Принцип верховенства права стосовно діяльності правоохоронних органів держави означає виконання правоохоронцями усіх без виключень вимог закону та дію будь-якої посадової особи тільки на підставі закону. Проте навіть у практиці європейських країн цей принцип не дотримується повністю через велику кількість чинників, що призводить до чисельних «відхилень» у виконанні вимог закону працівниками правоохоронних органів, порушень ними прав людини під час виконання службових обов’язків. Ця тенденція, на жаль, повною мірою стосується й органів внутрішніх справ України.

Як було встановлено рядом вітчизняних досліджень, динаміка загального рівня злочинів, що вчиняються персоналом ОВС, у цілому відповідає закономірностям, за якими змінюється рівень злочинності на території України [1, 2]. Цей взаємозв’язок загалом зберігає свою тенденцію, за винятком 2006-2008 років, коли кількість засуджених працівників ОВС зросла в результаті активної протидії МВС України цим негативним явищам  (рис. 1):

 

  Рис 1. Порівняльний аналіз динаміки кількості злочинів, що скоєні в Україні взагалі та засуджених працівників МВС в період 1992 – 2009 рр.

 

Як видно з наведених даних, протягом 2007−2009 рр. відбулося різке зростання кількості засуджених працівників в середньому на 84% у порівнянні з 2006 р., в першу чергу – за рахунок працівників, що працювали у м. Києві (75 осіб), Дніпропетровській (72 особи),  Харківській (53 особи), Херсонській (48 осіб), Сумській (41 особа), Одеській (36 осіб), Львівській (34 особи), Чернігівській (35 осіб) областях, АР Крим (38 осіб).

Найбільша кількість притягнутих до кримінальної відповідальності працівників протягом 2007−2009 рр. припадає на служби карного розшуку, дільничних інспекторів міліції, слідства, охорони громадського порядку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, ДАІ. При цьому серед засуджених працівників міліції домінують представники вікової категорії до 30 років (61,2% від загальної кількості засуджених) та із стажем служби в ОВС до 10 років (58,9%).

Усього ж у період з 1992 по 2010 рік в Україні було порушено більш ніж 9626 кримінальних справ за фактами неправомірних дій співробітників ОВС, за результатами розслідування яких судами було винесено обвинувальні вироки стосовно 4999 осіб. До інших видів відповідальності за здійснення правопорушень некримінального характеру у цей же період було притягнуто 33612 працівників різних служб і підрозділів ОВС. Станом на 1 січня 2010 року у провадженні органів прокуратури знаходилося 1333 кримінальні справи, порушених стосовно 1492 працівників.

При цьому питома вага злочинів серед персоналу ОВС протягом періоду з 1992 по 2010 рік залишається відносно низьким і складає 11 злочинів на 10 тис. осіб у порівнянні з аналогічним показником у цілому по Україні: 97,7 злочинів на 10 тис. осіб.

Порівняння загальної динаміки кількості службових та загально-кримінальних злочинів, вчинених працівниками ОВС, констатує збільшення питомої ваги саме злочинів у сфері службової діяльності, кількість яких у 2009 році була у 3,8 рази більшою за кількість злочинів загально-кримінального характеру (рис. 2):

Рис. 2. Динаміка кількості службових і загально-кримінальних злочинів в ОВС

Аналіз структури злочинів, учинених персоналом ОВС у сфері службової діяльності протягом 2002−2009 рр., дозволяє констатувати переважання фактів хабарництва, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем (рис.3).

Рис. 3. Питома вага (у %) окремих видів злочинів, учинених персоналом ОВС протягом 2002-2008 рр. у сфері службової діяльності

За матеріалами судової практики, посадові злочини здебільше вчинюються безпосередньо під час несення служби та у 68% випадків – у службових приміщеннях. Переважну більшість засуджених за посадові злочини складають особи віком до 30 років – вікові категорії від 20 до 25 років та від 25 до 30 років (25,3% і 32,6% відповідно).

У структурі загально-кримінальних злочинів найбільш численними є ДТП (22,2%), частка яких значно перевищує показники зареєстрованих випадків спричинення тілесних ушкоджень та вчинення крадіжок – 8,6% і 6,7% відповідно (рис. 4).

Рис.4. Питома вага окремих видів злочинів у структурі загально-кримінальної злочинності персоналу ОВС протягом 2002-2009 рр.

 

Звертає на себе увагу досить «непрозора» категорія злочинів, позначених у відомчій статистиці як «інші», питома вага яких складає більше третини (37,9%) усіх злочинів загально-кримінальної спрямованості. Зазначена категорія включає у себе кількість осіб, засуджених за фактами вчинення злочинів проти життя та здоров’я (у т.ч. за катування), проти свободи, честі та гідності особи, проти прав і свобод людини і громадянина, проти власності, проти громадської безпеки, проти безпеки руху та ін.

Серед усіх видів злочинів, що вчиняються посадовими особами ОВС, найбільш пильну увагу міжнародних експертів та вітчизняних спеціалістів привертає сьогодні категорія катувань, оскільки вона є своєрідним індикатором дотримання правоохоронними органами принципу верховенства права. Намагаючись надати кримінологічну оцінку розповсюдженості випадків катувань у правозастосовній діяльності ОВС України, ми маємо констатувати їх невелику кількість, зафіксовану у формах статистичної звітності. Так, органами прокуратури у 2002−2009 рр. стосовно працівників ОВС було порушено лише 16 кримінальних справ за ст. 127 КК України (Катування):

                                                                                                          Таблиця 1  

       Кількість кримінальних справ за ст. 127 КК України (2002-2009 рр.) 

 

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Знаходилося у провадженні кримінальних справ	1	1	1	6	11	12	15	16
– з них порушено у поточному році	0	0	0	5	5	2	4	1
– закрито за реабілітуючими мотивами	0	0	0	0	0	2	4	2
Засуджено осіб	0	0	0	0	0	2	3	3

 

Наведені цифри не є приводом для заспокоєння з декількох причин. По-перше, вивчення аналітично-довідкових матеріалів свідчить, що досить значне число незаконних дій працівників міліції, пов’язаних із застосуванням тортур та жорстокого поводження, стає штучно латентним через неадекватну їх кваліфікацію  органами прокуратури. По-друге, існує стала судова практика, згідно якої дії працівників ОВС, пов’язані із незаконним застосуванням заходів фізичного впливу, побоїв та інших форм жорстокого поводження, переважно кваліфікуються лише за двома статтями Кримінального кодексу – ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем) та ст. 365 (Перевищення влади або службових повноважень). Власне вибіркове вивчення кримінальних справ стосовно незаконних дій правоохоронців із застосуванням фізичного насильства показало, що судові органи щонайменше у 22,2% випадків «не помічають» при винесенні вироків ознаки складу злочину, передбаченого ст. 127 КК України.

Як приклад неправильної оцінки з боку органів прокуратури незаконних дій працівників міліції може служити резонансна справа, коли 1 жовтня 2008 року в першій половині дня в м. Прилуки Чернігівської області працівники УБОЗ затримали гр. М., якого в подальшому вивезли до м. Ніжина Чернігівської області. В приміщенні Ніжинського міськрайвіддіду міліції старший лейтенант міліції Н. та старший лейтенант міліції Ш., умисно виходячи за межі наданих їм повноважень, застосували до М. насильство з метою отримання зізнання в скоєнні злочинів (курсив автора). 27.01.2009 прокуратурою Чернігівської області було порушено кримінальну справу відносно оперуповноважених Н. та Ш. лише за ст. 365 п.2 КК України.

Усуненню такої негативної практики була свого часу спеціально присвячена Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень» № 15 від 26 грудня 2003 р., проте стереотипи суддівської логіки виявляються сильнішими за вимоги офіційних документів.

З урахуванням викладеного навіть при невеликому обсязі кримінальних справ, порушених за ст.127 КК України, вважається за доцільне взяти до уваги усі склади злочинів, які можуть мати потенційне відношення до застосування катувань. При цьому мусимо враховувати щонайменше чотири таких категорії: умисне вбивство, спричинення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, зловживання владою та перевищення влади. Питома вага означених складів злочинів за статистичними даними 2002-2009 років дорівнює 43,5% від загального масиву засуджених працівників ОВС (рис. 5):

 

Рис. 5. Питома вага працівників ОВС, притягнутих до кримінальної відповідальності за дії, що можуть бути пов’язані із тортурами та жорстоким поводженням

 

До зазначеного масиву доцільно додати кількість працівників ОВС, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за вчинення правопорушень, яка також може вказувати на ознаки застосування жорстоких форм поводження із затриманими та заарештованими особами. Це, перш за усе, такі порушення дисципліни та законності, як незаконні методи проведення слідства, незаконне застосування спецзасобів, незаконні дії стосовно затриманих, а також незаконне адміністративне затримання та незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, незаконний арешт та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Питома вага, працівників, які вчинили ці правопорушення, на відміну від категорії злочинів, складає лише 6,1% (986 осіб) від загальної кількості притягнутих до дисциплінарної відповідальності (16196 осіб) протягом 2002−2009 років. За умов більш жорстких критеріїв відбору, якщо враховувати лише факти незаконних методів проведення слідства, незаконного застосування спецзасобів та незаконних дій стосовно затриманих, частка таких осіб складає лише 0,4% (64 особи).

З урахуванням означених моментів можна скласти приблизну картину так званої «зони ризику», тобто потенційний обсяг виявлених незаконних та протиправних дій працівників ОВС, які мають безпосереднє відношення до практики застосування тортур та жорстоких форм поводження (табл. 2):

                                                                                                              Таблиця 2  

Кількість працівників ОВС, притягнутих до кримінальної та дисциплінарної відповідальності за дії, що можуть бути пов’язані із тортурами та жорстоким поводженням

 

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Всього засуджено за вчинені злочини	89	108	147	146	178	349	293	342
– з них за:
умисне вбивство	3	1	7	4	1	8	5	4
тілесні ушкодження	5	4	9	2	0	7	7	5
зловживання владою	7	16	21	19	17	47	41	41
перевищення влади	34	39	51	34	43	79	59	65
Всього покарано за порушення законності	1649	2061*	2814	1451	1366	1474	2090	3291
– з них за:
незаконні методи проведення слідства	6	1	1	0	0	3	0	2
незаконне застосування спецзасобів	7	3	1	5	1	0	6	1
незаконні дії стосовно затриманих	1	0	0	13	0	5	0	9
незаконне адміністративне затримання	21	25	31	27	3	25	15	61
незаконне притягнення до адміністративної відповідальності	20	34	74	56	34	75	56	210
незаконний арешт	0	0	1	2	1	3	1	3
незаконне притягнення до кримінальної відповідальності	6	5	27	16	44	21	8	16

 

* – дані за 10 місяців 2003 року

Оцінюючи поширеність катувань в діяльності практичних підрозділів ОВС,  не можна оминати аналіз заяв, повідомлень та скарг громадян на незаконні дії працівників міліції. Слід відразу відзначити, що відомчі форми статистики МВС України продовжують зоставатися досить недосконалими з точки зору підзвітності суспільству. Скарги громадян, проходячи фіксацію у підрозділах Департаменту документального забезпечення та режиму, розглядаються працівниками інших підрозділів та служб з прийняттям відповідних рішень, які фіксуються як у цих службах, так й у загальній звітності міністерства. Проте відстежити такі очевидні речі, як відповідність кількості скарг на окремі дії працівників міліції до кількості прийнятих рішень за цими категоріями скарг вже неможливо. Причиною є різні категорії обліку, що їх застосовують департаменти та служби, а також елементарна відсутність у реєстрових обліках МВС України таких категорій скарг громадян, як «катування», «побиття та грубе поводження», «незаконні методи ведення слідства» тощо.

Саме з цих причин аналіз скарг та звернень громадян є досить фрагментарним, проте він дозволяє визначити наступне. З загальної кількості скарг, що надходять до органів внутрішніх справ стосовно незаконних дій працівників міліції, в середньому 7,8% припадає на факти побиття та спричинення тілесних ушкоджень. Повідомлення про факти катування складають значно меншу частину – 1,3%  від загальної кількості скарг громадян. Своє підтвердження знаходять в середньому, за виключенням окремих років, лише 9,2% усіх скарг громадян.

На загальну кількість скарг громадян впливає також той факт, що у ряді випадків неправомірна поведінка працівника ОВС зустрічає підтримку  з боку громадян та навіть з боку родичів потерпілих.

Так, старший дільничний інспектор Іршанського селищного відділу міліції Володарськ-Волинського РВ УМВС України у Житомирській області Б. 27 липня 2005 року близько 02.00 год. у приміщенні селищного відділення міліції опитував потерпілу К. у зв’язку із вчиненням квартирної крадіжки у смт. Іршанськ. Суд встановив, що Б. «… з метою отримання зізнання у вчиненні крадіжки … застосував недозволені та неналежні в даній ситуації методи фізичного насильства та спецзасоби, наніс затриманій … численні удари рукою по голові та гумовим кийком по сідницях, з метою самообмови потерпілою, чим завдав К. істотну шкоду її охоронюваним законом правам та інтересам».

Зі слів обвинуваченого, він дійсно, коли потерпіла не визнала своєї причетності до вчинення крадіжки та намагалася вийти з службового приміщення, наніс потерпілій 2 удари гумовим кийком по сідницях та штовхнув її на стілець, внаслідок чого К. вдарилася головою об стіну. В цей же день вранці, коли була встановлена непричетність К. до вчинення крадіжки, Б. запросив до відділку її матір та повідомив причини перебування її доньки у відділенні. При цьому Б. також повідомив, що К. перебувала в близьких стосунках зі своїм знайомим. Образившись на доньку, матір самовільно схопила зі стола гумовий кийок, яким нанесла кілька ударів своїй донці [3].

Крім того, наведений випадок наочно демонструє розбіжність між встановленими у судовому процесі метою та способами вчинення злочину, які вказують на склад злочину, передбаченого ст. 127 КК (Катування), та кваліфікацією судом цих дій як перевищення влади, тобто за ст. 365 КК України.

Наведені міркування з приводу кримінологічної оцінки протиправних дій працівників ОВС вочевидь мають бути предметом подальшого обговорення та ініціювати дослідження у галузі дотримання прав людини. З цього приводу автор покладає великі надії на молодих вчених, дисертаційні дослідження яких присвячені саме зазначеним проблемам.

Список джерел

1.     Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України/ ХІСД. – Харків: Права людини, 2010. – 192 с.

2.     Ігнатов Олександр Миколайович. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2007. – 239 арк.

3.     Вирок Черняхівського районного суду Житомирської області за справою №1-16/147 від 16 червня 2007 року.