ПРАВА ОСІБ ІЗ ПРОБЛЕМАМИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я[1]

Можна схвально оцінити прийняття у 2017 р. Верховною Радою України низки важливих законопроектів[2], покликаних покращити ситуацію із забезпеченням прав осіб із психічними порушеннями. Більшість нововведень стосувалися розширення прав недієздатних осіб, зміни процедури позбавлення особи дієздатності, механізмів примусової госпіталізації та примусового огляду осіб із психічними розладами, а також зміна кримінального процесуального законодавства, яке регулює застосування примусових заходів медичного характеру. Пропонований розділ покликаний окреслити вплив законодавчих змін на забезпечення прав осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями.

Системою психічного здоров’я охоплено значну частку населення. Станом на 1 січня 2017 р. 1673328 жителів України перебували на обліку у зв’язку із розладами психіки та поведінки, в тому числі 694928 – внаслідок розладів, пов’язаних зі вживанням алкоголю та наркотиків (3,9% населення). За 2016 р. до закладів з надання психіатричної допомоги було госпіталізовано 182415 хворих, які в середньому 53,4 дні перебували у стаціонарі. На кінець 2016 р. в Україні 261240 хворих на психічні розлади мали групу інвалідності, з них 8,5% – діти у віці до 17 років. 9893 хворих у 2016 р. первинно були визнані особами з інвалідністю у зв’язку з психічними розладами. Смертність населення України від навмисного самоушкодження у 2015 р. становила 17,7 на 100 тис. населення.[3] На жаль, послуги психіатричної допомоги продовжують асоціюватись із обмеженням прав людини, дискримінацією, в тому числі сеґрегацією користувачів цих послуг.

Найвразливішою групою залишаються недієздатні особи та особи, дієздатність яких обмежена. Їх кількість станом на 01.01.2017 склала 39 797 осіб, із них 36 025 осіб з інвалідністю (91,4%). Свого часу УГСПЛ уже висловлювала стурбованість щодо належного рівня послуг майже 9% осіб, яким інвалідності не встановлено. Очевидною є необхідність активнішого включення органів опіки та піклування до розв’язання питань доступу недієздатних осіб до послуг, пов’язаних з інвалідністю. 30 427 недієздатним особам та 1 128 особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначено опікунів та піклувальників, з яких 30 111 (95,5%) перебувають у родинних стосунках з підопічними. 7 666 недієздатних осіб та 164 особи, цивільна дієздатність яких обмежена, опікунів та піклувальників яким не призначено, перебувають під опікою чи піклуванням закладів соціального захисту сфери управління Мінсоцполітики. 5 297 недієздатних осіб поміщено опікунами до спеціальних закладів.[4]

Покращити доступ до правосуддя цієї категорії громадян мають зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 300 ЦПК визначено, що заяву про перегляд рішення про визнання особи недієздатною може бути подано самою особою. Крім того, захистити інтереси недієздатних або обмежено дієздатних осіб покликане й положення частини 6 тієї ж статті ЦПК, яке обмежує строк рішення про обмеження цивільної дієздатності або позбавлення дієздатності двома роками[5]. Однак ці зміни не можна вважати повноцінними, оскільки законодавець не вніс відповідних змін до ст. 42 ЦК України, яка теж регулює процедуру поновлення дієздатності. Виходить, що наразі існує колізія у законодавстві, адже у ЦК України зазначено, що поновлення цивільної дієздатності відбувається лише за заявою опікуна або органу опіки та піклування[6].

Як позитивне можна оцінити положення ст. 299 ЦПК про участь особи, щодо якої приймається рішення про визнання її недієздатною або обмеження її дієздатності, у судовому засіданні. Передбачено й можливість участі через відеоконференцію у разі перебування особи у психіатричному закладі. Участь особи у судовому засіданні, заслуховування її думки є одним із фундаментальних умов доступу до правосуддя осіб із проблемами психічного здоров’я. Втім, законодавець вирішив, що не в усіх питаннях, які стосуються недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежена, їхня думка є важливою. Зокрема не передбачено врахування думки особи під час розгляду справ щодо призначення опікуна чи піклувальника.

Водночас зменшено втручання опікуна до інших сфер життя недієздатної особи, а саме виключено положення про стерилізацію недієздатних осіб за згодою опікуна (ст. 281 ЦКУ, ст. 49 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Однак ризик прийняття опікуном рішень, які не обов’язково можуть бути підтримані недієздатною особою, зберігається через положення ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я України, згідно з якою медичне втручання щодо недієздатної особи здійснюється за заявою опікуна[7].

Викликом залишається й забезпечення права на захист осіб, що перебувають під опікою чи піклуванням. На жаль, такі особи не можуть самостійно отримати безкоштовної правової допомоги. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» таку допомогу може бути надано виключно на підставі звернення опікуна чи піклувальника[8]. Це положення суттєво ускладнить або навіть унеможливить доступ до правосуддя недієздатних осіб, зокрема у питаннях поновлення цивільної дієздатності.

Турбує й дискримінація недієздатних осіб у частині позбавлення їх права на звернення. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» звернення недієздатних осіб не підлягають розгляду, таке звернення може бути подано лише законними представниками. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини 10 листопада 2017 р. підготував відповідне конституційне подання про визнання таких положень неконституційними[9]. На це час питання про відкриття конституційного провадження розглядається в Конституційному Суді України.

У змінах до Закону України «Про психіатричну допомогу» переглянуто процедуру госпіталізації недієздатних осіб. Відповідно до рішення Конституційного Суду України[10] порядок госпіталізації недієздатної особи за згодою опікуна було визнано неконституційним. З того часу питання госпіталізації недієздатної особи вирішувалося на підставі рішення суду. Згідно зі змінами до ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», недієздатну особу може бути госпіталізовано за її згодою, або у випадку неможливості отримання такої згоди – за рішенням органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржено до суду[11]. На жаль, увесь позитивний ефект від уведення контролю над госпіталізацією недієздатних осіб втрачається через низьку спроможність органів опіки та піклування. Є побоювання, що рішення цих інституцій матиме виключно формальний характер, про що опосередковано свідчить подана кількість недієздатних осіб, які позбавлені послуг, пов’язаних з інвалідністю.

Тим самим Законом передбачено необхідність отримання згоди особи з психічними порушеннями у випадках надання послуг психічного здоров’я, наприклад, щодо вирішення питання застосування лікування, проведення психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги, госпіталізації до психіатричної лікарні, влаштування до закладів соціального захисту. Якщо така особа не може висловити прохання чи надати усвідомлену письмову згоду, тоді згоду може надати опікун, який, своєю чергою, повинен повідомити органи опіки та піклування[12].

Особам, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, у змінах до Закону України «Про психіатричну допомогу» забезпечено гарантії доступу до альтернативної судово-психіатричної експертизи та право на звернення до суду із заявою про зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Крім того, відтепер адміністрація закладу, де перебуває особа, повинна забезпечити безперешкодну можливість обстеження особи обраним нею незалежним лікарем-психіатром на території закладу з надання психіатричної допомоги або кримінально-виконавчої установи відповідно[13].

Внесено зміни й до Кримінального процесуального Кодексу України[14]: захищено процесуальні права осіб із психічними розладами у кримінальному процесі[15] та гарантовано обов’язкову участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, у судовому засіданні[16].

Стриманий оптимізм, що зміни у послугах психічного здоров’я набуватимуть обертів, додає схвалена в уряді Концепція розвитку охорони психічного здоров’я на період до 2030 року[17]. Як один зі способів розв’язання проблем у цій сфері у документі пропонується: «Зменшення дискримінації та порушень прав людей з проблемами психічного здоров’я передбачається за рахунок приведення національного законодавства у відповідність з вимогами міжнародних документів з прав людини, виконання програм підтримки працевлаштування осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями, соціальної інтеграції, здобуття освіти, залучення пацієнтів та їх сімей, а також громадських об’єднань, які здійснюють захист прав пацієнтів, до планування та виконання програм у сфері охорони психічного здоров’я, впровадження ефективного механізму здійснення контролю за дотриманням прав людини під час надання допомоги людям з проблемами психічного здоров’я та механізму притягнення до відповідальності за дії, що мають ознаки дискримінації за ознакою психічного здоров’я. Протидія стигмі, подолання соціальної ізоляції осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями буде здійснюватися шляхом включення таких осіб до соціальних спільнот, забезпечення їх підтриманого проживання на рівні територіальної громади, соціального супроводу під час працевлаштування, удосконалення системи надання реабілітаційних та соціальних послуг». Всіляко підтримуючи таку амбітну мету, розраховуємо, що напрями її реалізації будуть наповнені конкретним змістом та необхідними фінансовими ресурсами. Крім того, хочеться сподіватися, що довгострокові рішення у сфері психічного здоров’я враховуватимуть реформування в інших сферах, зокрема децентралізації, загальної реформи охорони здоров’я.

До слова, фахівців у сфері психічного здоров’я якраз і турбує неврахування цієї ланки у реформі охорони здоров’я. Експерти зауважують, що скорочення ліжок у психіатричній допомозі без розвитку амбулаторних її форм не сприятиме ефективним послугам. Крім того, серйозні виклики для осіб із проблемами психічного здоров’я можуть виникнути під час взаємодії із сімейними лікарями на первинній ланці, зокрема щодо захисту конфіденційної інформації про стан психічного здоров’я пацієнта. Експерти звертають увагу й на суттєве звуження кількості лікарських засобів Національним переліком: «Унаслідок цього в нас залишилася обмежена кількість найменувань ліків, які пацієнти можуть отримати безкоштовно, за деякими нозологіями — лише один препарат»[18]. Незрозуміле також включення послуг психічного здоров’я до гарантованого переліку безплатних медичних послуг: «Нині держава обіцяє безкоштовну первинну, екстрену та паліативну допомогу. А як бути пацієнтам із вадами психічного здоров’я, особливо з тяжкими розладами (таких в Україні 20 – 25% від загальної кількості психічнохворих)?»[19].

Віддаємо належне Міністерству охорони здоров’я у розробленні і затвердженні нових Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги[20]. Згаданий нормативно-правовий акт визначає права та обов’язки осіб, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, передбачає розробку індивідуальних планів соціальної та психологічної реабілітації пацієнтів, регламентує соціально-побутові умови перебування пацієнтів у закладах з надання психіатричної допомоги.

[1] Розділ підготували: Лебідь Віталія, Мойса Богдан

[2] Див.: Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги

від 15.04.2016 №4449 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58760 ;
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо врегулювання законодавства у сфері застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування)

від 04.12.2014 №1242 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52696 ;
Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів

від 23.03.2017 №6232 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61415

[3] Дані взято із Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. №1018-р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1018-2017-%D1%80

[4] Соціальний звіт за 2016 рік // Офіційний веб-портал Міністерства соціальної політики України. – 2017. – 35 С. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.msp.gov.ua/timeline/Socialni-zviti-.html

[5] Цивільний процесуальний кодекс України. Ред. від 24.02.2018 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran8275#n8275

[6] Цивільний кодекс України. Ред. від 07.03.2018 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15

[7] Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 10.03.2018 №2801-12 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

[8] Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 07.01.2018 №3460-17 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3460-17

[9] Конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 17.11.2017 №1-2553 // Конституційний Суд України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/kp000_redacted.pdf

[10] Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-1/2016 від 01.06.2016 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-16

[11] Закон України «Про психіатричну допомогу» (зміни вводяться в дію 10.06.2018 р.) // Голос України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/296976

[12] Там само.

[13] Ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України

[14] Зміни вводяться в дію 10.06.2018 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

[15] Ст. 506 КПК України

[16] Ст. 512 КПК України

[17] Концепцію схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. №1018-р

[18] Охорона психічного здоров’я загубилася в нетрях реформи // Ваше здоров’я [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vz.kiev.ua/ohorona-psyhichnogo-zdorov-ya-zagubylasya-v-netryah-reformy/

[19] Там само.

[20] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 31.08.2017 №992 «Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1408-17