Марія Цип’ящук,

координаторка та юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в м. Рівному,

учасниця моніторингової групи міст Рівненської обл.

При розробці навчального модуля за результатами проведеного моніторингу «Місцевий індекс прав людини», переді мною стояло доволі непросте завдання – продемонструвати учасникам тренінгу, представникам влади, що трапляється, коли місцеві програми є непотрібними та/або недієвими.

Звісно ж, можна довго пояснювати основи ефективного проектного менеджменту – і це ми теж робили; вдаватися до глибокого аналізу та конструктивної критики, та хотілося простої життєвої метафори.

І мимоволі згадалося дитинство, якому ще трохи дісталося радянських реалій. Одні з таких – це усілякі дивні подарунки, які прийнято було дарувати на дні народження. Пам’ятаю, що на 5 років кілька моїх друзів (звісно ж, зі своїми батьками), чомусь принесли мені сервізи… А ще дарували якісь незрозумілі картинки під склом, статуетки, покривала. У кращому випадку могли принести тоді ще касети з музикою, правда тією, яку любили самі, або ж книги – теж, в основному ті, які самі полюбляли читати.

Чому так ставалося? У кожному випадку, вочевидь, причина була своя: щось знайшлося вдома, щось по дорозі в магазині; а у випадку з музикою чи книгами, мабуть, щиро вірили у те, що мої інтереси співпадають з їхніми.

Що в результаті? Кошти витрачено, час витрачено, ресурс витрачено. Задоволення – сумнівне. Але ж бувають і чудові подарунки. Коли? Або ж, коли пощастить вгадати з інтересом, або ж, – коли докладуть зусиль, щоб з’ясувати, що потрібно тому, кому збираються щось подарувати.

І аналогія стала очевидною. Коли приймаються програми, які не базуються на з’ясованих очікуваннях та потребах тих, на кого спрямовані ці програми, то їхня дієвість відразу зазнає очевидного ризику. А наслідки приблизно такі ж – затрачені ресурси, кошти, час, зусилля, а результат… Ну, ви зрозуміли.

Щоправда, є таки одна певна відмінність між подарунками на День народження та місцевими програмами. За подарунки ми не платимо зі своєї кишені.

А хто оплачує недієві чи непотрібні місцеві програми? Як ви думаєте?