6 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбулась презентація серії звітів про порушення прав людини під час захоплення та окупації Слов’янська з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

На початку заходу редактор видання “Місто, з якого почалася війна”, проєктний менеджер Східноукраїнського центру громадських ініціатив Антон Удовенко розповів про багаторічну роботу групи правозахисників над цими звітами. «Ми почали роботу над документуванням свідчень порушень прав людини ще з 14 року. Оскільки свідчення це ще й особиста драма багатьох людей, в першу чергу, постраждалого цивільного населення, ми не хотіли, щоб ці історії були забутими», -зазначив він, підкреслюючи головну мету документування подій у Слов’янську.

Правозахисники Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» та УГСПЛ повідомили, що під час окупації Слов’янська в місті відбувалися численні порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права – обстріли жилих мікрорайонів, релігійні переслідування, незаконні затримання, катування, позасудові страти тощо. За незаконні затримання, катування та вбивства, які відбувалися в захопленій будівлі СБУ, відповідальний громадин РФ Ігор Гіркін.

Видання «Місто, з якого почалася війна: на головну роль призначено…», підготовлене та представлене УГСПЛ, присвячено загальному висвітленню діяльності незаконних збройних формувань, підконтрольних РФ та безпосередньо командувачу Ігорю Гіркіну під час захоплення та окупації Слов’янська.

Олексій Біда, координатор Центру документування УГСПЛ, поясняючи роль Гіркіна в окупації міста, зазначив: «Спецпризначенці Російської Федерації захоплювали адміністративні будівлі і розповсюджували серед місцевого населення зброю. Ця група людей була безпосередньо підпорядкована Гіркіну».

Гіркін має звання полковника ФСБ, був активним членом Головного управління розвідки Міністерства оборони Росії та отримував від них матеріально-технічну та військову підтримку, мав тісну співпрацю з особами, пов’язаними з російським урядом.

Опитані жителі Слов’янська також засвідчили, що серед представників незаконних збройних формувань (НЗФ) були й інші громадяни РФ. Це були групи осіб з військовою виправкою, розмовляли російською із характерним акцентом, мали формене обмундирування та були якісно озброєні; представники із різних федеративних округів РФ, які вирізнялися зовнішньо.

Видання «Місто, з якого почалася війна» є спільною роботою громадських організацій «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», БФ «Восток SOS», «Молода просвіта Прикарпаття», «Правозахисний центр громадських досліджень», «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які входять до правозахисної Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі». Правозахисники спільно дослідили всі спектри порушень, які відбувалися в Слов’янську, щоб описати загальну картину життя окупованого міста. Дослідження базується на 78 глибинних інтерв’ю людей, які стали жертвами чи свідками порушень прав людини.

Для свого дослідження правозахисники обрали Слов’янськ, адже він став першим окупованим містом на Сході Україні і його сумний досвід згодом пережили безліч інших населених пунктів. 

За час бойових дій від обстрілів у Слов’янську, за офіційними даними, загинуло 124 цивільні особи, за неофіційними – до 500. Були поранені 78 цивільних осіб, із них 19 отримали інвалідність.

На прикладі Слов’янська можна побачити, як бездіяльність і невтручання органів місцевого самоврядування призвели до втрати контролю над містом і створили сприятливі умови для нападу ззовні. Місцева влада та правоохоронці ігнорували проросійські виступи, які відбувалися в Слов’янську з лютого 2014 року. Це призвело до того, що у квітні організовані «загони самооборони» отримали доступ до озброєння, взяли під свій контроль стратегічні шляхи та розгорнули потужну пропагандистську мережу.

Російські телеканали створювали фейкові сюжети про Слов’янськ. Надія Нестеренко, аналітикиня ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» навела конкретний приклад: «Відомий випадок, коли російські канали звинуватили українських військових в обстрілі фосфорними бомбами. Насправді, це було відео 2004 року, в якому зафіксовано обстріли з Ірану».

Також спікерка детально описала, як в ті дні у російських інтернет-медіа в новинах про Слов’янськ використовували мову ворожнечі, антиукраїнську риторику; нагнітали ситуацію за допомогою лексики, яка формувала у місцевих мешканців відчуття страху та налаштовувала проти українських військових.

Правозахисники також розповіли, що жителі Слов’янська ставали свідками численних обстрілів житлових будинків, шкіл, дитячих садків, які здійснювали учасники незаконних збройних формувань для того, щоб російські телеканали відзняли відео і звинуватили в обстрілі українських військових.

Значна частина будівель, які зайняли учасники НЗФ для свого розміщення, розташовувалась у густонаселених районах, більше половини – у будівлях медичних та навчальних установах. Більшість блокпостів вони звели на центральних вулицях, біля лікарень і шкіл. Звідти вони обстрілювали позиції ЗСУ, чим наражали на небезпеку жителів міста, школярів та студентів, відвідувачів лікарень. Наталія Каплун, документаторка БФ Восток SOS, озвучила сумні наслідки цього: «Місто на 100 000 залишило 40 % населення. Люди були дуже налякані саме обстрілами».

Ще з початку окупації учасники НЗФ мінували дороги, наражаючи на небезпеку мешканців міста. По собі вони лишили замінованими майже всі адміністративні будівлі, а також підвали житлових багатоповерхівок, лікарняні заклади і навіть школи. Українські піротехніки та міжнародні місії з розмінування й досі продовжують роботу в околицях Слов’янська.

Священнослужителі УПЦ МП міста відкрито підтримали збройні проросійські групи. У трьох із шести церков УПЦ МП у Слов’янську учасники НЗФ облаштували укріплення та блокпости. В окупованому місті православ’я Московського патріархату набуло статусу панівної релігії регіону та почалися переслідування представників інших конфесій. Учасники НЗФ грабували майно релігійних організацій та незаконно ув’язнювали їх членів. Зокрема, учасники НЗФ незаконно затримали, катували і вбили пасторів церкви «Преображення Господнє» Брадарського Віктора, Величко Володимира, а також двох синів старшого пастора Олександра Павенкова – Рувима і Альберта.

Правозахисники також зафіксували, що учасники НЗФ створили 5 незаконних в’язниць, які функціонували під час окупації міста. У них відбувалися вбивства та катування. Полонених утримували в неналежних санітарних умовах. Їм не надавали достатнього харчування та медичної допомоги. Ув’язнені не мали можливості зв’язатися з рідними. Зі свідчень респондентів стало відомо, що у двох незаконних в’язницях бранців залучали до примусових робіт. У більшості випадків це були цивільні. Їх змушували відмивати кров у катівнях і підвалах, прибирати територію незаконних в’язниць, укріплювати бойові позиції НЗФ безпосередньо на лінії фронту. Катерина Котлярова, аналітикиня ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» детально описала жахіття допитів, які супроводжувалися катуваннями і імітаціями страти. «Допит у стилі тисяча дев’ятсот тридцять сьомого року, тобто тебе запитують, а правильну відповідь знає тільки той, хто поставив запитання… Підійшов інший, схопив автомат, притулив дуло до спини та натиснув спусковий гачок»,- зачитала вона свідчення одного бранця.

Внаслідок воєнних дій у мешканців міста був обмежений доступ до медичної допомоги. Медичні заклади неодноразово зазнавали обстрілів. Деякі медики залишили місто. Через велику кількість поранених у лікарнях не вистачало персоналу, певний час була нестача лікарських засобів. Учасники НЗФ неодноразово погрожували лікарям розстрілами у випадку надання неякісної медичної допомоги.

Окремою категорію, на яку вплинула окупація Слов’янська, були діти. Вони стали свідками насильства та смертей, проводили години в у непристосованих для перебування людей підвалах. Зафіксовано випадки насилля учасників НЗФ щодо неповнолітніх з проукраїнською позицією. Подеколи пережитий стрес набуває в них форми посттравматичного стресового розладу.

Правозахисники зафіксували щонайменше 14 випадків, коли неповнолітні були залучені до НЗФ на території Слов’янська. Документатори також зібрали свідчення про щонайменше 7 випадків про групи неповнолітніх зі Слов’янська, пов’язаних зі збройними формуваннями. За описами свідків, найчастіше до лав НЗФ долучалися підлітки шістнадцяти-сімнадцятирічного віку.

Водночас відомо, що деякі неповнолітні брали участь у підпільному русі, який поширював українську символіку під час перебування міста в окупації.

Закінчуючи презентацію, учасники обговорили значення процесів примирення як запоруку успішного постконфліктного життя нашого суспільства.

Олексій Біда наголосив, що допомогою в цьому є концепція перехідного правосуддя, яка включає такі процеси. «Нам потрібні покаяння, прощення. Ось невеличкі кроки до примирення загального», – зазначив він, говорячи про шлях до сталого миру в Україні.

Посилання на запис презентації звіту https://cutt.ly/noGfuz6

Посилання на звіти: https://bit.ly/2VQY0x9, https://bit.ly/2DfsJ19.

Звіт «Місто, з якого почалася війна» складається з двох видань.

Видання «Місто, з якого почалася війна» підготовлено Східноукраїнським центром громадських ініціатив, БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі», за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.

Видання «Місто, з якого почалася війна: на головну роль призначено…» підготовлено та представлено УГСПЛ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії».