Коли мова заходить про примирення, як віддалену перспективу завершення війни, зазвичай обидві ворогуючі сторони є дуже далекими від того, щоб навіть промовляти це слово.

Проте примирення відбувається вже тоді, коли лунає останній постріл. Це досить незвично для нас, оскільки у національних стереотипах «примирення» зазвичай асоціюється із святом, квітами, обіймами з «дружнім народом»/«визволителями»/«поєднаними родинами» та ін.

І наразі ми маємо для себе, як українці, відкрити різні форми примирення, на які так багатий міжнародний досвід. Наприклад, відомий пам’ятник «Примирення» (Reconciliation, 1998) на території Університету Бредфорд (Велика Британія, Ковентрі) найбільш відповідає нашим уявленням про примирення. Це – фігури чоловіка та жінки, що обіймають один одного. Автор скульптури зазначав, що скульптура «…спочатку була задумана після війни. Європа була в шоці, люди були приголомшені. Я читав у газеті про жінку, яка пройшла через Європу пішки, щоб знайти свого чоловіка, і я обрав цю історію для створення скульптури. Тоді я подумав, що мова може йти не лише про зближення двох людей, але й про возз’єднання тих країн, які воювали». Цей образ возз’єднання виявився настільки універсальним, що копія пам’ятника була розміщена у різних точках планети: на в парку Миру Хіросіми (Японія), в готелі «Стормонт» (Белфаст, Північна Ірландія), Берліні.

Дещо інший аспект примирення ми можемо побачити у Канаді, де на одному з майданчиків Оттави розміщена композиція, присвячена 110 тисячам канадських військових, які з 1948 року взяли участь у миротворчих операціях. Пам’ятник виконаний у вигляді кам’яної гряди, яка височіє над уламками війни. На вершині стоять троє канадських військових-миротворців – жінка та двоє чоловіків. Двоє військових із зброєю в руках спостерігають за діями протилежних сторін конфлікту, в той час як жінка-радистка підтримує оперативний зв’язок із штаб-квартирою. Ця пам’ятка символізує дещо інший, примусовий аспект примирення, до якого час від часу вдається Рада Безпеки ООН для підтримання миру в регіоні та захисту жертв конфлікту.

Ще один аспект довготривалого процесу порозуміння та примирення можна знайти у Річмонді (США), де встановлена 15-футова, півтонна бронзова скульптура, зведена неподалік колишнього рабовласницького ринку Річмонда. Річмонд свого часу був одним з найбільших центрів, де до Громадянської війни було продано більше 300 тисяч невільників. Встановлення скульптури є результатом тривалого взаємопорозуміння трьох країн – Великої Британії, Беніну та США – як знак вибачення за работоргівлю, які досить активно здійснювалася у трикутнику «Ліверпуль- Бенін-Річмонд».

Звичайно ж, питання примирення не можна штучно прискорювати, аби не стати об’єктом такої усебічної критики, що вибухнула 2017 року у відповідь на ініціативу російської окупаційної влади АР Крим щодо встановлення у м. Севастополі пам’ятника, де символічна Батьківщина-матір примиряє білогвардійця-поручика з червоноармійцем.

Безумовно, наведені приклади – не взірець, а лише відправна точка для міркувань суспільства, лідерів громадської думки, політиків. Яким може бути майбутнє України? Чи буде питання примирення стояти у програмах дій уряду та виступати елементом внутрішньої та зовнішньої політики? Тож пропонуємо почати складний процес роздумів у цій непростій сфері починати вже зараз.