11 вересня 2023 року у Парламенті зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про громадські об’єднання» щодо окремих питань забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансову звітність громадських об’єднань» реєстр. № 10035 від 11.09.2023. Ним пропонується закріпити обов’язок керівників громадських організацій подавати щорічно до 1 квітня інформацію про доходи та майно для оприлюднення на офіційному веб-порталі Державної податкової служби. Українська Гельсінська спілка з прав людини проаналізувала цей законопроєкт і запропонувала Комітету Верховної Ради України з питань правової політики рекомендувати Верховній Раді України відхилити його. Чому? Читайте в аналізі УГСПЛ.

Посягання на право на свободу об’єднань?  

На думку автора, законопроєкт має удосконалити механізм контролю з боку держави за доходами керівників громадських організацій, що, ймовірно, отримані шляхом, який не відповідає заявленій статутній діяльності неприбуткової організації, відповідно до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі, ухваленим Радою Європи 5 липня 2002 року (далі – Фундаментальні принципи).

Українська Гельсінська спілка з прав людини проаналізувала цей законопроєкт і запропонувала Комітету Верховної Ради України з питань правової політики рекомендувати Верховній Раді України відхилити його. Ініціатива щодо законодавчого закріплення подання керівниками громадських організацій інформації про доходи та майно для їх опублікування не може бути підтримана, оскільки містить в собі ознаки надмірного та невиправданого втручання держави в діяльність організації, а також посягає на право на свободу об’єднання.

Твердження загального характеру про загрозу державним та/або суспільним інтересам не можуть використовуватися як привід для обмеження права на свободу об’єднань.

Право на свободу об’єднання гарантується статтею 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 11 Європейської конвенції з прав людини. Для досягнення своїх некомерційних цілей об’єднання повинні мати можливість залучення фінансових, матеріальних та людських ресурсів в межах норм закону. Втручання в ці процеси повинно бути виправданим та легітимним, якщо мали місце конкретні доведені протизаконні дії (Керівні принципи щодо свободи об’єднань, розроблені Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ та Комісією Ради Європи «За демократію через право» (Венеціанської комісії). Надмірне втручання держави в ці процеси становить загрозу реалізації цього права в цілому.

В пункті 77 Фундаментальних принципів наголошується, що урядові органи можуть  працювати  з  неурядовими організаціями для досягнення цілей державної  політики, але не повинні намагатися заволодіти ними чи змусити їх працювати під своїм контролем. Слід підкреслити, що в умовах відкритої військової агресії РФ проти України діяльність громадських організацій суттєво посилила спроможність держави щодо задоволення базових потреб громадян, які опинились в надскладних умовах.

Натомість в обґрунтування необхідності посилення державного контролю ініціатор законопроєкту посилається на певні «журналістські розслідування», а не наводить підкріплення своєї позиції обвинувальними вироками судів щодо конкретних осіб або фактами порушення громадською організацією вимог неприбутковості, що підтверджують завдання шкоди державним чи суспільним інтересам.

Відтак, встановлення додаткових зобов’язань для керівників громадських організацій є невиправданим та може свідчити про бажання держави контролювати усю діяльність громадських організацій, що є невластивим демократичній країні.

Контроль діяльності ГО

Автором законопроєкту не враховується те, що наразі податкове законодавство України містить чіткі та дієві механізми контролю за здійсненням громадськими організаціями діяльності відповідно до їх установчих документів та санкції у разі порушення законодавства: періодична звітність, сплата податку на прибуток у разі порушення вимог неприбутковості, виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій (абзац дев’ятий п. 46.2  статті 42, пункт 133.4  статті 133 Податкового кодексу України).

Існуючий механізм контролю за діяльністю громадських організацій є достатньо ефективним

Як альтернатива, в пояснювальній записці до законопроєкту передбачається, що громадські організації, які відмовились розкривати інформацію про доходи, повинні перейти на загальну систему оподаткування та отримувати статус підприємства, створеного для отримання прибутку. Однак в законопроєкті не передбачено можливість такої відмови та відсутні наслідки за прийняття такого рішення. Запропонований механізм контролю викликає сумніви щодо його ефективності.

Спроба наступити на старі граблі

Законопроєктом пропонується закріпити положення, які раніше було визнано такими, що суперечать Конституції України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 6 червня 2019 року № 3-р/2019 у справі № 1-231/2018(2980/18, 3728/18) визнав неконституційними деякі положення Закону України «Про запобігання корупції», в яких за аналогією із законопроєктом № 10035 пропонувалось запровадити декларування та оприлюднення інформації про доходи та майно керівників громадських організацій: «Держава зобов’язана здійснювати контроль за діяльністю громадських об’єднань…, проте такий контроль не повинен бути надмірним і перешкоджати законній діяльності цих об’єднань та реалізації громадянами їх конституційного права на свободу об’єднань (стаття 36 Конституції України)».

Головне фото статті: depositphotos.com

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube