СВОБОДА ДУМКИ, СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ[1]

2017-й став роком укріплення започаткованих раніше тенденцій. У запалі протидії зовнішній небезпеці влада потурає собі у спокусі вдаватися до інколи сумнівних з погляду дотримання прав людини обмежень усередині країни. Прагнення мобілізувати і так радикалізовану громадську думку призводить до того, що під гаслом захисту чи то країни, чи то традиційних християнських та сімейних цінностей, чи оборони патріотизму вживаються дії або висловлювання, мало пов’язані із правами людини, а лобістська діяльність Ради церков із запобігання утвердженню принципу рівності гідна кращого застосування. Незважаючи на спроби експертної спільноти виробити умови боротьби із гібридними загрозами, які зменшили б ризики для основоположних свобод, більшість їхніх ініціатив розбивається об стіну «простих» рішень.

Орієнтування на заборони було обране урядом як альтернативний спосіб захисту національної безпеки. Ще у грудні 2016 р. парламент ухвалив урядовий законопроект[2], згідно з яким на митну територію України не може бути ввезена видавнича продукція, яка за своїм змістом спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади; пропагує війну, вчинення терористичних актів; пропагує комуністичний та/або націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими та їхню символіку; розпалює міжетнічну, расову, релігійну ворожнечу; посягає на права і свободи людини; пропагує державу-агресора, зокрема її органи влади, представників органів влади, працівників культури та інших сфер держави-агресора, які публічно підтримують окупацію території України; використовує шаржування державних символів України (Державного Герба, Державного Прапора, Державного Гімну) у будь-якому вигляді. 5 квітня 2017 р. Кабінет Міністрів ухвалив відповідний Порядок, яким на Держкомтелерадіо покладено повноваження у сфері дозволу на ввезення друкованої продукції. Держкомтелерадіо, надаючи відповідні дозволи або відмови, керується висновком Експертної ради[3]. До завершення 2017 р. під заборону потрапили 24 видання російських авторів та перекладених книг[4]. Перелік заборонених книг та авторів експертна спільнота оцінює неоднозначно, як приклад наводячи заборону російськомовного перекладеного видання британського автора[5].

Іншою ціллю стали інтернет-ресурси та соціальні мережі, компанії, власники яких походять із Росії. Служба безпеки України визнала небезпечними «понад 800 антиукраїнських груп». «Прийнявши таку позицію СБУ, Президент своїм указом увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Санкції стосувалися 468 юридичних та 1228 фізичних осіб, а також передбачали блокування веб-ресурсів mail.ru, Яндекс, соцмереж ВКонтакте та Одноклассники. Блокування веб-ресурсів дістало негативну оцінку практично всіх цільових груп. Міжнародні та національні експерти зауважили порушення принципу пропорційності втручання держави в свободу слова, а також необ’єктивний і позасудовий порядок закриття низки веб-ресурсів»[6].

Заборони так само стосувалися російських телеканалів, зокрема опозиційного до кремлівського режиму каналу «Дождь», інтернет-публікацій, у яких вбачався антиукраїнський чи проросійський зміст[7]. Лише у липні 2017 р. розпочалося розслідування щодо діяльності веб-сайту «Миротворець», на якому, починаючи з серпня 2014 р., оприлюднюються персональні дані тисяч осіб, у тому числі працівників медіа і громадських активістів, яких називають там такими, що підтримують діяльність озброєних груп та «тероризм»[8].

Не спростували цієї тенденції й парламентарі: народні депутати вирішили не зупинятися на цьому і в окремих законодавчих ініціативах, зокрема, законопроекті №6688[9] пропонують доповнити визначення технологічного тероризму щодо застосування мережі інтернет у випадках: «та/або спрямовані на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, на здійснення впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)»[10]. У відповідній заяві Правозахисного порядку денного наголошується, що: «цей документ запроваджує російську практику роботи спецслужб із блокування доступу до інформаційного ресурсу без рішення суду. Відповідно, технологічним тероризмом може бути визнано будь-яку дискусію про рішення влади з метою впливу на такі рішення, якщо для цього використовувався інтернет»[11]. Наразі законопроект не включено до порядку денного, однак вірогідність його прийняття здається цілком можливою.

Водночас до порядку денного включено іншу законодавчу ініціативу – №2050а, що передбачала встановлення заборони на поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу[12]. «Бажання органів влади забезпечити замовчування суспільно значущої інформації <…> призвело до спроби здійснити це найпростішим шляхом, а саме – шляхом встановлення кримінальної відповідальності за поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.»[13].

Ще однією, тісно пов’язаною із заборонами, є тенденція до пошуку та протидії внутрішнім «агентам Кремля». Надто категоричними видаються твердження Національного інституту стратегічних досліджень щодо Української православної церкви (Московського патріархату). «Ця церква засвідчила свою колабораціоністську позицію, яка проявилась як у співпраці з окупантами на непідконтрольних Україні територіях, так і у запереченні російської агресії та представленні її як до внутрішнього (громадянського) конфлікту, поширенні пропагандистської маячні про нібито спільне походження українського та російського народів. Священоначалля, ієрархи та священнослужителі УПЦ МП регулярно демонструють неповагу до української влади, національних символів та героїв, зневажливо відмовляють патріотично налаштованим громадянам у церковних відправленнях (навіть щодо поховань полеглих у боях із окупантом українських воїнів), закликають молодь не захищати Україну тощо»13. Попри всю важливість заходів на захист країни, все-таки така точка зору не сприяє національному примиренню, її категоричність щодо всієї конфесії може негативно позначитися на повазі до свободи віросповідань її вірних. Водночас очевидною є необхідність підкріплення вищецитованої позиції Національного інституту стратегічних досліджень рішеннями суду та відкритими провадженнями щодо незаконних дій священнослужителів УПЦ.

Більш явно ця тенденція продемонстрована в п. 19 Наказу МВС щодо організації служби військового духовенства у Національній гвардії. «Командування військової частини <…> 19) не допускає (обмежує діяльність) священиків тих релігійних організацій, центри яких знаходяться на території країни-агресора»[14]. Реалізація цього пункту може мати наслідком обмеження свободи совісті віруючих однієї з православних конфесій[15].

Повертаючись до принципу відділення церкви від держави, слід визнати, що представництво релігійних організацій, активно лобіюючи ті чи інші законодавчі норми, саме потенційно провокує порушення цього принципу. Як приклад, просування позиції Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій під час розгляду Комітетом ВР із питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення антидискримінаційних поправок, підготовлених до другого читання проекту Трудового кодексу України. «Верховна Рада та Уряд повинні відстоювати національні інтереси України, дбати про добробут українського народу, плекати самобутність, культурні особливості та моральні засади українського суспільства. А відтак – протистояти тиску та завзятим намаганням просунути в законодавство України дедалі ширше підґрунтя до легалізації так званих одностатевих «шлюбів» чи партнерств», – заявила Рада Церков у своєму зверненні до парламентарів[16]. Особливо парламентарі підтримали представництво релігійних організацій у справі ратифікації Стамбульської конвенції[17].

Симптоматичним щодо іншого принципу – відділення школи від церкви – є неоднозначна позиція суспільства у питанні обов’язкового викладання у школах предмету християнської етики. 13,5% опитаних глибоко переконані, що предмет потрібно викладати всім учням із залученням представників православних церков. Кожний п’ятий українець (21,9%) переконаний, що це мають робити спеціально підготовлені вчителі. 34,9% респондентів погоджуються на факультатив, але без виставляння оцінок і якщо в цьому будуть зацікавлені батьки. Чимала частка опитаних (18,5%) виступила категорично проти цього предмета у школі, а ще 11,2% було важко відповісти. У зв’язку з цим правозахисники, не заперечуючи викладання релігій у школі, наполягають на дотриманні свободи совісті усіх віруючих та невіруючих учнів: «В Україні осіб, які сповідують християнство, – переважна кількість. Та було б непогано фокус дискусії про християнську етику зміщувати в бік необхідності викладати предмет про релігійне різноманіття»[18].

На жаль, триває й тенденція втручання у свободу релігій представників окремих конфесій, зокрема Свідків Єгови[19]. Досить тривожна ситуація зі свободою совісті склалася на тимчасово окупованих територіях та в окремих районах Донецької та Луганської областей. Зокрема діяльність організації Свідків Єгови було заборонено через те, що у приміщеннях організації нібито знайшли «агітаційні матеріали з нацистською символікою та атрибутикою, а також листівки із закликами співпрацювати з українськими силовиками»[20],  після чого Зали Царства стали недоступні для вірян. Пізніше «суд» виніс «рішення», де проголошено, що дії Свідків Єгови «посягають на релігійне самовизначення інших осіб»^[21].

Дві релігійні публікації цієї ж релігійної організації «Донецька народна республіка» визнала «екстремістськими». Свідків Єгови звинувачували в екстремізмі та залякували, проводили свавільні обшуки релігійних будівель та конфіскацію релігійної літератури, викликаючи членів громади до «поліції» або «прокуратури» і повідомляли, що вони повинні припинити свою діяльність, доки їхню організацію не буде «зареєстровано». Однак, відповідно до інформації Управління Верховного Комісара Організації об’єднаних Націй з прав людини, порядку такої «реєстрації» не було встановлено^[22]. Загальна кількість експропрійованих залів будівель Свідків Єгови на відповідних територіях постійно збільшується і на початок 2018 р. становить 14^[23].

Інші протестантські громади також зазнають обмежень. Наприклад, «Міністерством державної безпеки» «Луганської народної республіки» публічно названо «Нетрадиційною релігійною організацією» баптистську громаду, яку, окрім цього, звинувачено у «деструктивній діяльності»^[24]. Загалом у серпні 2017 р. у «Луганській народній республіці» ухвалено «наказ», у якому вимагається отримати від релігійних організацій позитивний «висновок теологічної експертизи» для «реєстрації» та діяльності у статусі «юридичної особи». До  того ж, «Експертна рада», створена для проведення такої «теологічної експертизи», може видати негативний висновок на підставі великого та неконкретного переліку причин^[25].

Не краща ситуація із правами релігійних організацій і на території Криму. У червні 2017 р. було скасовано реєстрацію усіх 22 релігійних громад Свідків Єгови в Криму у зв’язку з рішенням Верховного суду Російської Федерації у квітні 2017 р., яким було встановлено, що ця громада порушила національне законодавство щодо боротьби з екстремізмом. Ця ситуація зачепила приблизно 8 тисяч вірних^[26].

Під загрозою опинилася діяльність Української Православної Церкви Київського Патріархату у Криму через відсутність офіційного юридичного статусу^[27]. Це підтверджують події 31 серпня, коли кримські силовики здійснили напад на храм Святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира у Сімферополі. У результаті блокування храму травмували руку архієпископу Сімферопольському і Кримському УПЦ КП Клименту, пошкодили та вивезли церковні цінності[28].

Незважаючи на перереєстрацію, становище УГКЦ у Криму також не прийнятне. Лише два священики громади проживають на окупованому півострові, оскільки решту священників УГКЦ, які не були мешканцями Криму станом на березень 2014 р., визнано іноземцями, їм довелося виїхати з півострова^[29].

 

[1] Підготовлено Богданом Мойсою, УГСПЛ

[2] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту» №1780-19 від 08.12.2016 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1780-19

[3] Постанова Кабінету Міністрів України №262 від 05.04.2017 «Деякі питання видачі (відмови у видачі, анулювання) дозволу на ввезення видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/262-2017-%D0%BF

[4] Російський переклад книжки британського публіциста не дозволили розповсюджувати в Україні через антиукраїнські цитати // Детектор медіа [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://detector.media/infospace/article/133798/2018-01-17-rosiiskii-pereklad-knizhki-britanskogo-publitsista-ne-dozvolili-rozpovsyudzhuvati-v-ukraini-cherez-antiukrainski-tsitati/

[5] Ідеться про видання Ентоні Бівора «Сталінград». Докладніше – за посиланням вище.

[6] Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту / А.Б. Блага, О.А. Мартиненко, Б.С. Мойса, Р.В. Шутов; за заг. ред. О.А. Мартиненка // Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., 2017. – С. 28–29 [Електронний ресурс] – Режим доступу: /wpcontent/uploads/2018/01/Web_Svoboda_Slova_A5_Ukr3.pdf

[7] Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року, 16 травня – 15 серпня 2017 року, 16 серпня – 15 листопада 2017, 16 листопада 2017 – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[8] Там само

[9] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері №6688 від 12.07.2017 авторства І.Ю. Вінника («БПП»), Д.Б. Тимчука та Т.М. Чорновол («Народний фронт»)

[10] Поки що не Росія: правозахисники констатують наступ держави на права людини // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/pravozahisniki_konstatujiut_nastup_derzhavi_na_prava_ljiudini

[11] Там само

[12] Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту / А.Б. Блага, О.А. Мартиненко, Б.С. Мойса, Р.В. Шутов; за заг. ред. О.А. Мартиненка // Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., 2017. – С. 29–30 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  /wpcontent/uploads/2018/01/Web_Svoboda_Slova_A5_Ukr3.pdf

[13] Там само

[14] Наказ Міністерства внутрішніх справ України №205  від 24.03.2016 «Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Національній гвардії України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0557-16

[15] Заборонити служити капеланам Московського патріархату. Аваков правий чи порушує право на віросповідання? // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://humanrights.org.ua/material/zaboronivshi_svjiashhennikiv_moskovskogo_patriarkhatu_dljia_kapelanstva_ukrajina_porushuje_pravo_na_virospovidannjia__dumka

[16] Трудовий кодекс намагаються скоригувати на користь ЛГБТ-спільноти без громадського обговорення // Інститут релігійної свободи [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1792%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk

[17] Докладніше – у розділі «Протидія дискримінації»

[18] Ірина Виртосу. Великодні роздуми про права людини // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/velikodni_rozdumi_pro_prava_ljiudini

[19] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 33 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[20] В «ЛНР» обвинили «Свидетелей Иеговы» в работе на спецслужбы Украины // Громадське радіо [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/news/2017/08/29/v-lnr-obvinili-svideteley-iegovy-v-rabote-na-specsluzhby-ukrainy

[21] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[22] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 26 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[23] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року. – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[24] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 року – 15 лютого 2017 року. – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[25] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С 32 – 33 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[26] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 37 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[27] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С. 42 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

[28] В Криму силовики напали на храм Київського патріархату: винесли цінності, травмували архієпископа // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/v_krimu_siloviki_napali_na_khram_kijivskogo_patriarkhatu_vinesli_cinnosti_travmuvali_arkhijepiskopa

[29]Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С. 42 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини