Проф. Андрій Галай, Місцевий індекс прав людини

Мета цього короткого допису — проілюструвати поки не дуже поширену ситуацію в моніторингах Місцевого індексу прав людини. Ситуацію, коли взаємодія з місцевою владою не складається.

Ми не раз акцентували — цей моніторинг не проти, а за владу. Тільки за ефективну і орієнтовану на людей. В будь-якому разі, головне — покращувати місцеві практики врядування. Тому ми розраховуємо максимально отримувати інформацію від органу самоврядування.

Але буває інакше. Коли багато очікуваних джерел серед відкритих даних не знайдено, публічні запити ігноруються, “відповідальні” чиновники безвідповідально “тікають городами” від моніторів.

Чому так? Версій вистачає: від сорому за своє управління чи відвертого приховування ганебних корупційних практик — до неякісного пояснення моніторами користі моніторингу.

Але головне питання — не “хто винний?”, а “що робити”? Так робити треба моніторинг і висновки з нього. Об’єктивно і доказово. Тому, по-перше, спробувати ще раз пояснити місцевим топ-посадовцям, виграти в хованки не вдасться. Або у підсумковому документі буде менше аналізу і порад через непрозорість влади, або більш глибока (і краща) оцінка, коли влада хоче показати себе людям (а хто краще знає свої результати?). І якщо непрозорість влади залишається незмінною — спокійно робити аналіз і звіт.

Два приклади

З відкритих міст візьмемо Хмельницький — чиновники надають усе, що просимо. Отримують один швидкий бонус — ми їх не бомбардуємо десятками публічних інфозапитів. Другий бонус прогнозуємо в кінці — звіт ще готується, але вже помітно, що моніторам досить просто набирати потрібні практики для оцінок індикаторів.

І антипод. Донецький прифронтовий Торецьк. Влада “в окопах” (лікарняні, відпустки, відрядження, наради), нíколи чи нíчого показати. Сайт громади “тихесенький”, але “не свій” ©. Відповіді на публічні запити перефразовують самі запити.

Результат не забарився — моніторинг здійснювався лише за одним напрямом: гідний рівень життя. З восьми індикаторів не набрано балів у жодному. Наразі це перші 0% у Індексі. Сумно за владу і людей, що з нею живуть (не вибирають в цьому випадку, там військово-цивільна адміністрація).

Але повернімося до першого послання цього допису. Команда Місцевого індексу не приймає звіти, якщо вони не обґрунтовані. Тобто коли текст читається не доказово. Не важливо, високі чи низькі результати описуються. Як влада має наводити докази ефективності своєї діяльності, так і монітор — демонструвати, за що він поставив чи не поставив бал за кожним конкретним індикатором.

Якщо якісних результатів не знайдено — треба пояснити де саме і як шукали: на яких рубриках яких сайтів шукали онлайн, у яких номерах місцевої преси дивились, у якого посадовця яким чином запитували.

Якісний моніторинг (так само як і влада) — прозорий моніторинг. Місцевий індекс прав людини ми робимо саме таким.