Ми звикли, що влітку вже традиційно у Києві проходить “Прайд тиждень”, під час якого тисячі людей виходять на Марш рівності на підтримку прав для ЛГБТ-спільноти. На “КиївПрайд” приїжджають активісти з усієї країни. Водночас, що ми знаємо про роботу регіональних ЛГБТ-організацій?

Як працюють ЛГБТ-організації в регіонах, які проблеми із комунікацією із місцевою владою та поліцією, як розв’язувати проблеми з протидією агресії на рівні підготовки та проведення масових заходів, говоримо з активістами Чернівців, Запоріжжя, Одеси та Ужгорода.

 

 

Не тільки Київ: як працюють ЛГБТ-організації в регіонах

 

Ольга Беца, координаторка громадської ЛГБТ-організації “Інсайт” з Ужгорода:

– Через карантин усі заходи нашої організації довелося проводити в онлайн-форматі. Мені здається, що так навіть безпечніше. Тепер ми можемо відкрито анонсувати наші заходи на різні теми, які стосуються ЛГБТ-спільноти й не переживати, що на нас нападуть.

Не можу сказати, що в Ужгороді надто активний рух за права ЛГБТ. Ми працюємо багато, але доволі тихо та спокійно. Найбільше зосереджуємося на різних проєктах для учасників спільноти, наприклад, психологічна допомога. Крім того, ми працюємо над різними просвітницькими проєктами, адже вважаємо, що неосвіченість та незнання – основна причина гомофобії. Зробили проєкт “Women`s talks”, де говоримо про різні жіночі досвіди. Нам важливо, аби ці досвіди були видимими. Так ми проговорюємо в слух проблеми різних жінок – мам, військовослужбовиць, переселенок, жінок, у яких виявили онкологічні хвороби. Також ми організовуємо різні дискусії на тему толерантності. Наприклад, разом з експертами та експертками обговорювали проблему ставлення до іноземних студентів та ромів в Ужгороді.

 

Іван Терещук, фахівець з управління програмами ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА” з Одеси:

– В Одесі ми працюємо трохи понад п’ять років, хоча загалом, “Ліга” є першою зареєстрованою ЛГБТ-організацією в Україні й працює вже понад 24 роки. 

Зараз ми спільно з партнерами займаємося розробкою факультативної програми сексуальної освіти для учнів середньої та старшої школи та розробляємо обласну програму громадського здоров’я у контексті протидії ВІЛ. На темі ВІЛ останні декілька років ми робимо особливий наголос, оскільки поширеність ВІЛ серед чоловіків, що мають сексуальні стосунки з чоловіками в Одеській області складає 13% – це один з найвищих показників в Україні. 

 

Наші працівники та волонтери якомога більше людей залучають до тестування на ВІЛ й у випадку позитивного результату до початку лікування. Це можна віднести до суспільно-корисної діяльності. Окрім цього наші волонтери та бенефіціари мають декілька самостійних ініціатив таких, як розповсюдження їжі та продуктів для безпритульних та літніх людей.

 

Про проблеми комунікації із місцевою владою і поліцією

 

Тіна Собко, комунікаційниця громадської ЛГБТ-організації «Gender Z» із Запоріжжя:

– Наша організація працює з 2011 року. Коли ми проводимо публічні акції, то комунікація із місцевою владою відбувається так, що вони нам не заважають, але й не допомагають. Наприклад, минулого року, ми сповіщували мерію, що в нас буде публічне зібрання. Спроб заборонити не було. У цьому році ми планували проводити Прайд вперше у Запоріжжі. Це не лише  «Gender Z» організовує, але й спільний комітет різних організацій. Ми планували його цієї весни, але зараз через карантин все перенеслося. Коли ми віднесли повідомлення до мерії про нашу дату Прайду, яку більше ніхто не знав, ми побачили багато матеріалів непрофесійних медіа, в основному це були різні пабліки в соцмережах, про дату цього заходу. Ми так думаємо, що мерія злила цю інформацію медіа.

 

При цьому з поліцією, в нас два роки прекрасна комунікація. Зокрема, з департаментом, який займається охороною правопорядку під час публічних акцій. Так у 2018 і 2019 роках порядок на акціях, які ми проводили, був ними організований доволі професійно. При підготовці зараз до Прайду, діалог із ними йде дуже гарно і вони навіть сказали, що «Буде не гірше ніж у Києві».

 

Ольга Беца, координаторка ГО “Інсайт” з Ужгорода:

– Цікаве питання. Не можу сказати, що ми активно комунікуємо з місцевою владою. Цього року принаймні якийсь діалог налагодився. Ми долучалися як організація до різних круглих столів, які були організовані в ОДА. Але ці заходи стосувалися переважно проблем прав жінок, а не ЛГБТ спільноти.

 

Іван Терещук, фахівець з управління програмами ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА” з Одеси:

– Останні декілька років проблем у комунікації на місцевому рівні майже нема. Ми співпрацюємо з багатьма державними установами, входимо до низки консультативно-дорадчих органів. Головне, що ця співпраця є дієвою, а не лише формальною. Наприклад, міська рада надавала приміщення та залучала необхідних представників профільних департаментів для проведення конференції. Так само і ОДА, а саме Управління з комунікації та інформаційної політики, неодноразово допомагали нам у проведенні заходів, залученні посадовців. Наразі, ми маємо спільний план дій разом з низкою державних установ.

 

Олена Григоряк, координаторка громадської ЛГБТ-організації “Інсайт” з Чернівців:

 – Я би сказала, що із нашим мером та міською владою стосунки досить натягнуті. Власне, сам мер не проти ЛГБТ-активістів й не критикував наші дії. Однак, депутати міської ради, такі як Микола Гунько, який вже не вперше пише петиції про “заборону девіантної поведінки”, а також, як він це називає “публічно висвітлювати інші збочення”. Міська рада хоче заборонити будь-які мирні зібрання ЛГБТ без її дозволу. Тобто має бути засідання міської ради на якому вони будуть обговорювати чи маємо ми, активісти, право проводити той чи інший захід публічно. Звісно, ми цю вимогу не виконуємо, бо вона не законна. Ми проводимо свої акції за чинним законодавством. Конституцією гарантується свобода мирних зібрань.

 

Також є певні питання до управління поліції. Нас постійно просять скасовувати публічні заходи й проводити їх закрито. По-суті, працівники поліції не допомагають нам провести захід, а допомагають в тому, щоби ми їх не провели.  Водночас, патрульні поліцейські дуже толерантні, принаймні ті, яких я зустрічала.

 

Як розв’язувати проблему з протидією агресії на рівні підготовки та проведення масових заходів

 

Ольга Беца, координаторка ГО “Інсайт” з Ужгорода: 

 – Я тут бачу лише один шлях: співпрацювати з поліцією на усіх можливих рівнях. Писати листи, заносити їх особисто, спілкуватися з правоохоронцями перед заходами. У грудні минулого року у нас був захід – дискусія на тему толерантності. Перед заходом ми отримали десятки реакцій від представників “праворадикальної” спільноти міста. Вони відзначали, що прийдуть. Тут ми вирішили подбати про безпеку. Написали відповідного листа на ім’я голови Нацполіції, також віднесли лист начальнику поліції у Закарпатській області та у патрульну поліцію з проханням відвідати захід для забезпечення порядку. Зрештою, ми навіть запросили поліцейську стати спікеркою. Після цього, праворадикали не захотіли відвідувати дискусію. Мені здається, що співпраця з правоохоронними органами може бути дієвою. Якщо “опоненти” справді бачитимуть, що нас підтримують, то, певне, не будуть нападати.

 

Також, як на мене, важливий діалог. Я завжди кажу, що ми готові до дискусії. От до фахової полеміки. Тобто я особисто готова дискутувати з опонентами, пояснювати їм нашу позицію, пояснювати, чому ми говоримо про права ЛГБТ людей. Але полеміка ця має бути без насильства та образ. Поки ніхто не зголосився – але я готова (сміється).

Добре працює те, коли відомі в місті люди, лідери думок, стають на захист прав ЛГБТ людей. Це теж працює на нашу користь. У нашій справі важливо пояснювати, багато пояснювати. Тоді, може, й агресії буде менше.

Але, звісно, у цій ситуації, яка є, під час заходів нам варто думати й про фізичну безпеку.

 

Іван Терещук, фахівець з управління програмами ГО “Асоціація ЛГБТ “ЛІГА” з Одеси: 

– Щодо проведення масових заходів та протидії агресії, то це дуже складне питання. Ми намагаємося його вирішити на декількох рівнях. Перший – це робота з загальним населенням та групами, які мають вплив на суспільну думку: представниками ЗМІ, поліцією, вчителями, лікарями, психологами, молоддю. Для цих груп ми проводимо інформаційні сесії “Дискримінація в Україні” за підтримки Національного Демократичного Інституту.

З досвіду таких заходів, я можу сказати, що потроху, але ставлення до ЛГБТ змінюється на краще. Окрім цього ми проводимо інформаційні кампанії, що складаються, як з онлайн, так і з офлайн-заходів. Маємо доволі міцну співпрацю зі ЗМІ. Другий рівень – це співпраця з правоохоронними органами. Зазвичай, на наші повідомлення про проведення масових заходів реагують миттєво і надають необхідну допомогу (навіть коли це доволі скромні заходи).

 

Олена Григоряк, координаторка ГО “Інсайт” з Чернівців:

– З приводу праворадикальних рухів хочу сказати, що в нас є локальне представництво “Національного корпусу” з офісом у Чернівцях. І якщо вже говорити відверто, то адреса нашої ЛГБТ-організації вона не така вже й закрита, а місто маленьке і всі всіх знають. Й ці націоналісти, якщо це не відкритий захід, то вони просто проходять повз. Вони агресивні здебільшого у випадках публічних акцій. В нас є приватна охорона в офісі, хоча на щастя, нападу на наш офіс ніколи не було за більш ніж три роки діяльності організації в Чернівцях.  Тобто, якщо я вірно розумію, тут питання в грошах або якихось для на вигодах, коли відбуваються напади на публічні ЛГБТ-події.

 

Тіна Собко, комунікаційниця громадської ЛГБТ-організації «Gender Z» із Запоріжжя:

– По-перше, саме поліція має виконувати професійно свої обов’язки. Це не має бути формальним. По-друге,  налаштованих категорично проти ЛГБТ, умовно 10% людей, ще умовно 10% підтримують ЛГБТ-спільноту, а ось наше завдання, інформувати інших 80%, щоби вони склали свою поінформовану думку.

 

Замість висновків 

Важливим компонентом безпеки є комунікація активістів з місцевою владою та громадою, а її відсутність може напряму впливати на безпеку масових заходів. Водночас, взаємодія в кожному регіоні складається по-різному. 

За даними організації “ILGA Europe” Україна є однією з найгомофобніших європейських держав — одинадцята з 49 країн антирейтингу, а отже, ЛГБТ як соціальна група сприймається ворожою. У суспільстві високий рівень гомофобії, однак, якщо людина особисто знайома з відкритими представниками ЛГБТ-спільноти, рівень її гомофобії значно нижчий, тобто ЛГБТ-спільнота зазвичай частина соціального конфлікту, а не особистого.

 

Автор: Єлизавета Кузьменко

Підготовлено за підтримки Freedom House в Україні