Коли ми відзначаємо 10 грудня як Міжнародний День прав людини, нам слід пам’ятати й інші події пов’язані з цим днем, які на жаль забуваються.

Десять років назад, в червні 1993 року, міжнародна спільнота зібралася разом на Віденській Світовій конференції з прав людини, щоби знову підтвердити свою відданість універсальним цінностям. Подолавши втому від старих дебатів про культурну різноманітність та ієрархію прав, представники більше ніж 170 країн задекларували, що „універсальна природа цих прав і свобод є поза сумнівом… Всі права універсальні, невід’ємні, взаємозалежні та взаємопов’язані.”

Це були дні великого натхнення та оптимізму для правозахисного руху. Холодна Війна закінчилася захоплюючою хвилею демократичних змін у нещодавно авторитарних країнах. Політичні в’язні нарешті побачили денне світло і навіть ставали президентами. Призначення нового Комісара ООН з прав людини обіцяло новий розвиток прав людини на світовій арені. Активісти мобілізувалися по всьому світу утверджуючи права людини в різних сферах життя і їхні голоси були почуті в коридорах влади.

В наступних роках було зроблено багато кроків для розвитку прав людини. Нова Конвенція Про права дітей отримала практично універсальне визнання. Конференція в Бейжингу дала нові підходи та бачення прав жінок. Піднявся міжнародний рух проти зникнень, катувань та смертної кари. Піхотні міни були заборонені і нові заходи були вжиті для заборони участі дітей у війнах та заборони дитячої праці. Минулі диктатори нарешті стали перед правосуддям і був запроваджений Міжнародний Кримінальний Суд щодо злочинів проти людства.

Також був період Руанди та Боснії, коли привид геноциду знову з’явився в міжнародній спільноті. Були роки, коли світ ігнорував або іноді розпалював брутальні конфлікти в Колумбії, Ізраїльській та Палестинській територіях, Чечні, Афганістані. Також в цей час росла прірва між бідними та багатими. Це була епоха, в якій ВІЛ/СНІД почав спустошувати нації та руйнувати життя молодого покоління. Це також був час зростання мутантних режимів і нової нігілістичної форми тероризму.

Після 11 вересня 2001 року до прав людини з’явився інший підхід. Загроза тероризму – злочину проти людства, при якому вбивається значна кількість мирного населення, постійно вражає мільйони людей. В цей же час уряди по всьому світу прийняли законодавство по боротьбі з тероризмом, що значно обмежило основні права. Вони ув’язнюють підозрюваних без пред’явлення звинувачення або без справедливого процесу і повертають людей до країн навіть, коли є реальна загроза, що вони будуть піддані катуванню або несправедливому процесу. В деяких місцях клеймо терориста призводить до знищення або покарання без суду.

Десять років назад на Віденській Конференції права людини були атаковані так званими „азійськими цінностями”, які надають перевагу інтересам суспільства та громадському порядку перед індивідуальними правами. Уряди доказували, що економічний та соціальний розвиток повинні передувати отриманню політичних прав.

Зараз ці аргументи розсіяні, але уряди атакують права людини на іншому старому фронті, використовуючи риторику боротьби з тероризмом для виправдання порушень або знищення своїх політичних опонентів.

Міжнародна система захисту прав людини, що була створена самими урядами, знаходиться під безпрецедентним навантаженням. Комісія ООН з прав людини, найбільший світовий форум з прав людини, постійно піддається нападкам з боку урядів. Механізм моніторингу прав людини міжнародними експертами є перевантажений та під постійним політичним тиском. Посада Верховного Комісара ООН з прав людини залишається вакантною після трагічної смерті Сержіо Вієра де Мелло. Рада Безпеки не вживає заходів щодо захисту цивільних в збройних конфліктах. А США оголосили ідеологічну віндетту Міжнародному Кримінальному Суду.

Тому цей Міжнародний День прав людини повинен бути часом відповіді, зміни пріоритетів та оновлення. Відповіді на слабкий прогрес та виклики, що постають перед правозахисним рухом. Зміна пріоритетів для захисту обґрунтування прав людини та збереження вже існуючих досягнень. І оновлення механізму спостереження за порушеннями прав людини і тим, що зобов’язання, які взяли на себе держави десять років тому на Віденській конференції, стають реальністю.