Конституція України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом, у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові, чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами отримати інформацію не можливо.

Тобто Конституція передбачає, що вказані вище винятки мають бути передбачені виключно на рівні Закону України. Проте, на сьогодні замість закону діє Постанова КМУ № 1169 від 26.09.2007 року, якою затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».

УГСПЛ звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва і посилаючись на Конституцію України, ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини («Право на повагу до приватного та сімейного життя») вимагала визнати Постанову Кабінету Міністрів незаконною, та скасувати її.

Суд відмовив у задоволенні цієї вимоги. Проте, видав окрему ухвалу, зі змісту якої вбачається, що оскаржувана Постанова не містить гарантій дотримання прав громадян, що мають забезпечуватися згідно Конвенції, та практики Європейського Суду з прав людини. Наприклад, Постанова не містить заборони передавати протокол та матеріальні носії інформації, що були зібрані протягом розслідування, іншим державним органам.

Окремою ухвалою суд поінформував КМУ та безпосередньо прем’єра Тимошенко про необхідність розробити та винести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації. Суд також вказав, що при розробці законопроекту Кабмін дотримувався практики Європейської конвенції з прав людини та Європейського Суду з прав людини. А також запропонував посадовцям використати в розробці законопроекту рекомендації УГСПЛ.

Тепер КМУ не пізніше одного місяця має повідомити суд про вжиті заходи.

Справа була підтримана Фондом стратегічних справ УГСПЛ. Представляв Українську Гельсінську спілку в суді адвокат Вячеслав Якубенко.

Пропонуємо його коментар щодо результатів судового розгляду.

“Судді у розмовах між собою поділяють власні рішення на дві групи: мудрі та справедливі. Очевидно, ця справа вирішена мудро.

Зрозуміло, суд не міг просто відмовити в позові і визнати нормальним існуючий порядок надання дозволів на прослуховування, підглядання, негласне проникнення у приміщення і т.д. Адже ця процедура, затверджена Постановою Кабінету міністрів № 1169, не відповідає цілій низці прецедентів Європейського Суду з прав людини (насамперед Klass. v. Germany (6 вересня 1978 р., № 5029/71), Huvig v. France (24 квітня 1990 р.), Kruslin v. France (24 квітня 1990 р.). Відповідно до ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, ці прецеденти, як і будь-які інші рішення Європейського суду з прав людини, є джерелом права для наших судів.

Крім того судді самі розуміють, що діюча процедура надання дозволу на оперативно-технічні заходи, в якій відсутні гарантії дотримання прав людини, може бути використана проти них самих. Ми можемо лише підозрювати, що нині „пишуть” всіх суддів у Києві та апеляційних судах в регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія із викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів – обмаль. Прямо порушуючи, закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає „на всяк випадок” будь-який компромат на суддів. Заступник Генерального прокурора України Кузьмин Р.Р. в інтерв’ю виданню „Коммераснт-Украина” № 236 від 26.12.2008 р. прямо визнав:

«У нас, кроме кассет с записями взяточничества, передачи и дележа денег, есть несколько порнофильмов, отснятых с помощью оперативной камеры в кабинете председателя Львовского административного апелляционного суда. Это же ненормальное явление, когда председатель суда позволяет себе в рабочее время у себя в кабинете устраивать сексуальные оргии».

Не викликає сумнівів, що випадок із суддею Зваричем уже став хрестоматійним, і ця людина обов’язково повинна предстати перед судом і відповісти за всі свої дії.

Але ж, з іншого боку, тут високопосадовець прокуратури повідомив, що ним та його підлеглими вчиняється злочин, передбачений ст. 182 Кримінального кодексу – „Порушення недоторканності приватного життя”. Якщо розслідується справа про хабарництво – для чого в ній зберігати „порнофільми”? Якщо є ознаки злочинів сексуального характеру – тоді треба порушувати ще одну кримінальну справу, а не влаштовувати приватні порносеанси для окремих народних депутатів, агітуючи їх у такий спосіб позбавити суддю Зварича недоторканності.

Якщо навіть судді – стражі закону – виявляються беззахисними перед збоченцями у погонах з відеокамерами, то що вже казати про право на приватність простих смертних?

Але суд, очевидно, боявся іншої крайності – що внаслідок скасування оскаржуваної Постанови оперативно-розшукові підрозділи виявляться повністю безпорадними. Хоч ця Постанова 1169 і недосконала, іншої наразі немає. Тож суд лише звернув увагу Кабміну на необхідність подати в парламент Порядок надання дозволів на здійснення оперативно-технічних заходів у вигляді законопроекту, врахувавши всі застороги щодо дотримання прав людини.

Чи виконає Кабмін таку ухвалу? Сумніваюсь. Зробити практично те саме урядовців зобов’язував Указ Президента № 1556 від 26.09.07 р.

Тож можна припустити, що судитися з Кабінетом Міністрів доведеться ще не раз”.

Окрему ухвалу можна прочитати тут: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1233228499