Смерть під час перебування особи під контролем держави (матеріально-правовий аспект)

1. Включити медичні служби, підпорядковані МВС та ДПтСУ, до загальної системи Міністерства охорони здоров’я.

2. Проводити регулярні тренінги для персоналу місць несвободи з метою попередження подібних порушень у майбутньому. Запровадити відповідні навчальні дисципліни та курси у системі кадрової підготовки працівників місць несвободи.

3. Забезпечити медичні частини місць несвободи препаратами у необхідному обсязі.

4. Забезпечити належне фінансування діяльності Національного превентивного механізму.

5. Привести законодавство України у відповідність з вимогами Конвенції та рішенням Європейського суду у справі Арської у частині, яка стосуються забезпечення пацієнтів доступом до палат інтенсивної терапії та щодо примусового лікування пацієнтів, які відмовляються від життєво необхідного лікування, і щодо психічного здоров’я яких лікарі мають обґрунтовані сумніви.

Невжиття органами влади заходів для захисту особи від загрози її життю, про існування якої вони були проінформовані, внаслідок чого настала смерть цієї особи (матеріально-правовий аспект)

1. Посилити відомчий контроль за належною реєстрацією повідомлень про кримінальні правопорушення у ЄРДР та, можливо, розробити відповідні підзаконні акти, які б вимагали обов’язкову реєстрацію повідомлень про кримінальні правопорушення у ЄРДР,

2. Посилення судового контролю за дотриманням прав заявників на етапі повідомлення про кримінальне правопорушення.

3. Також мають бути закінчені всі вищезазначені провадження, які не закінчені. І хоча не можливо очікувати, що такі провадження будуть ефективними (з огляду на достатньо тривалий час їх розслідування), результати таких проваджень будуть важливими, оскільки продемонструють бажання чи небажання державних органів України удосконалити свою практику.

Порушення позитивного обов’язку держави за статтею 2 Конвенції у зв’язку з видачею вогнепальної зброї працівнику міліції в порушення правил, передбачених національним законодавством, та без належної оцінки його особистих якостей (матеріально-правовий аспект)

Необхідно внести зміни до Інструкції, затвердженої наказом МВС України № 141, якими передбачити вимоги щодо здійснення оцінки якостей характеру особи та її попередньої поведінки з метою встановлення можливості видачі їй вогнепальної зброї, а так само вимоги щодо періодичної перевірки таких фактів.

Неефективне розслідування випадків смерті (процесуальний аспект)

1. Уряд України ще має виконати значну роботу для імплементації рішень ЕСПЧ, якими було констатовано порушення статті 2 Конвенції через неефективне розслідування. Великі сподівання в цій частині покладаються на реалізацію вимог прийнятого Закону України «Про прокуратуру». Але, оскільки основні проблеми, які призводили до констатації порушення, пов’язані, в першу чергу і з неналежною практикою застосування діючого законодавства, то варто Уряду приділити максимальну увагу та вжити належні зусилля для формування та втілення в життя саме позитивної практики застосування нового законодавства. Для належного функціонування правоохоронних органів потрібне реформування всієї судової та правоохоронної системи.

2. Низка проваджень тривали навіть на час винесення рішення Судом. Відтак, необхідно максимально ефективно закінчити провадження у справах, де  вони тривають до цього часу. І хоча не можливо очікувати, що всі такі провадження будуть ефективними (з огляду на достатньо тривалий час їх розслідування), але результати таких проваджень будуть важливими в рамках процедури виконання рішень Суду.

Рекомендації щодо ст.3 Конвенції (Заборона катування):

Жорстоке поводження з боку агентів держави

Оскільки на практиці виникають випадки щодо неналежного виконання приписів КПК, то органами державної влади якнайшвидше повинні бути вжиті заходи щодо зміни практики застосування таких норм, а також повинні бути вжиті превентивні заходи, направлені на недопущення таких порушень прав особи та внесені відповідні законодавчі зміни. Запропоновані рекомендації можна розділити на декілька напрямків.

Практичні заходи:

–              прийняття рішення на найвищому рівні (Генеральний прокурор України, Міністр внутрішніх справ, Начальник Департаменту виконання покарань) про боротьбу з корупцією та будь-яким невиправданим застосуванням сили працівниками правоохоронних органів та публічне проголошення такого рішення і реальне його виконання;

–              притягнення у кожному випадку до відповідальності (в тому числі і кримінальної) за невиправдане та неадекватне застосування сили працівниками правоохоронних органів;

–              забезпечення обов’язкової реєстрації всіх повідомлень про злочини та внесення їх у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань; притягнення до відповідальності службових осіб, які відмовляються реєструвати заяви про злочини;

–              забезпечення своєчасного повідомлення центрів безоплатної правової допомоги відразу після затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб, винних у порушенні строків такого повідомлення;

–              чітке дотримання вимог КПК про проведення будь-яких процесуальних дій за участю захисника;

–              – створення ефективних механізмів громадського контролю за діяльністю працівників правоохоронних органів.

–              – відмова від кількісних показників при розслідуванні злочинів та розгляді кримінальних справ.

–              – належне врегулювання системи використання засобів стримування. Недопустимість використання таких засобів без існування об’єктивної необхідності.

–              – створення ефективної та незалежної від адміністрації місць несвободи системи повідомлення про жорстоке поводження в цих місцях, захист «інформаторів», які розкривають інформацію про жорстоке поводження та інші незаконні дії щодо них та інших осіб;

–              – належне врегулювання діяльності спецпідрозділів пенітенціарної системи. Недопустимість використовувати таких підрозділів для підкорення та покарання засуджених.

Законодавчі заходи:

–              прийняття та доведення до відома всіх працівників правоохоронних органів докладних інструкцій про їх зобов’язання щодо належного ставлення та поводження з особами, які перебувають під вартою (такі вимоги повинні відповідати в тому числі і загальним принципам, закріпленим в Європейському кодексі поліцейської етики);

–              доведення до відома всіх працівників, що вони будуть притягнуті до відповідальності  за те, що вони завдали, підбурювали або ігнорували завдання будь-яких тортур або інших форм жорстокого поводження, незалежно від обставин і в тому числі, коли жорстоке поводження відбувалося за вказівкою чи сприяння начальника. Кожен співробітник внутрішніх справ повинен мати чітке розуміння того, що навмисне фізичне жорстоке поводження з затриманими особами, незалежно від його тяжкості, є кримінальним злочином, і покарання за це буде невідворотним.

–              належне законодавче врегулювання підстав та порядку застосування фізичної сили та спеціальних засобів, чітке визначення обставин та підстав, коли може бути використаний кожен конкретний вид спеціального засобу (кийки, наручники, електрошокери); чітке проголошення, що фізична сила використовується тільки в разі крайньої необхідності і лише в тій мірі, яка необхідна для досягнення законних цілей і є пропорційною конкретним цілям.

–              приведення у відповідність до вимог Конвенції Положення про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування Державної кримінально-виконавчої служби України, яким регламентується порядок застосування спеціальних підрозділів у тюрмах України для недопущення використання такого підрозділу для побиття осіб, які відбувають покарання або утримуються у СІЗО.

Освітні заходи

–              проведення постійних навчань посадових та рядових осіб правоохоронних органів, щоб забезпечити належні знання щодо правил застосування фізичної сили, підстав та порядку застосування конкретних видів спеціальних засобів, правил поведінки з особами, які виявляють ознаки психічних розладів, чи які перебувають в алкогольному чи наркотичному сп’янінні;

–              постійне підвищення кваліфікації працівників та перевірка їх знань щодо застосування фізичної сили до осіб, які підлягають затримуванню, чи які перебувають під вартою.

Неефективне розслідування заяв про жорстоке поводження (процесуальний аспект)

Проблема запровадження ефективного розслідування є доволі складною та комплексною і потребує відповідно вжиття комплексу заходів для її вирішення. Такі заходи мають бути направлені на реформування правоохоронних органів та подолання корупції у правоохоронній системі. Наведені рекомендації можуть умовно бути систематизовані таким чином:

Практичні заходи:

–              забезпечення обов’язкової реєстрації всіх повідомлень про злочини та внесення їх у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань; притягнення до відповідальності службових осіб, які не зареєстрували заяву про злочини;

–              притягнення у кожному випадку до відповідальності (в тому числі і кримінальної) за невиправдане та неадекватне застосування сили працівниками правоохоронних органів;

–              напрацювання позитивної практики взаємодії органів розслідування з потерпілими та громадськістю у справах про жорстоке поводження (своєчасне та оперативне інформування, надання доступу до матеріалів справи, висвітлення у ЗМІ діяльності правоохоронних органів у сфері боротьби з жорстоким поводженням, тощо).

–              створення можливості для отримання потерпілими від жорстокого поводження правової допомоги в рамках державної програми з надання безоплатної правової допомоги.

–              створення незалежної та ефективної системи розслідування скарг  на жорстоке поводження.

Підвищення якості проведення розслідувань:

•             підвищення матеріально-технічного забезпечення слідчих та оперативних підрозділів правоохоронних органів.

•             покращення якості проведення експертних досліджень.

•             створення загальнодержавних реєстрів інформації про осіб, які підозрюються або засуджені за злочини (реєстри відбитків пальців, ДНК, тощо).

•             розробка і постійне вдосконалення методик проведення розслідувань у справах про жорстоке поводження.

•             проведення систематичних навчань та підвищення кваліфікації оперативно-слідчих підрозділів, які займаються розслідуваннями катувань.

Підготовка медичного персоналу для належного виявлення та фіксування жорстокого поводження:

–              вивести медичні служби, підпорядковані МВС та ДПтСУ, з-під контролю керівництва установ і включити їх до загальної системи Міністерства охорони здоров’я, що дозволить їм бути незалежними від адміністрації та більш ефективно виконувати свої завдання;

–              розробити спеціальні навчальні програми для підготовки медичного персоналу, який працює з ув’язненими та засудженими, з метою швидкого та детального виявлення слідів жорстокого поводження відповідно до вимог Стамбульського Протоколу.

–              розробити чіткі інструкції з огляду та опитування осіб, які скаржаться на жорстоке поводження, порядок фіксування травм осіб.

Неналежні умови тримання та неналежна медична допомога в місцях несвободи

– Переглянути національні стандарти щодо умов тримання (транспортування) осіб в місцях несвободи та привести їх у відповідність з міжнародними стандартними, зокрема зі стандартами КПТ.

– Розробити ефективну концепцію технічного переоснащення та створення нових будівель для місць несвободи.

– Створити якісну систему діагностування хвороб у осіб, які тримаються в місцях несвободи.

– Вжити заходів щодо укомплектування посад медичних працівників в місцях несвободи.

– Покращити якість надання медичних послуг особам, які знаходяться у місцях несвободи та передбачити реальну та ефективну можливість для лікування таких осіб в спеціалізованих лікарнях без невиправданих зволікань.

– Передбачити подовжений строк зберігання медичної документації та встановити необхідність занесення до медичної документації більш повної та необхідної інформації про стан здоров’я затриманих осіб.

– Не допускати тримання осіб хворих на хвороби, що легко передаються (у тому числі, на туберкульоз та гепатити), разом із здоровими в одних приміщеннях.

– Надати право суду розглядати питання звільнення з-під варти за станом здоров’я за клопотанням адміністрації відповідної установи, якщо не може бути забезпечене адекватне лікування і існує загроза суттєвому погіршенню стану здоров’я.

Екстрадиція

– Сформувати стійку адміністративну практику у питаннях екстрадиції, яка б повністю відповідала стандартам, закріпленим у міжнародних документах. У разі необхідності, надати вищими судовими інстанціями детальні роз’яснення нижчестоящим судам;

–  При прийняті рішення щодо задоволення запиту про екстрадицію приділяти увагу звітам міжнародних органів та організацій щодо ситуації в країні, куди планується екстрадиція особи.

Рекомендації щодо ст.6 Конвенції (право на справедливий суд):

Право на виконання рішення національного суду впродовж розумного строку

Вдосконалити механізм забезпечення виконання судових рішень де боржником є держава.  Зокрема внести зміни до ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», які:

А) направлені на усунення недоліків доступу до механізму виконання судових рішень де боржником є держава. Зокрема, спростити процедуру звернення до цього механізму, а також можливість звернення до цієї процедури по судовим рішенням на які до сьогодні цей закон не поширювався;

Б) вдосконалювали б саму процедуру виконання судового рішення по справах, де боржником є держава;

В) змінюють розмір компенсацій за тривале невиконання судового рішення з метою створення ефективного механізму відповідальності за порушення строків виконання судових рішень;

Г) покращували б процедури регресного відшкодування сум, які були виплачені за рахунок бюджетної програми;

Д) спрямовані на можливість застосування закону до зобов’язань, що мають не матеріальний характер.

–           Передбачити виділення коштів на виконання судових рішень,  де відповідачем є державний орган або державне підприємство.

–          Внесення змін у законодавство з метою створення ефективної системи соціальних гарантій, які держава може забезпечити.

–          Зняття мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств;

–          Зняття мораторію щодо реалізації майна державних підприємств  паливно-енергетичного сектору.

–          Вдосконалення процедури ліквідації підприємств, у тому числі державних, та створення ефективного механізму стягнення заборгованостей з цих підприємств

–          Вдосконалення законодавства у сфері забезпечення державою житлом та земельними ділянками.

–          Покращення правового механізму регулювання виплати компенсацій матеріальної і моральної шкоди завданої правоохоронними органами.

–          Підвищення ефективності роботи виконавчої служби, шляхом заохочення державних виконавців забезпечувати ефективне виконання судових рішень; підсилення гарантій незалежності державних виконавців від зовнішнього втручання; гарантування безпеки державних виконавців під час виконання ними службових обов’язків; підвищення ефективних механізмів виконання судових рішень як національних судів, зокрема у справах проти держави, так і рішень Європейського суду з прав людини; покращення добору кадрів до Державної виконавчої служби.

–          Забезпечення виконання індивідуальних заходів, виділення необхідних коштів для їх виконання.

Рекомендації щодо ст.7 Конвенції (Ніякого покарання без закону):

Скасувати чинність ст.185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення. У цій сфері можливо встановлювати відповідальність лише за конкретні дії, наприклад, неподання чи невчасне не подання повідомлення.

Рекомендації щодо ст.8 Конвенції (Право на повагу до приватного і сімейного життя):

–          Передбачити в законодавстві чітку процедуру, яка б надавала особі реальну можливість оскарження законності здійснення негласних слідчих дій після того як особі стало про них відомо. Причому видається доцільним безпосереднє закріплення відшкодування за незаконні негласні слідчі дії, зокрема шляхом доповнення тексту  Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” згадкою про  незаконність проведення «негласних слідчих дій» як однієї з підстав надання такого відшкодування.

–          Доцільно передбачити окрему процедуру отримання відшкодування за незаконний обшук або інші подібні заходи, яка б діяла в тому випадку, коли справу закрито за нереабілітуючими підставами і вона не розглядається по суті.

–          Необхідно передбачити конкретні засоби юридичного захисту, за допомогою яких особа, взята під варту, могла б ефективно оскаржити спосіб чи межі застосування заходів перевірки кореспонденції, передбачених законом.

–          Змінити практику за якою за надсилання листа до керівництва Державної пенітенціарної служби, в обхід існуючого порядку листування особі призначається найсуворіше дисциплінарне покарання. Слід, очевидно, включити в перелік суб’єктів, листи до яких не перлюструються керівництво Державної пенітенціарної системи.

–          Необхідно запровадити відповідні засоби юридичного захисту, за допомогою якого можна було б ефективно оскаржити такий дисциплінарний захід.

–          Необхідно внести зміни до нормативно-правових актів, які регулюють діяльність  Державної пенітенціарної служби в частині перлюстрації щодо необхідності розрізнення засуджених та осіб, які зареєстровані на території установ Державної пенітенціарної служби.

–          Провести роз’яснення працівникам відповідних підрозділів Державної пенітенціарної служби, які займаються перлюстрацією кореспонденції засуджених щодо необхідності розрізнення кореспонденції засуджених та осіб, місце проживання яких знаходиться на території  установ Державної пенітенціарної служби.

–          Необхідно запровадити процедури перевірки добросовісності реалізації дискреційних повноважень слідства і суду щодо рішень про дозвіл або відмову в побаченні з родичами особам, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту;

–          Слід змінити юридичну практику таким чином, щоб рішення про дозвіл або відмову в побаченні з родичами особам, що перебувають під вартою під час досудового слідства були добре обґрунтованими і виправданими.

–          Слід звернути увагу суддів (в тому числі через навчальні програми Академії суддів та постанову Пленуму Верховного Суду України), працівників служб опіки та піклування у справах щодо відібрання батьків без позбавлення батьківських прав, на необхідність детального вивчення  причин неналежного виховання дітей. В тому випадку, коли стверджується зв’язок між невідповідністю виховання дітей і безвідповідальністю батьків або неспроможністю батьків забезпечувати належний догляд, варто з’ясувати відповідні докази цього твердження, а так само спроби батьків покращити умови життя дітей. В тому випадку, коли за наявності цільової фінансової допомоги та соціальної допомоги й консультування ця проблема може бути подолана. Більше того, роз’єднання батьків і дітей слід розглядати як винятковий випадок, тоді як пріоритетними повинні залишатися інші альтернативні заходи.

– Імовірно доцільно закріпити у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ наступні положення:

при вирішенні національними судами питання про відібрання дітей у батьків потрібно з’ясувати позицію дітей;

при розгляді міри, якою незадовільність виховання дітей могла бути зумовлена стверджуваною безвідповідальністю заявників як батьків, суди повинні вдаватися до розгляду незалежних доказів (наприклад, експертного висновку психолога), з тим, щоб оцінити їхню емоційну чи психічну зрілість та мотивацію в розв’язанні побутових проблем;

при підготовці мотивувальної частини судового рішення про відібрання дітей у батьків доцільно з’ясувати чи робили заявники спроби усунути фактори, які призвели до цієї ситуації, чи існують, наприклад, якісь додаткові дані, наприклад, стосовно фактичного обсягу та достатності соціальної допомоги або змісту конкретних рекомендацій, наданих під час консультування, а також пояснень, чому ці рекомендації не дали результату;

суди повинні дослідити чи виконали відповідні органи опіки і піклування обов’язок зі збереження єдності сім’ї і чи дослідили вони достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від батьків.

–          Необхідно змінити судову практику таким чином, щоб розлучення усиновлених дітей з  усиновлювачами не практикувалося судами як покарання дитини за неналежну поведінку.

–          Необхідно створити ефективний механізм, який би забезпечував ретельну оцінку впливу, який скасування усиновлення може здійснити на майбутній добробут дітей-сиріт або запропонувати інші, менш травмуючи альтернативи, які могли б подолати згадувані недоліки виховання та розвитку дитини відповідно до зобов’язань держави щодо сприяння єдності сім’ї.

–           Потрібно змінити судову практику таким чином, щоб розлучення усиновлених дітей з  усиновлювачами не практикувалося судами як покарання дитини за неналежну поведінку.

–          Необхідно створити ефективний механізм, що використовувався б судами та забезпечував ретельну оцінку впливу, який скасування усиновлення може здійснити на майбутній добробут дітей-сиріт або запропонувати інші, менш травмуючи альтернативи, які могли б подолати згадувані недоліки виховання та розвитку дитини відповідно до зобов’язань держави щодо сприяння єдності сім’ї.

–          Необхідно змінити практику застосування відповідних положень Цивільного кодексу України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” щодо відшкодування моральної шкоди таким чином, що якщо під час проведення обшуку шкоду заподіяно іншій особі, аніж та, щодо якої ведеться розслідування, то особа, якій заподіяно моральну шкоду має право на відшкодування. Очевидно, що найбільш оптимальний шлях – закріплення відповідної норми.

–          Необхідно вдосконалити систему контролю за проведенням психіатричного огляду та покращити систему інформування лікарів-психіатрів установ  Міністерства охорони здоров’я щодо неприпустимості проведення психіатричного огляду всупереч чинному законодавству;

–          Потрібно змінити судову практику таким чином, щоб забезпечити право особи відмовитися від примусового психіатричного огляду, якщо це не підпадає під передбачені законом винятки з цього правила.

–          Необхідно змінити законодавство у сфері притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема в частині встановлення необхідних процесуальних гарантій для запобігання свавільного застосування відповідних норм матеріального права. А саме, встановлення строків початку і проведення розгляду справи за «порушення присяги», встановлення строків давності, закріплення градації проступків санкцій за дисциплінарні проступки, а також правил, які б забезпечували їхнє застосування у відповідності до принципу співмірності, запровадження незалежного і неупередженої системи перегляду дисциплінарних рішень.

Рекомендації щодо ст.9 Конвенції ():

                Розробити та прийняти зміни до закону про свободу совісті та релігійні організації у відповідності до Європейської Конвенції про захист прав людини, що чітко визначали б:

–              поняття «релігійна громада» та «релігійна організація»;

–              хто належить до членів релігійної громади;

–              чіткі підстави для відмови у реєстрації статуту релігійної громади чи відмови у внесенні змін до статуту.

Рекомендації щодо ст.11 Конвенції (Свобода зібрань та об’єднання):

1. У самому рішенні (у справі Вєренцова) Суд відповідно до статті 46 Конвенції закликав невідкладно реформувати законодавство про мирні зібрання для приведення їх у відповідність із висновками Суду. Проте до цього часу вимога Суду не реалізована. З огляду на те, що виконання рішення можливе тільки шляхом усунення законодавчої прогалини щодо регулювання мирних зібрань, то основною рекомендацією є необхідність якнайшвидшого прийняття закону про свободу мирних зібрань, що відповідав би Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Окремо наголошуємо, що на розгляді парламенту зараз навіть немає жодного законопроекту, який був би направлений на законодавче врегулювання питання мирних зібрань.

2. Оскільки очікувати на швидке прийняття закону неможливо, то необхідно вжити всіх можливих заходів для приведення практики регулювання мирних зібрань до вимог Конвенції. Зокрема, доцільно організувати максимальне ознайомлення з винесеними рішеннями Суду працівників правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування та суддями для мінімізації можливих аналогічних порушень. Таке ознайомлення можливе к шляхом підготовки відповідних письмових рекомендацій та пояснень, так і шляхом організації тематичних семінарів для відповідних груп.

Рекомендації щодо ст.1 Протоколу 1 Конвенції(право на мирне володіння своїм майном):

– Забезпечити справедливий судовий розгляд справи незалежним судом;

– Забезпечити належне і достатнє обґрунтування судових рішень, у тому числі тих, які стосуються справ щодо захисту права власності;

–  Реалізовувати політику у сфері гарантування соціальних гарантій базуючись на положеннях закону, а не наявності чи відсутності бюджетних коштів;

–  Забезпечити гарантії прав власника при вилученні майна із мотивів суспільної необхідності;

– Забезпечити гарантії прав власника у застосуванні податкового законодавства;

– Реалізація на основі поваги до права власності, державної політки відшкодування державою приватним підприємствам розміру пільг визначених законом, зокрема щодо надання пільговикам комунальних послуг;

– Забезпечити захист права на мирне володіння своїм майном при застосуванні процедури конфіскації майна;

–  Реалізація заходів, які направленні на вирішення проблеми невиконання рішень національних судів.

Рекомендації щодо ст.3 Протоколу 1 Конвенції (виборчі права):

Наразі, українські суди почали досить активно користуватись практикою ЄСПЛ при розгляді спорів у сфері виборчого законодавства, посилаючись на прецеденті рішення (див. Постанову ВАСУ від 12.09.2013 року та Постанову Пленуму ВАСУ “Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом” від 01.11.2013 року). Проте законність, обґрунтованість та справедливість винесених рішень, викликають значні нарікання з боку правників. В той же час, зросла кількість звернень до ЄСПЛ від України, пов’язаних з порушенням ст. 3 Протоколу до Конвенції (в тому числі таких, в яких є посилання на прецендентні справи проти України).

Проте, приходиться констатувати недостатню та неналежну ознайомленість законодавців, правників, суб’єктів виборчого процесу та громадян зі змістом та правовими позиціями рішень ЄСПЛ стосовно права на вільні вибори, закріпленого в ст. 3 Протоколу до Конвенції. На жаль, практика ЄСПЛ стосовно забезпечення права на вільні вибори ще не стала повноцінною частиною українського виборчого права та його належного застосування. Все це ставить перед нами завдання не просто вивчити відповідну практику ЄСПЛ, але і враховувати та використовувати такі прецендентні рішення як при вдосконаленні виборчого законодавства, так і в вітчизняній судовій практиці.

 

Насамкінець необхідно відмітити недостатній прогрес України щодо приведення виборчого законодавства до міжнародних стандартів та часту зміну законодавства безпосередньо перед проведенням виборів, що не сприяє належному правозастосуванню суб’єктами виборчого процесу. Так, відповідно до узагальнень Венеціанської комісії в жовтні 2013 року, основні рекомендації Венеціанської комісії та БДІПЛ/ОБСЄ, які мають вирішальне значення щодо забезпечення права на вільні вибори, залишаються невирішеними. http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2013)026-e

Серед всього іншого, це також стосується прийняття єдиного уніфікованого виборчого кодексу для забезпечення застосування одноманітних процедур для всіх виборів.

Рекомендації щодо ст. 2 Протоколу № 7 «Право на оскарження в кримінальних справах»

У майбутньому передбачати у національному законодавстві можливість для ефективного апеляційного оскарження у справах, які є «кримінальними» у значенні Європейської конвенції.

Публікація стала можливою за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів не обов’язково відображують погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.

Проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливе правосуддя» працює в Україні з жовтня 2011 року. Мета проекту – сприяти утвердженню верховенства права в Україні через підтримку судової реформи, підвищення рівня прозорості та підзвітності судової системи, поліпшення обізнаності громадян із діяльністю судової системи та зростання довіри суспільства до судової влади. Діяльність проекту ґрунтується на досягненнях попереднього Проекту USAID «Україна: верховенство права», який реалізовувався з 2006 по вересень 2011 року. Детальнішу інформацію про Проект USAID «Справедливе правосуддя» можна отримати на офіційному веб-сайті www.fair.org.ua або за телефоном +38 (044) 581-3303.

Американський народ надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) вже понад 50 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах, як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні допомоги на суму 1,8 мільярда доларів на покращення соціальної та економічної безпеки, а також на потреби розвитку. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.