Чимало обговорень викликає це питання під час моніторингів Місцевого індексу прав людини. Один із наших принципів – монітори Індексу є місцевими активістами, а не досвідченими аналітиками. Це не мінус, а плюс на наш погляд. Адже ми не лише оцінюємо владу, але і розбудовуємо громадську активність. Фіналом бачимо не формальний звіт, а бажання втілювати його рекомендації.

Поговоримо про результати – це звіти моніторингів.

Інколи виникають питання – чому команда Індексу просить детально виписати пояснення оцінки кожного індикатора, невже ми не довіряємо моніторам? Відповідь – щоб читач (мешканець цієї чи іншої громади, місцевий чи центральний чиновник, журналіст) міг зрозуміти логіку оцінки, а не вірив на слово монітору. Принцип права на заперечення з боку оцінених вимагає пояснення своїх висновків. Тому наші монітори, незалежно від досвіду і рівня, пояснюють чому виставлена та чи інша оцінка.

В Місцевому індексі відбувається дискусія про зміст, а не міряються регалії оцінників-моніторів та оцінюваних-чиновників.

При цьому команда Індексу намагається утримуватись від розпливчатості текстів, чим теж інколи зловживають монітори. Ми так багато читаємо нудних, безкінечних малозмістовних текстів (і від влади, і від різних контролюючих інституцій), що не хочемо бути на них подібними. Прості зрозумілі об’єктивні оцінки з цифровим виміром – це ще один базовий принцип, який був покладений у фундамент Місцевого Індексу прав людини.

Отже, звіти моніторингів мають бути рівно настільки повними і наскільки детальними, щоб демонструвати об’єктивність і ілюструвати зроблені висновки.