«Мельник проти України»: за катування правоохоронцями, неефективне розслідування та погані умови утримання у колонії Україна виплатить заявнику 11 тисяч євро.

21 листопада 2019 року ЄСПЛ виніс рішення у справі «Мельник проти України» (заява No. 28412/10)[1], в якому встановив ряд порушень відносно заявника, а саме:

1) застосування сили працівниками міліції для отримання зізнання;

2) відсутність ефективного розслідування за скаргами заявника щодо катування міліціонерами;

3) неналежні умови утримання заявника у трьох виправних колоніях;

4) відсутність засобів захисту щодо поганих умов утримання;

5) порушення права на справедливий суд.

Заявника у справі представляли юристи Центру стратегічних справ – Михайло Тарахкало, Анастасія Мартиновська та Віталія Лебідь.

У січні 2007 року заявника було затримано за підозрою у грабежі та він був підданий катуванню працівниками Деснянського відділу міліції з метою отримання самовикривальних показань. Міліціонери протягом дванадцяти годин били заявника по різних частинах тіла кулаками, ногами та металевими предметами, його кілька разів били головою об стіну, душили до втрати свідомості, тушили недопалки об руки, погрожували вбивством. Затримання заявника не було задокументоване і лише після отримання явки з повинною, на наступний день, йому вручили повідомлення про підозру.

Через декілька днів заявник постав перед судом із видимими тілесними ушкодженнями та поскаржився на застосування сили відносно нього. Суддя зобов’язав слідчого провести судову експертизу заявнику. Експертиза встановила наявність тілесних ушкоджень у заявника, проте кримінальне провадження відносно працівників міліції не було розпочато, натомість прокурор ініціював дисциплінарне провадження. Заявник намагався декілька разів оскаржити відмову прокурора у відкритті кримінального провадження, проте жодні скарги заявника не були задоволені.

У червні 2009 року заявник був визнаний винним, суд призначив йому покарання у виді 10 років ув’язнення з конфіскацією усього майна. У вироку суд посилався на явку з повинною, яку написав заявник під примусом та із застосуванням сили правоохоронцями. Апеляційний та касаційний суди залишили вирок у силі.

Заявник відбував покарання у трьох в’язницях – Коростенська виправна колонія №71, Райківська виправна колонія № 73, Білоцерківській виправній колонії №35. Він скаржився на погані умови утривання, а саме: перенаповнені камери, площа менше 2 м² на особу, відсутність належної ветниляції та обмежений доступ до денного світла, погана якість води та їжі.

Розглянувши заяв, суд прийшов до наступних висновків:

По-перше, Суд встановив, що заявнику було проведено експертизу через п’ять днів після арешту, за результатами якого у заявника були встановлені тілесні ушкодження і заявник надавав чіткі пояснення щодо виникнення даних ушкоджень. Хоча  органи влади заперечували достовірність звинувачень заявника, вони не надали жодних пояснень щодо походження його травм. (§ 85) Також Суд звернув увагу на той факт, що арешт заявника був задокументований із затримкою в один день, після того, коли він написав явку з повинною.

На думку Суду, сам факт, що заявник зізнався у вчиненні злочину під час незадокументованого затримання в умовах відсутності процесуальних гарантій, таких як доступ до захисника, і надалі відмовився від своїх показань, створює враження, що зізнання заявника не було добровільним. Наявність медичних доказів тілесних ушкоджень створюють сильну презумпцію того, що працівники міліції вдавалися до жорстокого поводження як засобу порушення психологічного опору заявника та використання його вразливого стану для отримання самовикривальних зізнань. (§ 86)

По-друге, Суд визнав, що не було проведено ефективного розслідування скарг заявника. ЄСПЛ вважає обґрунтованими аргументи заявника про те, що його ніколи не допитували стосовно його скарги, як слідчі органи, так і суди нехтували істотними судово-медичними доказами на підтвердження його тверджень. (§ 96)

По-третє, щодо умов утримання заявника, то Суд визнав, що умови перебування у  Коростенській виправній колонії №71, Райківській виправній колонії № 73 та Білоцерківській виправній колонії №35 не відповідали відповідним стандартам та призвели до порушення статті 3 Конвенції відносно заявника. Також Суд зауважив, що у колонії в Білій Церкві заявник вимушений був працювати у пральні. (§ 126) За словами заявника, робота була дуже важкою та він був вимушений прасувати близько 800 кг білизни на день.( § 126)

По-четверте, Суд встановив, що у заявника були відсутні будь які ефективні засоби захисту у контексті неналежних умов утримання у колоніях.

По-п’яте, Суд дійшов висновку, що судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням заявника не був справедливим з огляду на жорстоке поводження із заявником в результаті якого було отримано докази, які лягли в основу його засудження.

Європейський суд постановив виплатити заявнику справедливу конпенсацію у розмірі 11 000 євро.

Повний текст рішення доступний за посиланням http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-198483

Підготувала Віталія Лебідь, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ

[1] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-198483