За нанесену шкоду треба платити навіть правоохоронцям
18.04.2005
Кабінет Міністрів України зареєстрував у парламенті Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відшкодування шкоди, завданої діями органів дізнання) (проект № 7359) що був розроблений міністерством юстиції України. Проект передбачає розширення кола осіб, що матимуть право вимагати компенсації, а також обов’язок суду у своєму рішенні обов’язково зазначити які саме кримінально-процесуальні заходи були проведені з порушенням закону.
Необхідність розробки цього проекту закону пов’язана з тим, що положення чинного законодавства не відповідають вимогам пункту 5 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим внаслідок затримання, тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду справи, здійсненими не у відповідності з вимогами ст. 5 Конвенції, а також у зв’язку з іншими порушеннями ст. 5 Конвенції, такими як недотримання принципу рівності сторін під час розгляду судом питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку тримання під вартою, перевищення розумного строку тримання під вартою до винесення вироку судом, має право в позовному порядку вимагати компенсацію.
Відповідно до ст. 2 чинного Закону право на відшкодування шкоди виникає в особи за так званих “реабілітуючих обставин” (постанова виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину та ін.).
Однак, хоча цей Закон і гарантує відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного засудження чи незаконного взяття і тримання під вартою, він не поширюється на осіб, які все ж були засуджені, хоча ці особи також можуть бути жертвами порушення їх права на свободу та особисту недоторканість, гарантованого ст. 5 Конвенції. Ці особи позбавлені права на компенсацію, що суперечить вимогам п. 5 ст. 5 Конвенції.
Стаття 5 Конвенції передбачає ширше коло підстав виникнення права на компенсацію за неправомірне обмеження волі, ніж Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Наприклад, особа, щодо якої судом був винесений обвинувальний вирок і застосоване покарання у вигляді позбавлення волі, може вимагати компенсацію на підставі п. 5 ст. 5, якщо її було затримано чи взято під варту з порушенням національного законодавства. При цьому в процесі тлумачення п. З ст. 5 Конвенції, яка передбачає, що арешт або затримання особи повинні бути “законними” та здійсненими на основі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, обґрунтованої необхідності запобігти вчиненню нею злочину або втечі після його вчинення, Європейський суд з прав людини (далі – Суд) постановив, що терміни “законний” та “відповідно до процедури, визначеної законом” у п. 1 ст. 5, по суті, стосуються національного права та визначають зобов’язання дотримуватись його процесуальних та матеріальних гарантій.
Так, якщо строк тримання під вартою, зазначений у ст. 156 КПК України, закінчився і не був належним чином продовжений, а особа не була звільнена з-під варти, Суд визнає арешт незаконним і таким, що порушує права затриманого відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції. У цій ситуації в особи автоматично виникне право на компенсацію шкоди, завданої неправомірним арештом відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції, незалежно від того, чи була вона виправдана. Однак, якщо особу було визнано винною у вчиненні злочину, вона не матиме можливості вимагати таку компенсацію на національному рівні на підставі Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.
У справі “Ребок проти Словенії” Суд визнав порушення п. 5 ст. 5, оскільки в національному законодавстві було закріплене право на компенсацію шкоди, завданої в результаті незаконного чи необґрунтованого позбавлення волі згідно з кримінально-процесуальним законодавством Словенії тільки за наявності реабілітуючи обставин. Суд зауважив, що через те, що щодо заявника був винесений обвинувальний вирок суду, він не потрапляв в категорію осіб, які мають право на відшкодування, що є порушенням п. 5 ст. 5 Конвенції.
Отже, позиція Суду полягає в тому, що суб’єктами права на відшкодування шкоди, завданої неправомірним позбавленням волі, є не лише незасуджені чи виправдані особи. У цій частині українське законодавство не відповідає вимогам п. 5 ст.5 Конвенції.
Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.