На війні життя людини вимірюється цифрами. Щоденні втрати у бойових діях стають сухими повідомленнями у новинах. Тільки і чути: «Герої не вмирають». А що на це скажуть їх близькі? Лише те, що життя має властивість закінчуватися. Військові перестають дихати та вже не можуть боротися. І що ж після них залишається рідним, крім пам’яті?

Джерело фото: depo.ua

Кажуть, що цифри не брешуть, але ж що роботи, коли є сумніви у достовірності цих самих цифр? За інформацією Інтерфакс-Україна 17 лютого 2017 р. Начальник Генерального Штабу Головнокомандувач Збройних Сил України В. Муженко на зустрічі з військовими аташе іноземних держав озвучив, що за весь період конфлікту на Сході України загинуло 2197 українських військових. Цікаво лиш таке: чи включені сюди дані щодо військових Національної гвардії України? чи достовірні дані у кожного військового підрозділу? чи врахована кількість невпізнаних тіл? чи враховані ті загиблі, решток яких не залишилось після бойових дій? Питань виникає досить багато, але відповіді залишаються у повітрі.

У кожного із загиблих залишилась родина, яка втратила опору та потребує підтримки від держави. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» передбачає можливість отримання одноразової грошової допомоги для членів сім’ї, батьків та утриманців у разі:

• загибелі/смерті військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби;
• смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
• загибелі/смерті військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні або перевірочні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві.

Складні формулювання, які необхідно було вказати. Але основна ідея полягає у тому, що держава компенсує втрачене життя свого військовослужбовця в умовах антитерористичної операції. Крім того, положеннями цього ж закону визначається, що членами сім’ї загиблого військовослужбовця зберігаються передбачені для нього пільги.

З однієї сторони, держава ніби дбає про родини, які винесли страшну втрату, передбачає для них матеріальну допомогу та залишає за ними «додаткові блага» у вигляді спеціальних пільг. Але ж у медалі є й друга сторона – страшенна бюрократія. Людям, які пережили стрес, намагаються впоратися із втратою, доводиться проходити всі кола пекла, щоб зібрати довідки та оформити ці ж самі пільги. При цьому жодного супроводу, консультацій та допомоги.

Але ж, якщо відкинути ці формальні питання та трохи відійти від них, залишається ще невелика примара, тінь, яка окутує все подальше життя родини загиблого – істина. Одним із принципів правосуддя перехідного періоду є право на правду. Україна як держава, що переживає розвиток та становлення демократичного суспільства, має йти шляхом перехідного періоду та підвищувати значення істини та справедливості (прим. – загальне уявлення про правосуддя перехідного періоду викладено у матеріалі за посиланням: http://helsinki.org.ua/articles/pravosuddya-perehidnoho-periodu-v-ukrajini-mehanizmy-ta-perspektyvy/).

У рішенні Perevedentsevy v. Russia Європейський суд з прав людини вказав: якщо порушення права на життя або на фізичну недоторканність не було завдано навмисне, позитивний обов’язок держави створити «ефективну судову систему» не лише вимагає проведення в кожному конкретному випадку кримінального розслідування і може бути задоволено, якщо цивільні, адміністративні або навіть дисциплінарні засоби були доступні для жертв. Крім позитивного зобов’язання держави захищати життя осіб, які перебувають в армії, стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вимагає проведення незалежного і неупередженого офіційного розслідування, яке відповідає певним мінімальним стандартам щодо ефективності (Perevedentsevy v. Russia, no. 39583/05, 24 April 2014, §§ 103, 105).

Важливо, щоб національні правоохоронні органи з повагою ставилися до ситуації. Їх сфера відповідальності – провести своєчасне розслідування із використанням всіх доступних слідчих дій із врахуванням принципів громадського контролю. А натомість на практиці відбувається кардинально протилежні речі: справи закриваються «за відсутності події кримінального правопорушення», перетворюються у формальну паперову роботу і при цьому не доступні для потерпілих.

Встановлення істини стає настільки далеким від реальності, що завдає ще більшої травми для родини загиблого. Вони ніби опиняються у вакуумі інформації та на узбіччі уваги. Порозуміння і співчуття закінчується з появою нових цифр, нових новин, зміною статистики.

І що, невже герої не вмирають?..

Далі буде…