Не зважаючи на тривалу роботу УГСПЛ з 2015-го року, термін «перехідне правосуддя» (transitional justice) почав набувати усе більш широкої вживаності лише зараз, три роки потому. Причиною тому стала підготовка та презентація у 2018-му році законопроекту «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту», який, по суті, претендує стати своєрідною «конституцією» перехідного правосуддя в Україні.

Його громадське обговорення розпочалося з травневого телемарафону «Захист прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту» на каналі UKRLIFE.TV. Результати обговорення визначили декілька цікавих та корисних моментів.

1. Кожен зацікавлений «споживач» перехідного правосуддя (жертва конфлікту, ВПО, політик) обирає лише декілька близьких для нього аспектів. Комплексність та взаємопов’язаність усіх заходів перехідного правосуддя при цьому щиро ігноруються.
2. Найбільший інтерес усіх учасників обговорення викликають напрямки, пов’язані із переслідуванням воєнних злочинців та отриманням сатисфакції. Інституційні реформи, що мають гарантувати неповторення конфлікту – є темою для вузького кола фахівців правоохоронних органів та збройних сил. Повне оприлюднення правди щодо окупації та конфлікту, реконструкція та документування перебігу подій, унеможливлення їх викривлення та спекуляцій на темі конфлікту – не цікавить поки що нікого.
3. Далеко не всі правознавці, політики або держслужбовці обізнані щодо того, як багато у світі накопичено правових документів та практичних посібників з перехідного правосуддя, які можна ефективно використовувати в Україні прямо зараз.
4. Перехідне правосуддя, не зважаючи на свій максимально позитивний підхід, викликає серед різних категорій населення певні побоювання, до яких слід ставитися серйозно та прискіпливо працювати з ними.
5. Перехідне правосуддя має бути перекладено на просту мову, зрозумілу усім цільовим групам. Як засвідчив наш аналіз, навіть експерти намагаються усі терміни перехідного правосуддя «перекладати» на більш знайомі та зрозумілі: «кримінальне переслідування» на «покарання», «сатисфакція»/«компенсація» на «виплати»/«пільги» та ін.

Ці перші спостереження відкривають для громадянського суспільства практично новий обрій інформаційно-просвітницької роботи, тривалість якої не обмежується навіть найближчими чотирма-п’ятьма роками. Вочевидь, що слід розширяти інформаційний простір, створювати інформаційну стратегію, досить чітко пояснювати усім зацікавленим учасникам – де саме їх місце в реалізації перехідного правосуддя, що саме вони можуть для цього зробити.

Без цієї величезної роботи законодавці не зможуть побачити необхідних для України орієнтирів. Правоохоронці та судді будуть триматися за «класичні», але неефективні в умовах війни методи роботи. А населення буде потерпати від того, що держава, при усій чисельності бюрократичного апарату, не може забезпечити зручні та зрозумілі правила життя для не менш чисельних жертв конфлікту.

Фото обкладинки – Олег Шинкаренко