Про події в Харкові

В Харкові було майже неможливо отримати доступ до інформації про те чи є дозвіл на здійснення вирубки дерев. І пізніше ми дізнаємося, що таких документів насправді немає. А вирубка парку відбувалася незаконно. Якби ми це знали в перший день, то всі ці неправдиві твердження з боку місцевої влади були б опротестовані. Але на те, щоб отримати таку інформацію був потрібен час. Фактично конфлікт виник через те, що громадяни не мали інформації. Адже ідея цього будівництва не нова. Вона вже декілька років крутилася в органах влади. Але громадськість про це нічого не знала! Громадських обговорень, слухань по цьому питанню не було.

Про продукти, що містять шкідливі речовини

Ще такий приклад. Вчора читаю Українську правду, де стоїть інформація Держспоживстандарту про перелік товарів, які містять шкідливі речовини. Проте, коли журналісти почали звертатися до виробників продуктів з цього списку, останні відмовились надати інформацію. Вони сказали надіслати їм інформаційний запит рекомендованим листом, на який відповідь буде отримана лише через місяць.  Виходить що ще місяць люди будуть травитися тільки тому, що інформація не надається.

Про вбивство студента у відділку міліції

Декілька днів назад розпочався скандал щодо вбивства студента в районному відділі міліції. Зазвичай такі речі намагаються замовчувати. Тут не вдалося. Але якщо ви запитаєте в міліції скільки людей померло у районних відділках за минулий рік, вони вам не скажуть. У них немає таких даних, або вони закриті.

Про карти України і GPS

Дуже багато інформації про права людини засекречується.  І мова йде не тільки про генеральні плани міст. Хоча Україна і Білорусія  – це дві країни в Європі, які ще тримають закритими свої дрібні карти. Внаслідок чого у нас не можуть працювати всі GPS навігатори з достатньою якістю. Наприклад, на офіційному сайті Nokia стоїть інформація про те, що вони не гарантують нормальну навігацію, оскільки їм не надають точні карти. Але ж це абсурд!

Про законодавство щодо доступу до інформації

Проблема ускладнюється тим, що в Україні недосконале законодавство щодо доступу до інформації. І тому коаліція громадських організацій «Новий громадянин» вимагає щоби був прийнятий Закон «Про доступ до публічної інформації», який прийнятий у першому читанні і вже практично готовий до другого. Паралельно потрібно приймати нову редакцію Закону «Про інформацію».  Оскільки нинішня є надзвичайно застарілою. Отже зараз м’яч на стороні парламенту, і ми чекаємо яким буде його політична воля.

Наразі ж ми бачимо, що влада обмежує свободу слова. Наприклад, на цьому тижні ВР прийняла закон «Про захист персональних даних». Він був проігнорований ЗМІ. Але, якщо ви його прочитаєте, то зрозумієте, що він створює для громадськості серйозні проблеми.

Відповідно до цього закону персональні дані про фізичну особу можуть бути відкриті лише щодо осіб, які займають виборну посаду або посаду державного службовця першої категорії. Тобто, починаючи від заступників міністра і нижче, ми не зможемо навіть отримати біографії цих людей. Навіть інформацію про те, де вони народилися. І якщо ми поширимо таку інформацію про цих осіб, нас чекатиме кримінальна відповідальність за втручання в приватне життя.

Цей закон також пропонує: «Використання персональних даних в історичних, статистичних, наукових цілях здійснюється лише у знеособленому вигляді». Це ж що виходить? У підручнику історії буде написано: «Громадянин Г. розпочав Другу Світову війну». Більше про цього громадянина Г. інформації давати не можна. І за порушення цих норм знов-таки передбачена кримінальна відповідальність.

За останні пів року я не бачу жодного покращення в сфері доступу до інформації в законодавстві. Сподіваюсь, що тиск громадськості змінить цю ситуацію на краще.