Вісім років судових тяганин,три ухвали суду першої інстанції. три апеляції,ухвала ВССУ по кримінальній справі № 1-2811. По справі моя сім”я потерпілі від хуліганів, які побили мене як депутата сільської ради при виконанні громадського обов”язку,а вподальшому погрози сім”ї підпали помешкання,побиття свід-ків,створення аварій погрози переслідування, яких покривають правоохоронні органи району,області Все робиться,щоб уникнути відповідальності підсудних.Звернення до вищих гілок влади Президента України, ГПУ,МВС, Верховної ради.депутатів,уповноважної з прав людини не дають належного захисту Закон України “Про звернення громадян” не дає належним чином захисту громадян та вирішення питання, так як всі звернення повертаються до попереднього рівня правоохоронних органів де все знову вирішується за принципом хто більше. По ходу розгляду справи пропав том кримінальної справи з вини районного суду при пересилці справи, відкрито КП Шевченківським УМВС м. Києва та прокуратурою Шевченківського району. Третій рік не можуть знайти.На даний час після винесеної Ухвали ВищимССУкраїни в серпні 2014 року про незаконні рішення судів першої та апеляційної інстанції справа знову на розгляді в суді першої інстанції м.Виноградова в Закарпат-ській області.Підсудні переховуються від суду, а суд не може забезпечити справедливий розгляд, що не дає нам права на захист наших прав в Європейському суді. Порадьте,або допоможіть виходячи з практики УГСПЛ захистити наші права.

Відповідь.
У зв’язку із затягуванням провадження у Вашій справі впродовж останніх восьми років, Ви можете спробувати звернутися напряму до Європейського суду з прав людини (надалі – Суд) із заявою про порушення гарантованого ст. 6(1) Європейської Конвенції з прав людини (надалі – ЄКПЛ) права на справедливий і публічний розгляд Вашої справи упродовж розумного строку та права на ефективний засіб правового захисту, закріпленого в ст. 13 ЄКПЛ.
Звертаємо Вашу увагу, що у своїй практиці Суд неодноразово підкреслював важливість здійснення правосуддя без затягувань, які можуть поставити під загрозу його ефективність та довіру до ньогo (див. Scordino v. Italy (no. 1) [GC], § 224). При цьому, розумність строку провадження оцінюється в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи (див. Frydlender v. France [GC], § 43), а до уваги береться весь процес розгляду справи (див. König v. Germany, § 98). У той час як затягування розгляду справи на окремих стадіях можливо і не означає порушення ст. 6(1) ЄКПЛ, проте у сукупності такі затягування, проаналізовані в межах однієї справи, можуть порушувати розумний строк розгляду справи в цілому (див. Deumeland v. Germany, § 90).
Звертаємо Вашу увагу, що Суд відзначив такі критерії розумності строку розгляду справи: (а) складність справи, (б) поведінка заявника та органів державної влади, та (в) важливість предмету розгляду справи для заявника (див. Comingersoll S.A. v. Portugal [GC]; Frydlender v. France [GC], § 43; Sürmeli v. Germany [GC], § 128).
Складність справи може бути пов’язана як із обставинами справи, так із застосовуваним правом (див. Katte Klitsche de la Grange v. Italy, § 55; Papachelas v. Greece [GC] § 39), залученням кількох сторін (див. H. v. the United Kingdom, § 72) або ж великою кількістю доказів (див. Humen v. Poland [GC] § 63). Відтак складність справи може виправдати строк її розгляду (див. Tierce v. San Marino, § 31).
Щодо поведінки заявника то суд не вимагає його активної співпраці із судовими органами (див. Erkner and Hofauer v. Austria, § 68). Заявник повинен дотримуватися встановлених порцесуальних строків, не вдаватися до затягування судового розгляду, скористатися доступними в національному законодавстві методами щодо скорочення строку розгляду справи (див. Unión Alimentaria Sanders S.A. v. Spain, § 35). Крім того, лише затягування строків розгляду справи зі сторони держви може слугувати підставою для встановлення порушення розумних строків розгляду справи за ст. 6(1) ЄКПЛ (див. Buchholz v. Germany, § 49; Papageorgiou v. Greece, § 40; Humen v. Poland [GC], § 66). При цьому, завантаженість суду не може служити виправданням порушння розумних строків розгляду конкретної справі (див. Vocaturo v. Italy, § 17; Cappello v. Italy, § 17).
Суд звертав увагу на трудові спори (див. Vocaturo v. Italy, § 17), спори щодо пенсійного забезпечення (див. Borgese v. Italy, § 18), спори щодо опіки над дитиною (див. Hokkanen v.Finland, §72; Niederböster v. Germany, § 39) як справи, що потребують швидкого розгляду.
Зазначимо, що зважаючи на обставини справи, Ви можете заявляти про відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо порушеного права на національному рівні та звертатися до Суду до вичерпання національних засобів захисту права (за умови дотримання інших вимог подання скарги до Суду, визначених у ст. 34-35 ЄКПЛ), керуючись, наприклад, такими висновками Суду у справі Merit v. Ukraine (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/980_110):
“57. Суд зазначає, що відповідно до його усталеного прецедентного права метою норми про національні засоби правового захисту, яка міститься в ст. 35 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), є надання Договірним сторонам можливості запобігти або виправити стверджувані порушення прав до того, як ці заяви будуть передані до Суду. Проте лише ефективні засоби правового захисту повинні бути використані. На Урядові, який стверджує про невичерпання, лежить обов&#146язок переконати Суд, що засіб правового захисту був ефективним і доступним як теоретично, так і на практиці у відповідний час. Якщо цей тягар доведення був задоволений, то заявник повинен довести, що засіб правового захисту, запропонований Урядом, був фактично вичерпаний чи з будь-яких причин був неадекватний та неефективний у певних обставинах справи, або що існували виключні обставини, що звільняють заявника від цього обов&#146язку (див. рішення у справі “Данкевич проти України” ( 980_200 ), заява N 40679/98, параграф 107, 29 квітня 2003 року).
58. Суд наголошує, що при застосуванні цієї норми необхідно враховувати конкретні обставини справи. Відповідно, він визнав, що ст. 35 повинна застосовуватися з певним ступенем гнучкості і без надмірного формалізму. Суд визнав, що норма про вичерпання всіх національних засобів правового захисту не є абсолютною, як і не є такою, що застосовується автоматично; встановлюючи, чи була норма дотримана,необхідно враховувати відповідні обставини конкретної справи. Це означає, серед іншого, що Суд повинен брати до уваги не лише існування формальних засобів правового захисту в правовій системі відповідної Договірної сторони, а й загальну правову та політичну ситуацію, в якій вони використовуються, та особисті обставини заявника (див. рішення у справі “Акдівар проти Туреччини” від 16 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, с. 1211, параграф 59). Він повинен з&#146ясувати, чи при всіх обставинах справи заявник зробив все, чого можна було обгрунтовано очікувати,щоб вичерпати всі національні засоби правового захисту.
59. Суд також нагадує, що вирішальним питанням при визначенні ефективності засобу правового захисту стосовно скарги на тривалість провадження є те, чи може заявник подати до національного суду позов про відшкодування; іншими словами, чи існує засіб правового захисту, який би задовольнив позов, забезпечуючи безпосереднє і швидке відшкодування, а не просто непрямий захист прав, гарантований статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі “Девер проти Бельгії” від 27 лютого 1980 року, Series A N 35, с. 16, параграф 29). Суд також постановляв, що засіб правового захисту є “ефективним”, якщо його можна використати для того, щоб або прискорити винесення рішення судом, який розглядає справу, або забезпечити позивача адекватним відшкодуванням за затримку, яка вже допущена (див. рішення у справі “Кудла проти Польщі” [ВП], N 30210/96, параграфів 157-159, ECHR 2000-XI; ухвала щодо прийнятності у справі “Міфсуд проти Франції” [ВП], N 57220/00, параграф 17, ECHR 2002-VIII).”