Марія Цип’ящук, Богдан Мойса, Андрій Галай

У цьому дописі поєднано одразу три. Історія його появи проста – на позицію експерта з моніторингу у Рівненщині команді Місцевого індексу захотілося зробити уточнювальний коментар.

Це три взаємодоповнювальні авторські бачення до того, як працювати з Індексом від початку й до кінця. У сукупності напевно їх зміст читати краще, ніж по-одному.

Цікавий квест зі збиранням пазлу під назвою “Місцевий індекс прав людини”

Марія Цип’ящук,

координаторка громадської приймальні УГСПЛ, учасниця моніторингової групи Місцевого індексу прав людини в Рівненській області

 Місцевий індекс прав людини – це надзвичайно цікаве, але, водночас, дуже непросте для монітора дослідження. Для того, аби за день до надсилання звіту ви не впадали в паніку, не проклинали день, коли погодилися на участь у цій затії, ділюся власними міркуваннями щодо того, як можна полегшити життя монітора МІПЛ.

1. Варто почати із уважного вивчення Інструменту моніторингу, адже це відразу зорієнтує ваш мозок на ті аспекти, які в подальшому потребуватимуть уваги. При чому, якщо ви дійсно вдумливо опрацюєте методику оцінювання, то будете помічати “потрібне” у всьому масиві матеріалу, з яким працюватимете. Така вже особливість нашого людського вибіркового сприйняття.
2. Що далі? – check list власної компетентності.

Перш, ніж приступати до роботи, монітор повинен бути впевненим у тому, що він або вона добре орієнтуються у тематиці, знають базові положення законодавства про місцеве самоврядування та розуміють зміст реформи децентралізації в українських реаліях. Саме тому, якщо ви починаєте працювати над моніторингом МІПЛ вперше, обов’язково спочатку детально опрацюйте, (навіть, якщо колись вже вивчали їх в університеті чи працювали з ними раніше), хоча б такі НПА:

• ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”
• Європейську Хартію місцевого самоврядування
• ЗУ “Про добровільне об’єднання територіальних громад”
• Базову інформацію про реформу децентралізації, наприклад тут, а також Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації місцевої влади в Україні. До речі, вкінці тієї статті є й паспорт децентралізації.

Не забувайте, якщо до цього ви вже виконали пункт 1, то ваш мозок буде фіксувати саме те, що потрібно.

3. Коли ви підготувалися до моніторингу – час розподіляти обов’язки у команді. Здавалося б, звіт ще так далеко і думати про нього не час, але секрет у тому, що від початку свого дослідження ви повинні бачити свій кінцевий “продукт”, розуміти, яким він має бути і що треба зробити для того, щоб отримати бажаний результат. Це допоможе зрозуміти обсяг роботи і, відповідно, оцінити час та зусилля для її виконання, визначити, кому яке завдання найбільш підходить – хтось вміє гарно спілкуватися, в когось чудово і швидко виходить аналізувати документи, а ще хтось любить “бавитися” з форматуванням тексту, обробляти фото і писати гарні публікації.
4. Коли обов’язки розподілені, зрозуміло хто чим займатиметься – саме час визначитися із форматом та стилем написання звіту: наприклад – вимоги до фото та їх формату, де ви будете підписувати фото (зверху, знизу, чи збоку, який шрифт підпису фото (н-ад 10, коли весь текст 12), чи має бути відступ після фото (наприклад 6пт)), відступи між фрагментами тексту, шрифт, формат “лапок” чи «лапок», шаблон документу, відступи в тексті і т.п.); з чого починати опис кожного показника; як розміщувати рекомендації (в тому числі й з посиланням на кращі практики); як писати про зарахування/незарахування балу і т.і. Повірте, на етапі фіналізації звіту – це ох як спростить життя та зекономить купу часу й нервів.
5. Ви вже знаєте як і що робити. Тепер встановіть внутрішні жорсткі строки виконання завдань, засоби комунікації між собою, місце (хмару), де документи будуть зберігатися. Головне ж потім – дотримуватися цих строків і власних домовленостей!
6. Якщо все, описане вище, ви вже зробили – то далі має розпочатися захоплюючий і цікавий процес збору та опрацювання інформації. Для мене особисто це було схоже на квест зі збирання пазлу, частини якого заховані в різних локерах. І такими локерами були сайти, новини, газети, документи, спілкування з мешканцями та посадовцями, які – до речі – теж люди J
7. До речі, знаєте, як відразу зіпсувати спілкування з працівниками органу місцевого самоврядування? Ні? То ось вам 100%-ий рецепт – ще з порогу почніть словесно атакувати чиновника і займати категоричну позицію “ви ж повинні”. І мушу розчарувати, якщо ви з доброзичливістю, розумінням того, що в людей робота і є купа обов’язків, окрім спілкування з вами – підійдете до співробітника місцевої ради чи її виконкому – то у 95% отримаєте не лише відповіді на питання, з якими звернулися, а й чимало бонусної інформації, яка зможе стати в нагоді при описі інших індикаторів. Ще й отримаєте + в карму за гарний настрій, подарований собі та іншій людині.

Цікавих вам моніторингів!

Думки вголос щодо алгоритму моніторингу

Богдан Мойса, доц., координатор проекту Місцевий індекс прав людини

 

1. Прогляньте увесь досвід проведення попередніх моніторингів за методологією Місцевого індексу та публікації щодо окремих алгоритмів збору пазлу. Переконайтесь у тому, що ваших знань та досвіду буде достатньо для роботи з методологією. Краще відмовитись одразу від надмірних зобов’язань, ніж згодом шкодувати та нарікати: «Якби одразу знали, що так буде, ніколи не погоджувалися б на такий моніторинг».
2. Перед зустріччю та спілкуванням із посадовцями ОМС, максимально попрацюйте з відкритими джерелами, соціальними групами. Знайомлячись із методологією спробуйте одразу налагодити зв’язки із неурядовими організаціями або активістами, які працюють у певних сферах. Буває так, що їх досвід може бути готовою відповіддю на частину запитань. Особливо, зв’язок із місцевими мешканцями є необхідним у випадку, якщо ваша команда працювати у населеному пункті, де ви не проживаєте.
3. Не “винаходьте велосипед”, заново придумуючи відповідь, як оцінити індикатор. Пояснення бальної системи буде найкращим дороговказом для вас – його саме таким робили в численних дискусіях, сумнівах і апробаціях. Ще уважніше – з експериментами. У них важливо не тільки , як оцінити, але і послідовність оцінки, де кожний новий етап розвиває попередній. Детальні пояснення до експериментів зроблять їх втілення легким, а невдало обраний алгоритм може не привести до вірного результату.
4. Коли оцінка дієвості програм чи наповненості заходів індикатора викликає у вас складнощі, зверніться до стандартів викладених у другій колонці таблиць інструментарію. Ця ж колонка допоможе Вам із відповіддю на питання для чого досліджувати індикатор.
5. Часто буває так, що певні послуги та / чи заходи надаються органами влади вищого рівня. У цьому випадку, переконайтесь, що ОМС зробило максимум від себе залежне, щоб інформація про це дійшла до громади і що ОМС є надійним посередником між громадою та органами виконавчої влади, які ці послуги / заходи здійснюють.
6. Намагайтесь знайти підтвердження словам посадовця. Якщо представник ОМС каже, що щось працює, переконайтесь, що ця послуга чи захід доходить до людей. Проста наявність повноважень у структурного підрозділу ОМС не завжди означає, що вони виконуються.
7. Абстрагуйтесь від того, що моя громада найкраща і має отримати 100% або у нас все погано. Оцінка за методологією покликана показати хороші практики та зменшити виклики, а не підняти нашу громаду до лідерів якогось там рейтингу. Виставлена вами оцінка буде аргументом для міської влади при спілкуванні з іншими зацікавленими сторонами. Її необ’єктивність може поставити під сумнів ваші компетентності.

Власний рецепт приготування страви “Місцевий індекс прав людини” з оглядом типових негативних розвитків подій

Андрій Галай, проф., координатор проекту Місцевий індекс прав людини

1. Бути готовим працювати самостійно. Не думати, що хтось зробить за вас. У випадку колегіальної роботи – чимраніше чітко розподілити завдання й відповідальність.

Якщо  цього не сталося – час спливає, а ми все чекаємо: що хтось зробить за вас, що хтось мав надати вказівки почати/закінчити/показати/розказати.

2. Мати вільних 1.5-2 місяці з яких пів-дня витрачати на моніторинг у одному місті. Це не моніторинг на пару годин/днів, не варто їх рівняти. Час можна комбінувати (напр. робити вільні і повнозавантажені тижні). Якщо моніторингів відбувається декілька одночасно – це треба враховувати!

Якщо цього не сталося – монітори усвідомлюють себе в тижні від дедлайну, але за місяць від нормального часу на роботу.

3. Читати інструмент і брати участь у тренінгу з розумінням позиції 1.

Якщо цього не сталося – викинутий час і лунають звинувачення – чому раніше не казали, що це реальна підготовка, а не 100500й тренінговий туризм.

4. Не ходити по граблях. Читати блоги – там типові правильні рішення.

Якщо цього не сталося – повторюємо давно вирішені помилки, питання давно пояснено, але треба заново його вирішувати. Втрачається час, якого і так не вистачає.

5. Питати координатора у незрозумілих ситуаціях, а не гадати. Всі спірні питання вирішувати якнайближче до бальної системи інструменту.

Якщо цього не сталося – у відповідь на неприйняття координатором Індексу окремого індикатора лунають звинувачення: поганий інструмент/координатор.

6. Закривати індикатори і напрями одразу після дослідження. Не розглядайте звіт моніторингу як один великий документ – це 90 звітів окремих індикаторів, які треба робити покроково. Це – ключова порада тайм- і командного менеджменту для моніторингів Індексу. Моніторинг міста – це типова справа-“мамонт”, з нею самостійно справитись важко так само як зробити її на-раз. Не відкладайте на останні дні! Так у вас на підсумкових десять днів буде завдання зібрати пазл з готових фрагментів, а не перемоніторювання заново через ранішу неорганізовану безвідповідальність.

Якщо цього не сталося – хронічне невкладання у досить вільні строки, безсонні ночі – заплакані очі. Або традиційне звинувачення всіх навколо.

7. Показувати свій розум на етапі звітів. Звіт – це головне, що залишиться після моніторингу.

Якщо цього не сталося – ніхто не вірить, що був проведений якісний моніторинг на основі поганого звіту (навіть, якщо це так).

Процитую автора бізнес-бестселерів Марка Менсона, ця цитата видається доречною: “Всі ми любимо нести відповідальність за успіх. Годі казати! Ми часто б’ємося за таку відповідальність. Однак відповідальність за наші провали набагато важливіша, бо багато чому вчить. Саме так ми можемо по-справжньому вирости. А звинувачувати оточуючих – тільки собі болючіше робити”.