Мінський процес та його тонкощі досі обходять пересічних українців стороною, оскільки ЗМІ дуже непросто доносять до нас його перебіг. Ми, як звичайні громадяни, досить приблизно уявляємо собі – що дійсно відбувається на цих перемовинах? Причина цього невідання проста: держава ще не готова виконувати перед громадянами свій простий, але складний обов’язок – казати правду.

Ця тривіальна річ (казати правду) є настільки важливою, що вже понад 40 років в країнах, що пережили збройний конфлікт, національними урядами створюються спеціальні «комісії зі встановлення правди» (Truth Commissions), функцією яких є надзвичайно проста та важлива річ – чесно сказати громадянам про те, що, власне, відбулося в країні і чия провина лежить на людських втратах внаслідок цього конфлікту.

З 1974 року щонайменше 25 таких Truth Commissions було засновано у пост-конфліктних країнах з однією метою – донести до громадян правду про національну трагедію, що сталася: її причини, обставини, наслідки. Робота таких комісій не є оперативною. Наприклад, робота британської спеціальної слідчої комісії для встановлення істини у кривавих подіях 30 січня 1972 року, коли британські військовослужбовці застосували зброю проти мітингувальників у Лондондеррі (Північна Ірландія), тривала 12 років. Втім, комісія визнала той факт, що солдати втратили самоконтроль та в цілому діяли неправомірно, через що прем’єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон публічно вибачився від імені уряду Великої Британії перед сім’ями загиблих.

Для України вже існує правова обґрунтованість діяльності держави у цьому напрямку. Це, власне, Резолюція ООН “Право на встановлення істини” (A/HRC/RES/12/12, 2009) та “Основи політики Європейського Союзу щодо підтримки правосуддя перехідного періоду” (The EU’s Policy Framework on support to transitional justice, прийняті ЄС на 3426-му засіданні, 16 листопада 2015 року). Проте чи готова Україна в особі парламентарів та представників органів владі реалізувати їх?

Наприклад, міжнародні документи пропонують національним урядам пост-конфліктних країн вжити наступних заходів:

• створення ефективної системи документування подій, що стосуються збройного конфлікту, забезпечення участі різних сторін у процесі документування, обмін необхідною інформацією між органами влади та неурядовими організаціями;
• розсекречення архівів та забезпечення доступності документів щодо перебігу подій на території усієї країни, що мають безпосереднє відношення до конфлікту;
• розроблення правових механізмів, що унеможливлюють викривлення історичних подій та спекуляції на темі збройного конфлікту;
• організація та підтримка громадських розслідувань, діяльності слідчих комісій з метою повного розслідування порушень, які мали місце в період збройного конфлікту або становили репресивний характер щодо цивільного населення: встановлення перебігу подій, перевірки фактів, ідентифікації жертв, встановлення винних;
• максимально повне та правдиве інформування населення про перебіг та наслідки збройного конфлікту.

Що з цих рекомендацій може вже сьогодні виконати влада України?