Так, місцеві НГО-вці можуть і мають знати місцевий стан речей, тому ми і залучаємо місцевих моніторів. Але насправді це не факт, а позиція, припущення. Тоді як фактичний стан та оцінка буде визначена шляхом аналізу чітких питань за чіткою бальною системою. Не кажучи вже про те, що критична налаштованість монітора з самого початку відштовхне чиновників від нормальної моніторингової взаємодії.

Інша крайність, що бува виникає в процесі пошуку цієї самої взаємодії, це компліментарність (не плутати з доброзичливістю). Це коли монітор у відповідь на доброзичливе ставлення чиновника (“як же, нас мали ігнорувати, а тут спілкуються, документи показують, і робота в них яка важка виявляється”) або з хибного місцевого “патріотизму” (“як же я “завалю” своє рідне місто”) починає трошки “натягувати” бали (“ну добре, для балу треба підтвердження чотирьох чинників, а ми нарахувати майже три, додамо один і буде те, що треба”). Такий собі моніторинговий стокгольмський синдром. Теж некомпетентно і неприпустимо.

Як же ж треба? Треба рівно і об’єктивно, дружньо у роботі, принципово в оцінці. І чітко за бальною системою нашого інструменту – повірте, ми довго і наполегливо її шліфували.

Якщо трошки не вистачає до балу так і зазначити: ми відмічаємо позитивні зусилля/динаміку/результати, проте з таких-то міркувань бал не зараховано. Або навпаки: ми відмічаємо недостатні зусилля органу самоврядування у чотирьох з семи показниках цього індикатору, але інші три нами підтверджені, що достатньо для зарахування балу. І навести докази такої наявності чи відсутності.

А для тих, хто занепокоївся, таке буває у їхньому моніторингу? Не хвилюйтеся, для того, щоб цих недоліків не було, ми відбираємо, навчаємо моніторів, і фіналізує звіт координатор, який не допустить бездоказової компліментарності/критичності.

В нас усе прозоро і чесно.