу гендерної рівності та недискримінації в Україні у трудових та сімейних правовідносинах.

Зокрема ми аналізували особливості дистанційної роботи та можливості поєднання трудових і  сімейних обов’язків, стан із захистом трудових прав в частині звільнень і невиплат заробітніх плат, можливість отримання окремих соціальних гарантій (наприклад, допомоги по безробіттю) в період карантинних обмежень. Також частина дослідження була присвячена питанням можливості розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей, захисту прав постраждалих від домашнього насильства та ін. Результати цього дослідження плануємо презентувати вже цього місяця.

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

На моє переконання, позитивним є те, що існує в суспільстві сьогодні активний діалог між представниками і представницями правозахисного руху з приводу важливих питань, які стосуються ефективного забезпечення та реалізації прав як окремої особи, так і суспільства в цілому.

Проєвропейський вектор, що змістовно означає шлях до міжнародних стандартів прав людини, реалізації принципу рівності, права кожного і кожної бути почутим і почутою, – це велика перемога. Однак важливо, аби такий діалог переріс в результаті в консенсус з приводу усіх питань, де сьогодні існують суперечності.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Серед основного я б виділила радше внутрішні проблеми. Зокрема маю на увазі відсутність ефективної комунікації та єдності між представниками і представницями громадських організацій при досягненні однакових або ж схожих цілей, що призводить до негативного або ворожого сприйняття феміністичних цінностей.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

      На мою думку, сьогодні спостерігається чимало важливих і потрібних ініціатив на гендерну тематику. Однак достатньо не буде доти, доки не вирішаться ключові проблеми, з якими зустрічаються жінки в Україні: насильство в сім’ї, утиски і упередження на робочому місці, сексуальні домагання тощо.

Достатньо буде тоді, коли такі висловлювання з української народної творчості, як «б’є – значить любить» або «не можна виносити сміття з хати» будуть сприйматися як дикість, а не норма.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Важливо, аби законодавчі норми, у яких вже сьогодні передбачені окремі гарантії для потерпілих від домашнього насильства, ефективно застосовувались. Також є необхідним, аби органи правопорядку та інші органи державної влади належно здійснювали покладені на них повноваження, для цього є очевидна потреба в підборі компетентних кадрів.

А також неформальна освіта для дорослих та дітей, починаючи з дитячого садочку, може допомогти боротися із стереотипами, які побутують в українському суспільстві, та утвердити співжиття громадян на засадах поваги та толерантності.

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Один з моїх улюблених фільмів – «За статевою ознакою», який розкриває завісу життя легендарної Рут Бейдер Гінзбург, другої судді-жінки Верховного суду США. Надихають також книжки про життєві шляхи жінок у юридичній професії.