Незважаючи на те, що Україна ратифікувала ще у грудні 2009 року Конвенцію про права осіб з інвалідністю, на практиці виконувати її досі не поспішає.

Приймальня УГСПЛ у Черкаській області спільно з активістами ГО «Волонтер Черкащини» розпочала роботу з виявлення та протидії дискримінації, зокрема на території регіону. Перше дослідження було присвячене дискримінації маломобільних груп населення.

Маломобільні групи населення (МГН) — люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуг, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До маломобільних груп населення відносяться люди з інвалідністю, з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, люди старшого (похилого) віку, люди з дитячими колясками тощо.

Як розповідає юрист приймальні Тарас Щербатюк, у Черкаській області перш за все існує проблема доступності маломобільних груп до підприємств, установ та організацій, що надають послуги. Які у свою чергу зобов’язані створити умови для безперешкодного доступу людей до приміщень, відповідно до будівельних норм, проте цього не роблять.

«Як засвідчує проведений аналіз, у нашому випадку має місце дискримінація за ознакою інвалідності, яка проявляється у невиконанні законодавства України щодо протидії дискримінації та порушенням принципу доступності людей з інвалідністю, встановленого Конвенцією про права осіб з інвалідністю. Слід також зазначити, що дискримінацією за ознакою інвалідністю є недотримання норм при встановленні бордюрів на переходах, відсутності спеціальних пристроїв для людей з інвалідністю у громадському транспорті, занадто вузькі проходи у ліфтах, дверних проходах, що унеможливлює пересування людей з інвалідністю», — підсумовує юрист Тарас Щербатюк.

Згідно з ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», при проектуванні об’єктів, доступних для МГН, повинні бути забезпечені:

• доступність місць цільового відвідування і безперешкодність переміщення всередині будинків і споруд;
• безпека шляхів руху (зокрема, евакуаційних), а також місць проживання, обслуговування і прикладення праці;
• своєчасне отримання МГН повноцінної і якісної інформації, яка дозволяє орієнтуватися в просторі, використовувати обладнання (зокрема, для самообслуговування), отримувати послуги, брати участь у трудовому і навчальному процесах;
• зручність і комфорт середовища життєдіяльності;

• у будинку повинен бути як мінімум один вхід, пристосований для МГН, з поверхні землі і з кожного доступного для МГН підземного або надземного переходу, з’єднаного з цим будинком.
• Зовнішні сходи і пандуси повинні мати поручні з урахуванням технічних вимог до опорних стаціонарних пристроїв згідно з чинними нормативними документами.
• Максимальна висота одного підйому (маршу) пандуса не повинна перевищувати 0,8 м при уклоні не більше 8 %. При перепаді висот підлоги на шляхах руху 0,2 м і менше допускається збільшувати уклон пандуса до 10 %. У виняткових випадках допускається передбачати гвинтові пандуси. Ширина пандуса при виключно однобічному русі повинна бути не менше 1,0 м.
• Площа на горизонтальній ділянці пандуса при прямому шляху руху або на повороті повинна бути глибиною не менше 1,5 м.
• Несучі конструкції пандусів слід виконувати з негорючих матеріалів з межею вогнестійкості не менше R60 з дотриманням вимог ДСТУ Б В. 1.1-4.

Стаття 4 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Україною 16 грудня 2009 року, установлює: «Щоб надати особам з інвалідністю можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення особам з інвалідністю доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв’язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об’єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають виявлення й усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема:

1. a) на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об’єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця;
2. b) на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби».

Статтею 26 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено: «Підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для  безперешкодного доступу інвалідів (зокрема, інвалідів, які використовують засоби пересування та собак-поводирів) до об’єктів фізичного оточення. Власники та виробники транспортних засобів, виробники та замовники інформації (друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації тощо), оператори та провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати надання послуг і виробництво продукту з урахуванням потреб інвалідів».

Невиконання підприємствами та установами будівельних норм, які забезпечують доступ МГН до приміщень, є проявом дискримінації та тягне за собою настання відповідних наслідків.

У чому полягає дискримінація?

Дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їхніми ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі — певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю зазначено: «Дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, зокрема відмову в розумному пристосуванні».

Окрім того, у статті 4 Конвенції про права осіб з інвалідністю зазначено: «Держави-учасниці зобов’язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Із цією метою держави-учасниці зобов’язуються <…> вживати всіх належних заходів для усунення дискримінації за ознакою інвалідності з боку будь-якої особи, організації або приватного підприємства».

Що робити, якщо неможливо встановити пандуси та поручні біля входу?

Відповідно до статті 27 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об’єктів фізичного оточення без пристосування для використання інвалідами не допускаються. Зазначена діяльність здійснюється з урахуванням думки громадських організацій інвалідів.

Якщо діючі об’єкти неможливо повністю пристосувати для потреб людей з інвалідністю, за погодженням з громадськими організаціями інвалідів здійснюється їх розумне  пристосування з урахуванням універсального дизайну. Таким чином, при бажанні, надавачі послуг мають можливість альтернативи щодо забезпечення доступності послуг для людей з інвалідністю, шляхом встановлення спеціальних пристроїв виклику.

«Розумне пристосування» означає внесення, коли це потрібно, в конкретному випадку, необхідних і відповідних модифікацій та коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод.

«Універсальний дизайн» означає дизайн предметів, облаштувань, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально можливою мірою придатними для використання для всіх людей без необхідності адаптації чи спеціального дизайну. «Універсальний дизайн» не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп осіб з інвалідністю, де це необхідно.

Яка відповідальність за порушення?

Статтею 161 Кримінального кодексу України передбачено максимальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками у вигляді позбавлення волі строком до 5 років. Крім того, інспекціями по контролю за додержанням норм, правил та законодавства України також можуть накладатися штрафи за виявленні порушення.

Підготувала Тетяна Гончарук