Історія стає зброєю у війні, а історична правда допомагає в подоланні конфліктів і відновленні справедливості. Як сформувати цілісну історичну картину про події війни для розбудови миру та з якими викликами стикнеться Україна на цьому шляху – відповіді на ці питання шукали учасники панельної дискусії «Чи допоможе історична правда порозумітися?». 

З ключовою промовою виступив Мирослав Маринович, радник ректора Українського католицького університету. У дискусії взяли участь Наталія Гуменюк, співзасновниця the Reckoning Project: Ukraine Testifies; Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті; Анатолій Подольський, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту; Ольга Шевченко, суддя Верхньодніпровського районного суду, Дніпропетровської області;  Мілош Вукановіч, член Європейської асоціації викладачів історії (Euroclio), президент асоціації викладачів історії Чорногорії; Валентина Потапова, фахівчиня з адвокації ЦГП «Альменда». Модерувала панель Олена Семьоркіна, аналітикиня Української Гельсінської спілки з прав людини.

— Коли ми розробляли дорожню карту перехідного правосуддя, ми виділили чотири складові – відповідальність злочинців, репарації, право на правду і складові гарантії неповторення: що потрібно зробити, аби не допустити подібних воєн. Зв’язок цих компонентів закладається і в цьому обговоренні, — зауважила модераторка дискусії.

Важливо назвати, що є злочином

Неназвані злочини повертаються і перетворюються на нові трагедії. У минуле вони відходять лише тоді, коли вони названі, засуджені і розкаяні. На цьому наголосив Мирослав Маринович.

— Російсько-український конфлікт є конфліктом ідентичностей, а тому не може бути вирішений в принципі. Для Путіна єдиною передумовою примирення з Україною є повна її капітуляція і підкорення, де українська нація має просто зникнути. Тобто тут про примирення і не йдеться, — зауважив Мирослав Маринович.

На його думку, примирення для України можливе за умов звільнення всіх окупованих територій і повернення України до міжнародно визнаних кордонів 1991 року, оприлюднення й усвідомлення правди про злочини російського режиму, притягнення до судової відповідальності винних у згаданих злочинах проти людяності та гарантування матеріальних і моральних репарацій за ці злочини.

Мирослав Маринович зауважив, що для досягнення справедливості завершальною точкою міг би бути міжнародний трибунал над Путіним та його союзниками.

Суддя Ольга Шевченко також зазначила, що кожен вирок, який буде ухвалений національними судами є важливим. В першу чергу для постраждалих, які відіграють ключову роль у процесі. Навіть якщо вирок заочний, він є важливим для встановлення справедливості і правди, щоб пам’ятали про ці злочини й жертв цих злочинів. 

Суддя нагадала рішення Європейського суду з прав людини, яке було винесене у 2013 році у справі проти Росії щодо катинського розстрілу. Врешті ніхто не поніс покарання, але суд підкреслив, що для жертв важливе не тільки відшкодування чи притягнення до відповідальності, а й встановлення правди.

— Важливим є не тільки політичне і суспільне засудження того, що відбувається, а і юридичне. Важливо назвати, що є злочином. Процеси мають відбуватися не лише на національному рівні, а й на міжнародному. Судові процеси на національному рівні одиничні й не охоплюють всю картину жахів, які відбуваються. Однак вони створюють всю сукупність, клаптикову картину жахів, які відбулися в Україні, — зауважила Ольга.

Постраждалі бояться, що їхню правду заперечать

Правда має працювати на благо суспільства, зауважила Наталія Гуменюк. Для постраждалих важливо розповідати, що вони пережили й не бути засудженими. Разом з командою the Reckoning Project: Ukraine Testifies вони фіксують історії людей та розповідають їх у публікаціях, книгах та фільмах. З розмов з потерпілими команда проєкту зрозуміла, що постраждалі хочуть правди і бояться, що їхню правду заперечать інші, тому вони не хочуть перебільшень і прагнуть розповідати все, як є.

Згадала Наталія Гуменюк і про важливість суду і винесених злочинцям рішень для збереження історичної пам’яті. 

— В країні, де відбувся суд, суспільство говорить, що крапка у справі поставлена. Можуть бути суперечки щодо того, як про це пам’ятати, проте немає суперечки, чи були катування. В країні, де суду не було, як це сталося в Чилі, дискусія підіймається знову і розбурхує суспільство досі.

Вона нагадала також приклад з Латвії, коли в одному з міст засудили  нацистського злочинця за вбивство 20 тисяч людей. Проте кількість вбитих налічувала 33 тисячі. Прокурори цієї справи пізніше розповіли, що працювали лише з наявними доказами. Для цього і працюють документатори воєнних злочинів та журналісти: щоб фіксувати докази, на яких ґрунтуватиметься правосуддя.

Порівнювати, щоб розуміти наслідки

Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський акцентував на необхідності порівнювати, але не ототожнювати історичні події, такі як Голокост і Голодомор, з сучасними подіями, щоб розуміти їх наслідки. Словник Другої світової війни був перенесений в медіа на словник повномасштабного вторгнення. Проте не варто ототожнювати і переносити з Другої світової війни мотиви, з якими Росія вчиняє злочини зараз.

— Ворог ненавидить нас за наше громадянство. Українці різного етнічного походження під ударом, бо Росія хоче знищити нашу державність і культурну ідентичність. Письменника Вакуленка вбили в Ізюмі, його щоденник знайшла Вікторія Амеліна, яку вбили в Краматорську, а нещодавно Росія знищила видавництво в Харкові, де видавалися їхні книжки, — наголосив Анатолій Подольський.

Історик також підкреслив, що злочини сучасної Росії варто порівнювати не лише зі злочинами нацистів. Ненависть до України вартує порівняння зі злочинами радянського режиму.

Чи готові ми до цієї правди?

Антон Дробович зупинився на тому, що система має свої межі. Не будь-який біль та страждання є юридично значущими, тим більше компенсувальними.

— Суд може визначити тільки перелік доказуваних речей. Особливо коли йдеться про кримінальний процес, де право на захист має бути дотриманим. 

Є юридична і процесуальна складова правди, а є історична та статистична складова, зауважив Антон Дробович. Лише юридичного виміру для встановлення правди недостатньо.  

— Ми бачимо, що до історичної правди не готові багато гідних людей. Ми маємо домовитися про цінності і принципові речі ще на березі. Якщо ми домовимося про це ще до того, як відбудеться поствоєнне примирення і врегулювання, нам буде легше прийняти. Якщо не буде цих правил і не буде засад перехідного правосуддя зараз, в нас будуть великі проблеми, — підбив підсумки Антон Дробович. 

Як Росія формує альтернативну правду на окупованих територіях

Валентина Потапова підкреслила, що Росія формує на окупованих територіях свою історичну правду та цілеспрямовано використовує пропаганду, щоб насаджувати російський світогляд серед молодих людей. Цю проблему не варто ігнорувати та замовчувати, вважає фахівчиня із адвокації ЦГП «Альменда».

Особливо це стосується молоді, яка проходить процес становлення під впливом російських провладних ідеологічних наративів в системі шкільної історичної освіти. На тимчасово окупованих територіях російська влада цілеспрямовано використовує шкільну освіту для формування необхідних для влади позиції, цінностей та переконань. 

— В окупації під тиском перебувають понад 1 мільйон 600 тисяч українських дітей. Це не враховуючи цифру молодих людей старше 18 років, які вже пройшли м’ясорубку російської пропаганди, — розповіла Валентина Потапова. В системі російської пропаганди понад двадцять наративів, які зачіпають національну ідентичність, мовне питання, ставлення до влади та інших країн.

Що варто врахувати з досвіду Балканських країн?

Мілош Вукановіч досліджує постконфліктні проблеми Балканських країн. Він поділився досвідом перехідного правосуддя на Балканах і підкреслив важливість освітнього компонента в цьому процесі. 

Балканські країни пройшли через перехідний період після війни у 1991-2005 роках, це 5 громадянських війн. Проте не все вдалося врегулювати до сьогодні. Відкритим залишається питання історичної пам’яті та ролі освіти у її формуванні. Війна залишалася темою, яку не обговорювали, і це лише закріплювало етнічні розбіжності в суспільстві. 

— Учні дізнаються, що була війна буквально в останні дні навчання у старших класах, готуючись до випускних екзаменів. Наратив жертви розповсюджений настільки, що це може викликати емоційний спалах і супротив. Молодь не має розуміння, що це була за війна, бо їхню думку формує не освіта, а медіа, політики, релігійні спільноти, сім’я та інші, — поділився Мілош.

Попри те, що уряди балканських країн не ініціювали створення освітнього компонента, Європейська конвенція вважає, що без цього не можна рухатися далі. Тож у 2016 розпочали формування матеріалів, які стали основним джерелом викладання про події, які відбувалися у 1990-х роках. Мілош Вукановіч зауважив, що ці помилки Балканських країн Україна може врахувати, формуючи власні підходи до викладання історії та формування історичної пам’яті.

 

Конференція «На зламі історії: шлях до справедливості для жертв війни в Україні», яку організувала  Українська Гельсінська спілка з прав людини, стала підсумком Програми «Права людини в дії», що впроваджується УГСПЛ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Читати також: На зламі історії: шлях до справедливості для жертв війни в Україні. Конференція УГСПЛ 

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

---

Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ. 

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. +38 (044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: https://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine