Знову трошки повернемося до теми обмінів і до того, що відбувається після. 27 грудня 2017 р. всі свою увагу приділяли онлайн трансляціям повернення громадян України з неволі, виступам Президента України та самих звільнених. Але вже наступного дня, коли весь пил від радості почав осідати, з’явилися цілком буденні проблеми, які одними публічними заявами неможливо вирішити. Спробуємо на них поглянути більш детально.

Медична допомога

Повне медичне обстеження і кваліфікована допомога – це перше питання на порядку денному. Публічність зіграла на руку останнім звільненим, тому їх для обстеження розмістили у медичні установи. Це, в першу чергу, стосується цивільних заручників, оскільки закріпленого права отримати таку допомогу вони не мають, на відміну від військових. Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» «…військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти … мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров’я…» (прим. – текст Закону за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2011-12/paran181#n181). Виходячи, по меншій мірі з даної норми, варто стверджувати, що держава має забезпечити звільнених військовополонених належною безоплатною медичною допомогою. Але питання постає в певних нюансах цієї медичної допомоги як для цивільних, так і для військових – які її межі? Проблемні питання постають у проведенні важких і вартісних операцій, у здійсненні зубного протезування, де держава не може забезпечує «безоплатність».

Як показує практика, проблема виникає ще у якості медичного обстеження та фіксуванні причин тих чи інших травм. Можливо, ми, юристи, занадто багато хочемо – бачити у медичному висновку твердження, що травма стала, наприклад, наслідком застосування фізичного насилля під час перебування у полоні. Такий би виклад фахівця був ідеальним з точки зору доказування. Але наразі важливо, хоча б, щоб зафіксовані загострення хвороб прив’язувалися до факторів, які могли це спричинити: застосування фізичного насилля, умови сну та харчування, відсутність належної медичної допомоги після травм. Якщо цей момент упустити з виду відразу, його вже не можна буде відновити.

Соціальні питання

Якщо говорити про компенсаційні виплати звільненим з полону, то в Україні на законодавчому рівні такої можливості не передбачено. Лише після останнього обміну Міністр соціальної політики зробив заяву, що звільненим виплатять по 100 тисяч гривень (прим. – твердження Міністра за посиланням: https://ua.korrespondent.net/ukraine/3923247-zvilnenym-z-polonu-zaruchnykam-vyplatiat-po-100-tys-hryven). Оскільки виплати, за повідомленням Міністра, будуть провадитись за основі прийнятої постанови – відомчого акту, а не введення змін на рівні закону – то можна припустити, що вони будуть стосуватися тільки тих, кого було звільнено 27.12.2017 р. Поки не буде доступним текст даного документу, то важко сказати, чи будуть здійснюватися виплати і військовим, і цивільним та чи буде передбачена виплата звільненим раніше особам.

Також Міністр заявив, що «…період, коли людина незаконно утримувалася бойовиками, буде зарахований до трудового стажу. Якщо військовослужбовець потрапив до полону, цей термін йому зарахують як учаснику бойових дій – у потрійному варіанті…» (прим. – твердження Міністра за посиланням: https://ua.korrespondent.net/ukraine/3923247-zvilnenym-z-polonu-zaruchnykam-vyplatiat-po-100-tys-hryven). Щодо цивільних осіб дане нововведення може бути актуальним, але за умови, що зміни запроваджуватимуться на рівні закону. Щодо військовослужбовців, якщо службовим розслідуванням по військовій частині не встановлено факт самовільного залишення, то:

• по-перше, військовополонений продовжує рахуватися у якості бойової одиниці до моменту його повернення;
• по-друге, військовополоненому продовжує нараховуватися його заробітна плата разом з додатковими виплатами за весь час перебування у полоні (прим. – більш детально питання матеріального забезпечення військовослужбовців під час перебування у полоні було досліджено у попередньому дописі: /blogs/polon-i-vyplaty-vijskovosluzhbovtsyam/).

Заяви на соціальну тему мають політичний характер. Як поки і твердження, що всі звільнені, хто не має де жити, будуть забезпечені житлом (прим. – посилання на заяву у ЗМІ: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2375488-zvilneni-zarucniki-u-feofanii-zabezpeceni-vsim-neobhidnim-tuka.html). Знову ж, Україна не передбачила для себе обов’язку забезпечити звільнених осіб житлом, у разі необхідності. Тому будь-які дії державних органів у даній сфері будуть актами індивідуального характеру і у кожній ситуації вирішуватися окремо.

Інформація і опитування

Щоразу кожен обмін доводить, наскільки цінними є свідчення звільнених осіб. Вони дозволяють уточнити списки тих, хто залишився у неволі; ідентифікувати представників самопроголошених республік та прив’язати конкретних особистостей до вчинених злочинів; відтворити картину подій, які відбувалися з людиною, щоб у подальшому мати змогу притягнути винних до відповідальності. Реальна ситуація з документуванням даної інформації викликає певне занепокоєння.

З 2014 р. склалась стала практика спілкування Служби безпеки України зі звільненими з полону безпосередньо після звільнення. Особи могли спілкуватися з представниками Служби протягом кількох годин, при цьому акцент в розмові ставився на бойовиках, які утримували у полоні. Після обміну 27 грудня 2017 р. Уповноваженим Президента України з питань реабілітації учасників АТО була запроваджена нова практика спілкування зі звільненими – дебрифінг. По суті це процедура опитування/документування, за якої звільнений розповідає про пережите, а спілкується з ним комісія з представників різних органів разом з психологами. Як повідомляється в офіційних заявах Офісу Уповноваженого, це проводиться для того, щоб не травмувати звільненого постійними контактами з державними органами (прим. – інтерв’ю керівника Офісу Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників АТО за посиланням: https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/cherez-informaciynu-viynu-my-ne-mozhemo-iz-zvilnenymy-z-polonu-pracyuvaty-v-tyshi-nataliya-zarecka). Але поки даний експеримент не можна назвати вдалим, тому що Служба безпеки України і поза дебрифінгом продовжує свою усталену практику спілкування.

З позицій безпеки, питання виникає щодо статусу інформації, отриманої в ході подібного спілкування, та її захисту. Самі ж полонені розповідають, що в ході допиту представники самопроголошених республік оперували і особистими даними затриманих, і інформацією, яка не знаходиться у відкритому доступі. А зазначені дебрифінги і опитування не проводяться в межах, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, не прив’язуються до окремого процесуального статусу особи та оформлюються сумнівним чином. Тому виникають цілком логічні запитання: хто захищає ці матеріали та як вони у подальшому використовуються? Питання залишаються без відповіді, оскільки у відкритому доступі інструкцій по проведенню подібних опитувань не знайти.

Якщо зауважувати на процесуальні питання, то варто брати до увагу роботу Національної поліції України та Головної військової прокуратури. По-перше, у територіальних органах Національної поліції відкриті провадження за заявами рідних полонених за фактами безвісного зникнення або викрадення у зоні АТО. І вже після звільнення, особі треба знятися з розшуку і поспілкуватися зі слідчим з поліції. По-друге, саме Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України проводить розслідування за фактами жорстокого відношення до полонених. Кожен звільнений з полону має бути визнаний потерпілим у даному провадженні та допитаний, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України. Саме в рамках даного провадження і відбувається притягнення до відповідальності представників самопроголошених республік, винних у жорстокому поводженні над полоненими, тому вкрай важливим є спілкування звільненого з представником військової прокуратури.

Ще варто вказати на можливість звільнених звернутися до міжнародних судових інстанцій. Якщо говорити про розгляд індивідуальних ситуацій та порушень, то слід  розглянути звернення до Європейського суду з прав людини. Правозахисні організації, зокрема УГСПЛ, надають правовий супровід у цьому питанні. Також слід звернути увагу і на діяльність Міжнародного кримінального суду та передачу свідчень до цієї інстанції (прим. – про розгляд ситуації по Україні Міжнародним кримінальним судом у попередньому дописі: /blogs/rozhlyad-sytuatsiji-v-ukrajini-mizhnarodnym-kryminalnym-sudom/).

На жаль, після кожного обміну увага, яка супроводжує звільнених, на завжди супроводжується об’єктивною інформацією. Варто до всього, що відбувається навколо, відноситися прискіпливо та перед тим, як щось зробити, намагатися отримати якомога більше інформації. Дуже шкода, що після звільнення проблеми не завершуються, а лише виникають нові і більшість із них викликає саме популізм державних органів навколо питань обмінів.

Далі буде…