Немає сенсу перераховувати усе розмаїття «рецептів» виходу з кризи воєнного часу. На перший погляд, такі заходи можуть бути досить різновекторними та навіть суперечливими – піклування про біженців та жертв конфлікту, відновлення природного середовища, реформування силових структур, створення нових судів для покарання воєнних злочинців, встановлення історичних меморіалів, прийняття нового законодавства…

Але усі перелічені рецепти, як не дивно, лягають в модель поки що невідомого для українців «правосуддя перехідного періоду» (Transitional Justice). Практика перехідного правосуддя, що наразі налічує десятки національних варіантів, спрямована на те, щоб зробити перехід від воєнного часу до мирного якомога гармонійним. Забезпечивши при цьому справедливе ставлення з боку закону до усіх учасників конфлікту. Саме тому «Transitional Justice» в першу чергу можна розуміти як справедливість перехідного періоду, аніж власне процес правосуддя.

Забезпечити одночасно справедливість для усіх – процес надзвичайно складний, через що кожна країна, що пережила збройний конфлікт, розробляє власну модель перехідного правосуддя, враховуючи національну культуру та менталітет, особливості правозастосовчої практики та політичну ситуацію. Проте з часом досвід цих країн сформував розуміння того, що будь-який вихід з кризи воєнного часу має передбачати чотири напрямки:

1. Кримінальне судочинство (Criminal prosecutions) – ефективне переслідування винних у вчиненні воєнних злочинів та грубих порушень прав людини; правовий захист жертв збройного конфлікту; вдосконалення законодавства, судової та слідчої практики.
2. Відшкодування (Reparations) – створення національних механізмів відшкодування збитків жертвам, виплати їм компенсацій за спричинену фізичну та психічну шкоду відшкодування збитків, відновлення порушених прав постраждалих від конфлікту,надання їм медичної та психологічної допомоги, а також юридичних та соціальних послуг.
3. Інституційні реформи (Institutional reforms) – перевірка державних службовців чи кандидатів на посаду для того, щоб визначити, чи були вони залучені до порушення прав людини під час конфлікту; реформи сектору безпеки, правоохоронних органів, судового сектору, секторів освіти та ЗМІ;
4. Констатація істини (Truth-telling) – об’єктивна та неупереджена документальна реконструкція подій; розсекречення архівів та формування національного архіву фото/ відеодокументів подій конфлікту; розслідування щодо осіб, які зникли та пропали безвісти.

Як можна побачити, зазначені чотири напрямки об’єднують практично усі можливі підходи до забезпечення стабільності у пост-конфліктному суспільстві. Запровадивши їх, Україна не стане винятком серед країн, які вже пройшли через катаклізми та використовують власні моделі перехідного правосуддя – Аргентина, ПАР, Колумбія, Боснія і Герцеговіна, Руанда, Німеччина.

Чи може Україна звертатися до моделі перехідного правосуддя вже зараз, коли конфлікт на сході ще триває? Певен, що так. Адже з 2014 року Україна пережила щонайменше дві соціальні кризи – події Євромайдану та анексію Криму. Ми маємо ці глобальні соціальні конфлікти як події, що змушують нас шукати рівновагу та робити усе, аби унеможливити повторення таких подій у майбутньому. Конфлікт на сході України – ще одна соціальна криза, яку наше суспільство має взяти під контроль та вирішувати вже зараз, оскільки будь-яке розв’язання збройного конфлікту в майбутньому не вирішить тих проблем, що накопичилися вже сьогодні: соціальний захист ВПО, документування та ефективне розслідування воєнних злочинів, відсутність реформ в секторі безпеки.

Наразі Україна лише відкриває для себе міжнародний досвід у цій сфері, який є надзвичайно цінним та масштабним. Над цим з 2016 р. працює науково-дослідний медійний Центр пост-конфліктного врегулювання, створений при Інституті міжнародних відносин (КНУ ім. Т. Шевченка). Ідею запровадження перехідного правосуддя розвиває проект “Перехідне правосуддя та примирення в Україні” Українського католицького університету, мета якого – створення майданчика для поширення професійних знань та досвіду постконфліктного врегулювання інших країн.

Українська Гельсінська спілка з прав людини з 2015 р. активно просуває підходи перехідного правосуддя в діяльність органів влади: це здійснення базового дослідження із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні, проведення низки круглих столів та міжнародної конференції “Постконфліктне правосуддя в Україні”, формування рекомендацій для уряду України в рамках міжнародних доповідей.

Так, означені «точки росту» поки що нечисельні, проте певен, що універсальність та ефективність перехідного правосуддя як принципової моделі подолання наслідків збройного конфлікту стануть в нагоді українському суспільству вже найближчим часом. Тож будемо вивчати та перемагати.