Волноваха на Донеччині – місто, яке одним із перших потрапило в російську окупацію. Вже через кілька днів після повномасштабного вторгнення, російська армія увійшла до нього. Із того часу тут запровадили свої порядки. Що відбувається в окупованому місті – розповів мешканець Волновахи журналістам «Нова доба» та документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають свідчення в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». Так як герой цієї історії продовжує жити в окупації, його дані не розкриваємо з міркувань безпеки. 

Швидкий наступ 

 – У мене є члени родини, яких не можна було транспортувати звичайною машиною, а евакуації як такої тут ніхто не проводив. Не було ні «зелених коридорів», ні можливості вивезти лежачих. Тож ми лишились родиною: я, дружина, батьки, неповнолітні діти. 

Спочатку прийшли росіяни. Потім оселилися кадирівці. Тепер – представники іншої національності. Ні опізнавальних знаків, ні шевронів немає. Місто заповнене військовими. Вони розселяються по пустих хатах, із яких люди евакуювалися.

Причому навмисно селяться не в опустілих кварталах, а серед мирного населення, яке вижило. 

Бояться артилерії ЗСУ. До речі, так захопили і квартиру моєї мами. Вирізали двері, поміняли вікна і заселилися. Я пояснював, що мама зараз тимчасово проживає зі мною, але квартира її власна. Показував документи. Але на це тут ніхто не зважає. Кажуть, якщо хоче – хай заселяється, а якщо не хоче зараз заселятися, то значить квартира їй не потрібна. А як вона сама може заселитися, якщо їй догляд потрібен? Так вони там і живуть. Та я не один такий.

Сваритися з ними ніхто не ризикує. Страшно. Озброєні люди, які можуть вбити за просто так. 

 

Під триколором

– Українське телебачення вони вимкнули відразу, як зайшли. Причому по-своєму – просто звалили вежу. Покриття лише російськими каналами. Та їх мало хто дивиться. Навіть не стільки з патріотизму, як просто з технічних причин. У нас світло буває дуже рідко. Росіяни спочатку намагалися відновити електропостачання, але потім щось пішло не так. Напруга була надто низькою. То вони й покинули. 

Живемо без світла, газу й води. У хаті є піч. Навколо багато розбитих будинків.

Хай пробачать їхні господарі, але ми збираємо на руїнах і пожарищах те, що ще може горіти. І використовуємо як дрова. 

Фільтрація

– Ой, то дуже складна процедура. Включно з допитами, дактилоскопією, занесенням у базу даних. Я довго вагався, але щоб вижити треба їздити за межі міста. А без документів про проходження фільтрації не випускають. Знаєте, про таке люди не розповідають, але з тих допитів повертаються залякані й нерідко побиті. Дехто й не повертається. А в мене є рани, які ще не зарубцювалися. Почнуть бити, можуть шви розійтися. І помру там. Я знайшов спосіб зробити це, так би мовити, заочно. Росія – країна, де за гроші можна обійти будь-який закон. Мені пощастило натрапити на людину, яка знала, кому і скільки дати, щоб отримати потрібні документи і навіть не бути присутнім. Дякувати Богу, все вдалося, і я отримав довідку, яку можна показувати на блокпостах. Тепер можу пересуватися вільно. 

Але ми боїмося зайвий раз виходити на вулицю, бо ті, хто потраплять на очі «новим господарям», коли в них поганий настрій, просто зникають. Немає навіть намагання дотриматись якоїсь законності. 

Була людина – і її просто немає. І ніхто не питає, де ділась. 

Усі все розуміють. Особливо є висока вірогідність не повернутися з центру міста. Тому ми намагаємося туди не потрапляти. Та може й добре, бо не хочеться бачити, що вони з ним зробили. 

Граніт науки

– Серед органів влади, якщо їх так можна назвати, переважно росіяни. Приїжджі. Та є й наші, місцеві. Ті, хто швидко переорієнтувався, перейшов на бік Росії і тепер активно пропагує «руський мір». Таких небагато серед нас, але на жаль, вони є. І не лише серед влади. Деякі вчителі теж взялися розповідати дітям про братні стосунки з «вєлікім народом». Світла в школі немає, опалення теж.

Вважається, що діти навчаються дистанційно, але це лише слова, бо інтернету теж нема. Батьки йдуть до школи й беруть завдання. Вдома виконують. І раз на тиждень відносять зошити в школу, щоб бачили, що діти хоч щось роблять і не чіплялися. Усі предмети викладають російською. Навіть такого предмета як «українська мова» немає. Літератури, звісно, теж. Українських письменників і не згадують. Навіть Шевченка. Зате є російська література. Історію російську почали вивчати. Паперових підручників жодних нема. В школі інколи є інтернет. Там завантажують електронні версії книг на телефони. А вчаться діти вдома. Навчальних закладів майже немає. Одна школа лишилася напівжива. У нас в місті до окупації було сім шкіл. Під час захоплення міста росіяни п’ять із них повністю знищили. Вони зараз кажуть, що освітні заклади зруйнувала українська армія, коли відступала, але ми знаємо правду. ЗСУ вже не було в місті, коли вони лупили «градами» по школах і лікарнях. Усе, що лишилося від будівель, ми тепер ходимо і розбираємо. 

Це вони придумали. Спочатку вони зачищали зруйновані будівлі бульдозерами. Приїжджала техніка і зрівнювала все з землею.

Ніхто навіть не розбирався, чи є під тими завалами тіла загиблих, чи може хтось взагалі є вцілілий і його треба рятувати.

Потім змінили тактику. Почали наймати місцевих жителів на цю роботу. Ми розбираємо руками. Нині це єдине джерело заробітку для містян. Іншого нема. 

 

Без гривні 

– Гривня ходила до початку липня. Потім оголосили, що до кінця місяця українська валюта виводиться з обігу. Обміняти її не можна, а якщо в кого знайдуть, то покарають. 

Росіяни все більше наполягають на тому, щоб всі міняли паспорти. Усі хто хотів, вже отримали, тепер поступово змушують міняти й тих, хто не хоче. Крім паперових документів, придумали міняти і номерні знаки на автомобілях. Мене кілька разів зупиняли, сварили. Потім почалися погрози. Сказали, що внесли в список. Ще раз зупинять і конфіскують машину. Я їздив у Донецьк поміняв на днр-івські. Хоч не російські й то добре. 

Не так давно почали виплачувати пенсію. Відкрилася їхня пошта. Дають пенсіонерам по 7 тисяч рублів. Також «дитячі» дають тим, у кого малі дітки. До 10 тисяч, але отримати те все непросто. У них і в цьому хаос повний. 2022 року за українським законодавством мама повинна була йти на пенсію. До війни не встигла. Коли вже почали виплачувати пенсіонерам, мама звернулася до цієї так званої влади місцевої. Вони прислали відповідь російською мовою, але на фірмовому українському бланкові. Напевно теж вкрали десь. Відповіли, що пенсії їй не дадуть, бо за їхніми даними в неї не вистачає стажу в Україні. Ми довго сміялися з тої відписки, коли уявляли, де вони могли взяти ті свої «дані». Так і не дали пенсії. 

Війна і цивільні

– Загальної мобілізації до російських військ поки не було. Сподіваюся, що й не буде. Для себе вже твердо вирішив, якщо дадуть повістку, то буду тікати.

Проти своїх воювати не піду нізащо. Краще смерть.

Але є інформація, що на блокпостах видають тим, хто в бік Росії виїжджає. Мовляв, хочеш стати росіянином, то доведи це на війні. 

За цей час я був у Маріуполі й Донецьку. Те, що вони зробили з нашими містами – це жахливо. Сподіваюся, що найближчим часом ЗСУ виженуть звідси цю нечисть, і ми знову будемо жити в нашій Україні. Ви навіть не уявляєте, як сильно ми чекаємо ЗСУ! Навіть ті, хто мріяв про возз’єднання з Росією, у більшості вже змінили свою думку. Росія нічого хорошого не принесла. Ми віримо, що це не надовго і робимо все, щоб якомога швидше наблизити час нашого звільнення і перемоги.   

Розмову записав Владислав Бедринець за аудіоматеріалами героя публікації. 

Стаття підготовлена в межах співпраці з громадською організацією «Черкаський правозахисний центр», який здійснює документування воєнних злочинів в Україні в межах ініціативи «Трибунал для Путіна». Громадська приймальня працює за підтримки Програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії»

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину Росії, розкажіть нам це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі і покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, в рамках ініціативи Т4Р, задокументувано понад 31 тисячу воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня. Щоб дізнатись актуальні новини, підпишіться на телеграм-канал ініціативи https://t.me/T4Pua

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.