Цього року Україна вперше святкувала 14 березня День добровольця. Мені особливо подобається обґрунтування самого рішення: «з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості…». Звучить само по собі чудово, чи не так? Але ж хто такі добровольці? І чи виокремлює їх українське законодавство?

У мене завжди досить моторошні відчуття викликала ця картинка. На ній яскраво та гіпертрофовано відображено події в Україні. У найперших рядах захисників стали добровольці. Саме вони прийняли на себе найбільший удар та понесли найбільші втрати. Весна 2014 року стала випробуванням на міцність. Події, які розгорталися в країні дали поштовх для зародження добровольчого руху. Досвід створення подібних формувань проходить крізь історію як світових, так і міждержавних воєн. Наприклад, під час Другої світової війни 38,8 % армії США складали добровольці (загалом 6 332 000 осіб), до числа яких відносяться всі жінки в армії на той час. Війна відкриває людей, надихає їх на звершення та геройські вчинки, стає для них випробуванням на міцність. Це якщо розглядати «романтичну» сторону війни, яка зберігається крізь час. Але ж насправді є і неприглядна її сторона.

Хто ж власне такий доброволець? Законодавство України не дає нормативного визначення даного поняття, тому всі висновки базуються лише на аналізі та узагальненнях. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регламентує порядок реалізації мобілізаційного обов’язку громадян. Іншими словами конституційний обов’язок громадянина нести воєнну службу реалізується саме шляхом проведення мобілізаційних заходів (прим. – стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України). При цьому залишається поняття «військової служби за контрактом». Ось тут і з’являються слова «у добровільному порядку», відповідно до положень Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу». І стосується таке формулювання аспекту вільного бажання особи виконувати військові обов’язки на професійній основі. Якщо трошки підсумувати сказане, то варто зазначити, що поняття «добровільність», визначене на законодавчому рівні по відношенню до військової служби, є відмінним від того розуміння, яке надається при відзначенні Дня українського добровольця. 

Конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1907 р. наголошує, що добровольчі загони в тих країнах, де вони складають армію чи є її частиною, розуміються під словом «армія». За умови, що вони мають відповідальну особу, якій підпорядковується особовий склад; мають видимий та явний знак; відкрито носять зброю; дотримуються законів та звичаїв війни.

У 2014 році Україна зустрілася із катастрофічною нестачею кваліфікованого людського ресурсу у сфері оборони. До військоматів починали записуватися черги мотивованих чоловіків, які хотіли захистити свою державу. Основна думка, яка змушувала їх діяти: «я мушу щось зробити». А у відповідь чули – воєнного стану немає, мобілізації немає. Така ситуація і стала поштовхом для формування добровольчих підрозділів. Тому нам наразі відомі такі батальйони, як «Донбас», «Айдар», «Азов», «Правий сектор» та інші.

На практиці вийшла проблемна ситуація із оформленням цих добровольців. Силовими структурами була відпрацьована така практика. Особа, яка бажала вступити на військову службу, підписувала контракт на проходження служби у резерві. Після цього, її зараховували до штату військової частини на визначену посаду. Після оформлення – за наказом командира військової частини особу відправляли у відрядження в зону проведення антитерористичної операції. Основна частина добровольчих батальйонів таким чином була сформована на базі Національної гвардії України. Аналогічна процедура була застосована і в підрозділах Міністерства оборони України (прим. – аналіз ситуації зі службою у військовому резерві викладено у матеріалі «Служба у військовому резерві: значення та зміна поняття» /advices/sluzhba-u-vijskovomu-rezervi-znachennya-ta-zmina-ponyattya/).

Фактично ж відбулося змішування понять «служби у військовому резерві» та «добровольця». Служба у резерві спрямована на навчання резервістів, проведення їх тренувань та підготовки для виконання військових завдань у складі збройних формувань. Натомість добровольці мають розглядатися як особи, які добровільно вирішили приймати участь у виконанні бойових завдань. Безумовно, вони мають проходити спеціалізоване навчання і підготовку, проте їх відрядження і є власне бойовими операціями. Але ж відрядження резервіста може включати максимум – забезпечення охорони, супроводження і доставки військових вантажів, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів. Ні про які бойові виїзди, збирання розвідданих чи проведення зачистки не йде й мови (прим. – Положення про порядок проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 р. № 618, встановлює виключний перелік завдання, для виконання яких резервіста може бути направлено у відрядження). Для того, щоб доброволець міг стати частиною збройного формування держави, його мають включити до мобілізаційного списку та залучити до виконання військових обов’язків у підрозділі після проведення повної або часткової мобілізації, відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».  

Не тільки Україна зустрілася із питанням добровольців та їх місця у оборонній політиці держави. Наприклад, Литва офіційно створила добровольчі формування 17 січня 1991 р. на базі Національної Оборонної Добровольчої Служби, хоча такі формування починали створюватися вже з 1990 р. Після вступу країни до НАТО основним завданням добровольчих збройних формувань стало забезпечення територіальної оборони на місцях у різних регіонах країни та підготовка активного резерву. По факту добровольчі формування сприймаються як найбільш мобільні та відповідальні на місцях. Аналогічне спрямування мають і добровольчі формування у Швеції та Норвегії.

То ж що ми маємо на даний момент? Добровольці сформували згуртовану частину суспільно активних громадян. Україна визнала їх існування, включивши до переліку учасників бойових дій (прим. – зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були внесені 07.04.2015 р.). Україна навіть засвідчила свою повагу цим людям, запровадивши спеціальне свято. Але, мені здається, що так і не зрозуміла, ким насправді є добровольці. У законодавстві немає чіткої позиції, для кого запроваджено свято. А у державі немає бачення, що ті люди, які змогли піднятися на захист України весною 2014 р., зможуть це зробити і знову. Проте, хто на цей раз стане противником?..

Далі буде…